Хрест Христовий – це свідчення жертовної любові Бога до людини, – Митрополит Епіфаній
Проповідь Предстоятеля на свято Воздвиження Чесного й Животворчого Хреста Господнього
Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!
Всіх вас вітаю зі святом Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього!
Сьогодні з Першого Послання апостола Павла до Коринфян ми чуємо такі слова: «Ми проповідуємо Христа розп’ятого, для юдеїв спокуса, а для еллінів безумство, для самих же покликаних, юдеїв і еллінів, – Христа, Божу силу і Божу премудрість» (1 Кор. 1:23-24). Чому ж, як сказано в цьому ж Посланні, «слово хресне для загиблих безумство є, а для нас, що спасаємось, – сила Божа» (1 Кор. 1:18)?
Юдеї протягом століть очікували приходу Месії, Божого Помазаника, але уявляли Його передовсім як могутнього земного царя, що визволить їх від влади язичницьких народів та буде вічно керувати їхнім царством. Коли Спаситель, пророкуючи власну хресну смерть, сповіщає народу, що Йому належить бути «піднесеним від землі», з натовпу вигукують: «Ми чули із закону, що Христос перебуває повік; як же Ти говориш, що належить піднестися Синові Людському?» (Ін. 12:34).
Справді, пророки багато разів, кажучи про Месію, засвідчували, що Він отримає навіки престол Давидів та буде назавжди істинним Царем. Однак у тих самих пророчих сповіщеннях про Месію сказано: «Він узяв на Себе наші немочі і поніс наші хвороби; а ми думали, що Він був уражений, покараний і принижений Богом. Але Він укритий виразками був за гріхи наші і мучимий за беззаконня наші; покарання світу нашого було на Ньому, і ранами Його ми зцілилися» (Іс. 53:4-5). Тобто, істинний Месія, перш, ніж прийняти Царство, повинен був постраждати, прийняти смерть, як жертовний Агнець Божий, взявши на себе гріхи світу.
На Ньому мали справдитися слова старозавітного закону, який визначив: «Якщо в кому знайдеться злочин, гідний смерти, і він буде умертвлений, і ти повісиш його на дереві, то тіло його не повинно ночувати на дереві, але поховай його в той самий день, тому що проклятий перед Богом усякий повішений на дереві» (Втор. 21:22-23). Спаситель, виконуючи волю Отця Небесного, свідомо приймає таку смерть, яка свідчить про прокляття – приймає смерть через розп’яття на хресному древі, ганебну і принизливу як для юдеїв, так і для язичників. Чому саме таку смерть? На це відповідає апостол Павло, кажучи: «Христос відкупив нас від прокляття закону, ставши за нас прокляттям (бо написано: Проклятий усякий, хто висить на дереві)» (Гал. 3:13).
Як Син Божий Христос безсмертний, але як Син Людський Він підлягає смерті, бо Він є нащадком Адама і Єви, які згрішили і дали смерті владу над самою природою людини. Однак хоча Христос і є людиною, Він не має ніякого особистого гріха і ніякого зла не вчинив. Тож покарання, прокляття закону та смерть на хресті Він приймає не тому, що особисто достойний такого вироку, але тому, що цей вирок винесений всьому злу, яке людство вчинило. Саме це означають слова згаданого раніше свідчення пророка Ісаї про Христа: «Покарання світу нашого було на Ньому, і ранами Його ми зцілилися».
Однак ті, хто вперто тримався юдейських тлумачень, книжники і фарисеї та їхні послідовники, не могли ані зрозуміти, ані прийняти, що Христос – Цар Небесний а не земний, Який прийшов не один народ визволяти від поневолення іншим, але все людство визволити від поневолення дияволом. Тому вони за земного життя Спасителя постійно вимагали від Нього чудес і знамень, які би свідчили про надзвичайну владу Христа, про Його земну могутність і велич. Навіть коли Він був розп’ятий, начальники народу казали: «Христос, Цар Ізраїлів, нехай тепер зійде з хреста, щоб ми бачили, і увіруємо» (Мк. 15:32).
Розіп’ятий і помираючий на хресті Месія-Христос – для юдеїв є спокусою, бо Його видиме безсилля та Його смертність прямо суперечать тим уявленням, які книжники мали, помилково витлумачуючи Писання. А для еллінів-язичників вірити як в Бога у Того, Хто помер ганебною смертю на хресті, а потім тілесно воскрес – взагалі є безумством.
Язичники могли прийняти думку, що якесь божество з’явилося серед людей видимим чином, прийняло людську подобу і навіть що це божество зазнало видимої смерті. Однак дві речі елліністична філософія, яка за основу свою брала протиставлення духа і матерії, душі та плоті, не могла прийняти: істинного воплочення Сина Божого та Його тілесного воскресіння.
На думку язичників-філософів, плоть, тіло є ніби в’язницею для душі. Тому істинне божество, як вони його собі уявляли, не повинно було мати нічого спільного з плоттю, а тим більше – тілесно помирати і воскресати.
Отже, коли апостол Павло каже: «Ми проповідуємо Христа розп’ятого, для юдеїв спокуса, а для еллінів безумство», цими словами він відкидає помилкові думки як перших, так і других. Перші уявляли Месію земним могутнім царем, а не смиренним Агнцем Божим, Який бере на Себе гріх світу. Другі заперечували саму можливість істинного воплочення Бога, відкидали також і тілесне воскресіння Сина Божого після смерті.
Для нас же хрест Христовий – це свідчення жертовної любові Бога до людини. Спаситель приймає смерть на хресті не тому, що не може захистити Себе від влади гонителів, але тому, що у такий спосіб умертвляється сам корінь гріха – гординя, а зло світу, покарання за яке Месія добровільно приймає на Себе, – це зло зазнає прокляття за законом і осуджується.
Нині, коли з нагоди свята Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього ми звершуємо перед образом його особливе поклоніння, у такий урочистий спосіб ми оновлюємо свідчення нашої віри у Христа розп’ятого і воскреслого з мертвих. Ми свідчимо нашу віру в Царя Небесного, а не володаря земного. Царя смиренного і жертовного аж до смерті на хресті. Також ми сповідуємо свою віру в Сина Божого, Який істинно воплотився, помер на хресті за нас і воскрес плоттю, оновивши людську природу. Цією вірою і нашим поклонінням Хресту Господньому ми відкидаємо як юдейські, так і язичницькі помилки, стверджуючи себе в правдивому сповіданні Христа – Божої сили та Божої премудрості, як і навчає нас слово апостольське. Амінь.
