Вшановуючи чудотворний Тернопільський образ Божої Матері, ми згадуємо про Її життя і подвиг та надихаємося ними, просячи особливого заступництва Богородиці, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в неділю всіх святих та в день вшанування чудотворної Тернопільської ікони Божої Матері

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Нині, у першу неділю після свята П’ятидесятниці, Церква вшановує всіх святих.

Хто такі святі? Біблійне слово «святий» означає «виокремлений, відділений». Єдиним святим за природою Писання називає Бога, адже Він природно відділений від всього світу.

Бог – не створений, а світ – створений. Бог має джерело Свого буття Сам у Собі, а світ існує лише завдяки піклуванню Творця. Бог не залежить від часу і простору, а світ має ці виміри та все творіння так чи інакше залежить від них. Бог є чистим духом, в якому немає нічого матеріального. Створений світ має матеріальний вимір. І навіть невидиме – наші душі чи, наприклад, ангели – мають у порівнянні з Богом матеріальність, хоча і не таку, як світ тілесний, фізичний.

Однак те, що Бог виокремлений за природою від всього створеного Ним світу, в жодному разі не означає, що Він далекий від нього чи зовсім недосяжний. Зрозуміти це ми можемо через аналогію сонця.

Воно, як видиме небесне тіло і джерело світла, для нас недосяжне. Ми не можемо зараз опинитися на сонці, а якби і в мить перенеслися через відстань, що нас відділяє, то через надзвичайний сонячний жар просто згоріли би поруч з ним. Але хоча саме в собі сонце для нас недосяжне, його світло і тепло постійно діють, ми бачимо цю дію, відчуваємо її, більше того – від них цілком залежить саме наше життя.

Бог за природою недосяжний для всього матеріального. Але дія Божа, грецькою мовою «енергія», божественне нестворене світло, Божа благодать не лише досяжні для нас – вони є умовою нашого буття. Бо лише завдяки Божій благодаті ми живемо. Втрачаючи зв’язок із Творцем, віддаляючись від Нього через дію гріха – ми гинемо, помираємо.

У свято П’ятидесятниці відбулося особливе сходження Святого Духа на учнів і апостолів Христових, на першу Церкву. Таким чином зібрання вірних, тобто Церква, отримало ознаку святості серед інших сутнісних ознак свого буття. Бо хоча Церква складається з людей, які продовжують жити у матеріальному, створеному світі, однак завдяки таємничому, містичному, але істинному єднанню з Богом через Ісуса Христа і через наповнення благодаттю Духа Святого, члени Церкви виокремлюються від світу.

Повернемося до згаданого раніше порівняння із сонячним світлом. Всяка річ, на яку падає пряме сонячне світло, починає від нього сяяти. Однак коли сонце ховається – ця річ вже не світиться, бо сама в собі не має джерела світла. Отже, світло від сонця і речі, які сяють від світла – не змішуються, але взаємодіють так, що річ набуває від сонця його властивість давати світло.

Найбільш наочним прикладом цього для нас є місяць. За природою він – лише велике кам’яне тіло в небі над нами, яке саме собою не має жодної здатності світитися. Але ми бачимо в небі місячне сяйво, бо воно походить від світла сонця, що відображається від поверхні місяця.

Божественне нестворене світло, благодать, божественна енергія подібно до видимого сонячного світла здатні входити в нас та змінювати нашу природу. І ця зміна є тим, що ми називаємо святістю. Це є здатність творіння через таємниче єднання з Богом в Його дії перемінюватися, преображатися, набувати Його властивості.

Як ми сказали на початку, Бог є один святий за природою. Але через причасність Богові, через наповнення світлом божественної благодаті людина, як творіння Боже, також здатна до святості. Вона здатна виокремлюватися від цього світу, ставати вищою і більшою за його природні обмеження, наближатися до Творця і єднатися з Ним.

Ця здатність в особливий спосіб закладена в нас Господом через ту якість, яку Писання називає образом Божим в людині. Адже серед усього творіння лише людина є природно так само близькою до Бога, як відображення близьке до першообразу. Однак здатність бути святими не дорівнює самій святості.

Бог дає нам здатність єднатися з Ним, але лише від нас самих залежить – чи ми розкриваємо в собі цю здатність. Бог дає нам воду живу – благодать Святого Духа, але лише від нас самих залежить, чи посудина нашого буття наповнюється нею. Бог є невичерпним джерелом світла, але лише від нас залежить, чи ми наповнюємося цим світлом, свідомо відкидаючи темряву гріховну.

Тож сьогодні, коли ми вшановуємо всіх святих, через це ми нагадуємо самим собі про наше власне покликання до святості. Бог кличе кожного з нас наповнюватися світлом, наповнюватися Його благодаттю, виокремлюватися від звичайного матеріального існування для того, щоби досягати вічного блаженного буття з Ним, нашим Творцем. І про те, що це є не просто мрія, але реальність, нам нагадує читання з Послання апостола Павла до Євреїв. Апостол нагадує про праведників Старого Завіту, які завдяки силі Божій звершували справи, що для самої людини є неможливими. Живучи у світі, святі справді перевершували цей світ, бо були причасні святому Богові.

Однак слова апостола про святих не лише надихають нас – вони для нас є також і застереженням. Бо шлях святості, шлях праведності нерозривно пов’язаний із жертовністю. Зло, яке проникло у світ, активного протидіє Божій святості, протидіє світлу. І людина, яка хоче вийти з темряви, хоче скинути з себе кайдани зла, відчуває на собі цю протидію. Начальник зла диявол і його слуги – біси та люди-грішники – протидіють святим. Вони прагнуть через страждання, через муки примусити людину залишатися в полоні гріха, не боротися з темрявою.

Господь не приховує від нас цього виклику боротьби, а навпаки – не раз попереджає про скорботи, про страждання, про тягар хреста, які ми маємо понести, коли станемо на шлях святості. Однак, попереджаючи нас про це, Бог дає нам також і надію на перемогу. Саме про це свідчить апостол Павло, коли спонукає: «Маючи довкола себе таку хмару свідків, скиньмо з себе всякий тягар і гріх, який нас обплутує‚ і з терпінням підемо на подвиг‚ який чекає на нас, дивлячись на Начальника i Виконавця віри Ісуса»  (Євр. 12:1-2).

Серед всіх святих, про кого ми нині згадуємо, найбільшим прикладом для нас є Божа Матір, Пречиста Діва Марія. І нині, вшановуючи її прославлений чудесами та знаменнями Тернопільський образ, ми, разом з прикладом інших святих, згадуємо про життя і подвиг Богородиці та надихаємося ними, просячи Її особливого заступництва перед Божественним Сином. Щоби у боротьбі зі злом та темрявою в нас самих і у навколишньому світі ми не знесилювалися, але, зміцнюючись вірою та благодаттю, досягали перемоги і святості. Амінь.