UKR/ENG Виступ Предстоятеля ПЦУ на панельній дискусії «Релігія і російська загроза: вчора і сьогодні» в рамках «Форуму 2000»

Прага, Чехія (14.10.2025 р.)

Шановний модератор та учасники цієї важливої панельної дискусії!

Перш за все хочу подякувати її організаторам та в цілому «Форуму 2000» за те, що ви включили питання використання релігійної риторики, релігійних інститутів та авторитету, який вони мають, як складової частини гібридної агресії Росії проти України, проти Європи та загалом проти принципів свободи і гідності. На мою думку багато хто навіть зі спеціалістів у відповідних інтелектуальних і політичних сферах поки що сильно недооцінюють релігійний, але краще сказати – псевдо-релігійний фактор, як фундамент для виправдання і просування російської агресії.

З одного боку можу сказати з повним переконання: вторгнення Росії в Україну в жодному разі не є релігійним конфліктом, хоча держава агресор послідовно намагається представити його і для внутрішньої, і для зовнішньої аудиторії саме як релігійний конфлікт. Для внутрішньої аудиторії використовують ідеологію «русского міра» та пояснюють війну проти України тим, що це нібито священний обов’язок – «звільнити Святу Русь від впливу єретичного і безбожного заходу».

Середньовічна фальшива релігійно-політична концепція, що Москва є нібито «Третій Рим», що Росія – це останній політично захищений простір істинного християнства, у нових умовах кремлівської диктатури перетворилася у ідеологію «русского міра». Ця ідеологія використовує релігійну риторику, використовує інститут Московської патріархії та інші релігійні центри в Росії – мусульманські, протестантські та юдейські – для виправдання агресивної неоімперської політики. Глава Московської патріархії Гундяєв прямо називає війну проти України – «священною війною», запозичивши саму цю концепцію одночасно з політичного ісламізму та з радянської ідеології.

Для зовнішньої аудиторії використовується інша брехлива концепція. У євро-атлантичному просторі російська пропаганда просуває наратив цієї війни як нібито вимушеного захисту «традиційних цінностей» від наступу «безбожого лібералізму». Росія виступає не як агресор, а як фальшивий «захисник традиційного християнства». Російська патріархія виступає не як інструмент ведення гібридної війни, яким вона насправді є, не як співучасник придушення державою релігійної свободи в самій Росії та на окупованих нею територіях, а як нібито жертва переслідування, яку Кремль вимушений захищати.

Отже хоча у війни Росії проти України та Європи немає справжнього релігійного характеру, в той же час в ідеології «русского міра» релігійна риторика і використання релігійних організацій відіграють ключову роль.

Росія як держава ніколи за всю свою історію, починаючи з її появи у 14 столітті, не мала і не має релігійної свободи. Там держава завжди використовувала і продовжує використовувати інститут Церкви як один з інструментів ведення своєї політики. Тому на мою думку правильно описати нинішню війну не як релігійну, але як таку, яка систематично використовує релігію для формування бази для агресії, використовує релігійну мотивацію «священної війни» для підтримання агресії та використовує релігійні інститути для поширення і закріплення пропаганди війни.

Україна має справжню релігійну свободу. В Україні вже майже 30 років успішно діє Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій, яка об’єднує всі основні конфесії та релігійні об’єднання нашої країни – християн всіх основних напрямків, юдеїв та мусульман. І ця Рада від імені об’єднаної релігійної спільноти України постійно одноголосно засвідчує, що навіть в умовах війни в нашій державі є релігійна свобода. Така свобода, якої немає в Росії і особливо якої нема на тимчасово окупованих нею територіях.

І ця наша Рада послідовно протягом всіх років російської агресії, починаючи від окупації Криму в 2014 році, заявляє, що у війни Росії проти України немає і не може бути ніякого релігійного виправдання. Так само немає і не може бути виправдання для використання Кремлем релігійних організацій як інструменту для ведення гібридної війни.

Отже, підсумовуючи, можу сказати, що хоча в сутності своїй війна Росії проти України не є релігійною, бо причина цієї війни – не в самій релігії, а в неоімперській ідеології «русского міра», в той самий час Росія використовує релігійну риторику і релігійні інституції для виправдання війни та надання їй характеру «священної війни».

—–––

Що стосується принципової відмінності між тим, як православне християнство бачимо ми в Україні та як його бачать в Росії, то частково це вже можна зрозуміти зі сказаного раніше.

Для нас православне християнство має цінність, як шлях істини, як спосіб життя і як віра, котрі допомагають людини жити правильно і морально чисто тут, на землі, і які допомагають спасти свою душу та досягнути Царства Небесного у вічності. Для Росії православна віра і Церква стали в першу чергу інструментами, призначення яких – служити збільшенню впливу російської держави. Для нас Бог на першому місці, а для послідовників ідеології «русского міра» на першому місці – російська держава і та влада, яка цю державу уособлює.

Для нас патріотична позиція є втіленням заповіді Христа любити ближнього як самого себе. Тому ми, Православна Церква України, себе усвідомлюємо і хочемо бачити як велику родину вірних, невід’ємну частину суспільства. В певній мірі ми можемо назвати себе народною Церквою.

Натомість Московська патріархія – це в повному сенсі державна Церква в найгіршому середньовічному та імперському варіанті. Вона як інституція служить не людям, а служить державі, владі, використовує авторитет релігії щоби підпорядковувати народ тим політикам, які зараз сидять у Кремлі.

Отже, якщо сказати коротко, то наша Церква виконує заповідь віддавати Богу – Богове, а кесарю – кесареве. А Московська патріархія віддає все – і Боже, і кесареве – кремлівському диктатору і служить в першу чергу саме йому.

Дякую за увагу.

***

Dear moderator and participants of this important panel discussion,

First of all, I would like to thank the organizers and the “Forum 2000” as a whole for placing on the agenda the issue of how religious rhetoric, religious institutions, and the authority they carry – are being used as a component of Russia’s hybrid aggression against Ukraine, against Europe, and, more broadly, against the principles of freedom and human dignity.

In my view, many – even among specialists in the relevant intellectual and political fields – still greatly underestimate the religious, or better said, pseudo-religious factor as a foundation for justifying and advancing Russian aggression.

On the one hand, I can say with full conviction: Russia’s invasion of Ukraine is in no way a religious conflict, although the aggressor state consistently tries to present it – both to domestic and foreign audiences – precisely as a religious conflict. For the domestic audience, it employs the ideology of the “Russkiy Mir” and explains the war against Ukraine as a supposed sacred duty – “to liberate Holy Rus’ from the influence of a heretical and godless West.”

The medieval, false religious-political concept that Moscow is allegedly the “Third Rome,” that Russia is the last politically protected space of true Christianity, has been transformed under the new conditions of Kremlin dictatorship into the ideology of the “Russkiy Mir.” This ideology uses religious rhetoric and the institution of the Moscow Patriarchate, as well as other religious centers in Russia – Muslim, Protestant, and Jewish – to justify an aggressive neo-imperial policy. The head of the Moscow Patriarchate, Gundyaev, directly calls the war against Ukraine a “holy war,” borrowing this very concept at once from political Islamism and from Soviet ideology.

For foreign audiences, a different false concept is used. In the Euro-Atlantic space, Russian propaganda promotes the narrative of this war as a purportedly forced defense of “traditional values” against the advance of “godless liberalism.” Russia presents itself not as an aggressor but as a fake “defender of traditional Christianity.” The Russian Patriarchate poses not as an instrument of hybrid warfare – which it in fact is – nor as a collaborator in the state’s suppression of religious freedom in Russia itself and in the territories it occupies, but rather as a supposed victim of persecution that the Kremlin is “compelled” to protect.

Thus, although Russia’s war against Ukraine and Europe has no genuine religious character, religious rhetoric and the use of religious organizations play a key role within the ideology of the “Russkiy Mir.”

As a state, Russia has never, in all its history since its creation in the 14th century, had religious freedom. The state has always used – and continues to use – the institution of the Church as one of the tools of its political agenda.

Therefore, in my opinion, it is correct to describe the current war not as a religious one, but as a war that systematically uses religion to build a foundation for aggression, employs religious motivation in the form of a “holy war” to sustain that aggression, and uses religious institutions to spread and entrench war propaganda.

Ukraine has genuine religious freedom. For almost 30 years, the Ukrainian Council of Churches and Religious Organizations has been operating successfully in Ukraine, uniting all the main confessions and religious communities of our country – Christians of all major traditions, Jews, and Muslims. And this Council, on behalf of the united religious community of Ukraine, consistently and unanimously affirms that even in wartime our state maintains religious freedom—the kind of freedom that does not exist in Russia, and especially not in the territories temporarily occupied by it.

Throughout all the years of Russian aggression – starting with the occupation of Crimea in 2014 – our Council has consistently declared that Russia’s war against Ukraine has NO and CANNOT HAVE any religious justification. Likewise, there is NO and CANNOT BE any justification for the Kremlin’s use of religious organizations as instruments of hybrid warfare.

To sum up, I can say that although in its essence Russia’s war against Ukraine is not religious – its cause lies not in religion itself but in the neo-imperial ideology of the “Russkiy Mir” – at the same time Russia uses religious rhetoric and religious institutions to justify the war and to frame it as a “holy war.”

—–––

As for the fundamental difference between how we in Ukraine see Orthodox Christianity and how it is seen in Russia, this can already be partly understood from what has been said.

For us, Orthodox Christianity has value as a path of truth, a way of life, and a faith that helps a person live rightly and morally pure here on earth, and that guides the soul toward salvation and the attainment of the Kingdom of Heaven in eternity.

For Russia, Orthodox faith and the Church have primarily become instruments whose purpose is to serve the expansion of the Russian state’s influence. For us, God is in the first place. For the adherents of the “Russkiy Mir” ideology, it is the Russian state—and the power that embodies it – comes first.

For us, a patriotic stance is the embodiment of Christ’s commandment to love your neighbor as yourself. That’s why we, the Orthodox Church of Ukraine, understand ourselves – and wish to be seen – as one large family of the faithful, an integral part of society. To some extent, we can call ourselves a people’s Church.

By contrast, the Moscow Patriarchate is, in the fullest sense, a state Church in the worst medieval and imperial tradition. As an institution, it doesn’t serve the people – it serves the state and its rulers; it uses the authority of religion to subordinate the population to the politicians who now sit in the Kremlin.

So, to put it briefly: our Church fulfills the command to render unto God what is God’s, and unto Caesar what is Caesar’s. The Moscow Patriarchate, however, renders everything – both what is God’s and what is Caesar’s – to the Kremlin dictator, and serves him above all.

Thank you for your attention.