Знаком, видимим образом та нагадуванням про спасительне смирення є хрест, якому ми сьогодні поклоняємося, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в день свята Винесення чесних древ животворчого Хреста Господнього

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сьогодні поклонінням та молитвою ми особливо вшановуємо Хрест Господній. У давній час в Царгороді встановлено було благочестиву традицію у перший день місяця серпня виносити для молитовного вшанування частину древа  Хреста Господнього та інші святині, які зберігалися в столичному місті. Перед ними звершували молебень та з урочистістю проносили вулицями, просячи у Бога благословення і захисту.

І ми також нині, розпочинаючи останній місяць церковного року та Успенський піст, з глибокою пошаною прославляємо Господній Хрест. «Бо слово хресне для загиблих безумство є, а для нас, що спасаємось, – сила Божа» (1 Кор. 1:18) – свідчить нам нині апостол Павло через своє Послання та пояснює: «Бо й юдеї вимагають чудес, i елліни шукають мудрости; а ми проповідуємо Христа розп’ятого, для юдеїв спокуса, а для еллінів безумство, для самих же покликаних, юдеїв і еллінів,  – Христа, Божу силу і Божу премудрість» (1 Кор. 1:22-24).

Ці апостольські слова нагадують нам нині, чому образ Хреста настільки важливий для нас. Бо ми поклоняємося не дереву чи зображенню як таким, але через них вшановуємо велике смирення Сина Божого і Його викупну жертву, принесену на хресті. А цей покладений посеред храму видимий образ хреста, на якому страждав і помер наш Спаситель, завдяки Його жертві та нашій вірі перетворюється із нагадування про знаряддя ганебної мучительної страти – на знак і знамення перемоги над злом. Тієї перемоги, на яку ми всі покладаємо свою надію і через яку для нас відкривається можливість спасіння та вічного блаженного життя.

Хрест як образ завжди повинен нагадувати нам про смирення. Адже чи не мав Христос сили і влади бути вільним від страждань і від смерті? Петру, який вихопив меч, аби зброєю захистити Месію від змовників, Спаситель нагадує, що коли би Він бажав, то мав би від Отця Небесного на захист Свій більше як дванадцять легіонів ангелів – але Він не потребує цього захисту. Перед Пилатом Господь свідчить, що цей римський правитель, як і Синедріон, який засудив Месію на смерть – насправді не мають над Ним ніякої влади окрім тієї, яку Бог попустив їм.

Сам хрест та страждання і смерть на ньому Сина Божого – це є центр, найвища точка прояву істинного смирення. Того смирення, до якого Бог закликає людей. Але не лише закликає – Він Сам подає нам приклад і Сам показує його.

Всі ми знаємо, дорогі брати і сестри, що гріх у світ цей прийшов через гординю. Ким був той Люцифер, хто став родоначальником гріха та батьком неправди? Він був Божим слугою, ангелом, якого Творець наділив силою, мудрістю та іншими дарами. Цей ангел був творінням, яке не могло ані з’явитися, ані існувати саме собою. Але як своєю появою в бутті, так і всім, що він мав, Люцифер був зобов’язаний Богу, Який дарував усе це йому.

Однак, споглядаючи самого себе, розмірковуючи над тим, ким він став, цей високий ангел спокусився. Замість того, щоби бути вдячним Творцю, який підніс його серед інших ангелів та наділив численними дарами, Люцифер уявив себе на місці Бога. Він сам у собі загордився та побажав стати богом без Бога та всупереч Його волі.

Отже, джерелом гордості є привласнення особистістю та приписування самій собі тієї сили, влади, тих дарів та здібностей, які вона має як милість від Бога. Привласнення з думкою, що це є лише її, що саме вона, ця спокушена особа, має значення, силу і владу сама від себе, а не через дар та милість.

Гординя, яку в собі народив Люцифер, стала джерелом спокуси для частини ангелів, що відпали від Бога і зробилися бісами. А потім сатана у вигляді змія цією ж гординею, цією мрією бути богами без Бога, спокусив перших людей.

Тож задля спасіння від влади зла необхідно було, щоби звершилася дія, протилежна гордині. Творіння загордилося і побажало віддалитися від свого Творця. Але Творець, не бажаючи повної загибелі спокушених гординею, виявляє смирення. Він посилає у світ Свого Сина, Який, за словом Писання, «упокорив Себе, був слухняним аж до смерти, i смерти хресної» (Флп. 2:8).

Не силою чудес і знамень, яких шукали юдеї, не силою філософії та роздумів, на які так покладалися стародавні елліни, але силою жертовного самозречення Христос перемагає гріх.

Необхідно підкреслити, що смирення, як чесноту, не слід плутати із неміччю чи лицемірною покірливістю. Бо нерідко їх плутають навіть деякі з християн. Христос не був немічним. На Його боці в час осудження на смерть була не лише вся правда, але також Він мав силу та здатність цю правду виявити через захист Себе від мучителів. Однак Месія добровільно обирає інший шлях – Він обирає не противитися Синедріону, Пилату та розлюченому натовпу, не слухати криків: «Інших спасав, а Себе Самого не може спасти; якщо Він Цар Ізраїлів, нехай тепер зійде з хреста, і ми увіруємо в Нього» (Мф 27:42). Христос віддає Своє життя – але віддає не катам-розпинателям, а віддає Отцю Небесному, з повною надією на Нього і довірою до Нього. «Отче, у Твої руки віддаю дух Мій» (Лк. 23:46) – промовляє Син Божий з хреста останні слова.

Гордість відірвала людей від Творця. Смирення Сина Людського, Його повна довіра до Отця Небесного – повертає людству єднання з Богом. І знаком, видимим образом та нагадуванням про це спасительне смирення є хрест, якому ми сьогодні поклоняємося.

Сам собою хрест не являє знамень і чудес, яких так шукали юдеї. Бо без віри в Господа Ісуса Христа сам цей знак не здатен діяти. В хресті Христовому немає прояву людської мудрості, якої так шукали елліни. Бо як мудрому зрозуміти, що всемогутній Бог добровільно обмежив Себе і віддався на ганебну смерть заради людей-грішників, які в давнину відступили від Нього та відтоді лише примножували беззаконня?

Але для тих, хто усвідомлює значення смирення як повноти упокорення перед волею Божою – упокорення не показного і в сутності гордовитого, коли людина заради похвали сама розповідає іншим про власне смирення, про свої страждання і терпеливість, але упокорення істинного, як упокорив Себе Христос, не виправдовуючись ані перед Синедріоном, ані перед Пилатом, ані перед Іродом та натовпом народу – саме для тих, хто має істинне смирення, хрест Господній справді є силою нездоланною, знаменням великої перемоги, зброєю проти диявола і всіх спокус його.

Тож, дорогі брати і сестри, розпочинаючи сьогодні шлях Успенського посту, який нагадує нам про спасительне і непохитне смирення, яке явила своїм життям Діва Марія, вшановуючи цього дня також святих Маккавейський мучеників, які прийняли смерть, але не зрадили Божого закону, дякуючи Господу за дари від землі, які ми і цього року приймаємо від врожаю, посланого нам люблячим Творцем – будемо прагнути у нашому власному житті досягати істинного смирення. Будемо, за словом Спасителя, нести наш власний хрест, йдучи за Месією. Будемо терпеливо, з непохитною надією на Бога, переносити всі випробування, які стаються на цьому шляху. І нехай образ та знамення Хреста Господнього завжди будуть нам нагадуванням, допомогою, втіхою і захистом через віру в Сина Божого, Який помер на хресті заради нас – і воскрес, як Переможець над злом. Амінь.