Терпеливість – одна з важливих чеснот, адже вона безпосередньо пов’язана з нашим спасінням, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у сьому неділю після П’ятидесятниці

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сьогодні в апостольському читанні звучить така настанова апостола Павла: «Ми, сильні, повинні терпіти немочі безсилих‚ а не собі догоджати. […] Бо й Христос не Собі догоджав» (Рим. 15:1,3).

Терпеливість – одна з важливих чеснот, адже вона безпосередньо пов’язана з нашим спасінням. «Терпінням вашим спасайте душі ваші» (Лк 21:19) – говорить Господь. Однак християнську терпеливість не слід плутати ані з безсилістю, ані, тим більше, із сприянням примноженню зла через бездіяльність. Бо досить часто люди зовнішні та навіть не досвідчені християни вважають, що коли Писання і Церква закликають до терпеливості, до смирення, до упокорення, – то це є нібито вияв слабкості перед виявами зла.

Христос ніколи і ніяким чином не сприяв злу. Але водночас Він для нас є зразком терпеливості. Маючи божественну владу, маючи можливість наказувати стихіям природи та легіонам ангелів, маючи силу звершувати великі чудеса – Спаситель терпеливо служив людям. Він в центр служіння поставив не Себе Самого, але людину, заради зцілення і визволення якої Він народився у світ, прийняв хресні муки та смерть. «Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, але щоб послужити і віддати душу Свою за визволення багатьох» (Мк. 10:45) – свідчить про це Євангеліє.

Якби Господь так не вчинив, то спасіння не змогло би відбутися. Якби Спаситель послужив би лише тим, хто виявляє вдячність до Нього, хто завжди та в усьому вірний Йому – чи знайшлося би багато тих, хто справді гідний великої жертви Сина Божого?

Ті, заради кого Господь страждав – відкидали Його, насміхалися над Ним, вимагали Його смерті. Але замість праведного осуду цих вчинків Христос молиться за грішників, промовляючи: «Отче, прости їм, бо не відають, що чинять» (Лк. 23:34).

Навіть апостоли, Його найближчі учні – розбіглися. Петро, який обіцявся йти зі Спасителем і у в’язницю, і на смерть – тричі відрікся від Учителя. Законник Савл схвалює гоніння на вірних Богові, навіть сам прагне примножувати їх, проливаючи кров невинних – але Христос і такого грішника не відкинув, явившись Йому Сам та навернувши до істини, перетворивши на великого проповідника святого Павла.

Християнське терпеливе ставлення до немочі безсильних означає не нашу власну слабкість чи безпорадність, а нашу внутрішню силу. Коли батьки терпеливо дбають про дітей – не завжди добрих, не завжди вдячних, не завжди слухняних – вони роблять це тому, що їх надихає любов. Коли діти доглядають старих і немічних батьків, то теж мають бути терпеливими і люблячими, а це буває не легким.

Однак слід відрізняти терпеливість праведну від гріховної недбалості щодо ближніх. «Кожен з нас повинен догоджати ближньому на благо, для повчання»  (Рим. 15:2) – говорить апостол Павло. Коли ближній наш явно грішить, то терпеливо спонукати його до покаяння і виправлення – це благо, а схвалювати чи тим більше заохочувати його гріхи – це зло. Коли ми, стикаючись з помилками ближніх, з їхніми провинами, виявляємо терпеливість, аби їх навернути – то це служить благу. Але водночас наш обов’язок духовний – викривати і зупиняти зло, не давати ближньому загинути.

Коли якась людина віддається пияцтву і це стає її хворобливою залежністю, то сприяти такій пристрасті, робити вигляд, що все добре – не служить благу ближнього і не надає йому доброго повчання. Навпаки, така людина може думати, що нічого гріховного або небезпечного не робить, бо ж інші не застерігають її – і від цього взагалі загинути як духовно, так і тілесно.

Коли когось захоплює гординя і така людина впадає в егоїстичне самоствердження, то хіба благом для неї буде, що ми станемо мовчки спостерігати за її падінням у прірву гріха? Навпаки – наш обов’язок полягає в тому, щоби спокійно і терпеливо, але наполегливо відвертати ближнього від смертельної духовної небезпеки.

«О роде невірний і розбещений! Доки буду з вами і терпітиму вас?» (Лк. 9:41) – так Спаситель сказав батькові біснуватого юнака, в серці якого жило невірство. Христос міг одним словом вигнати біса, але зробив не лише це. Докоривши батькові юнака, закликавши його хоча би трохи вірувати, Господь допоміг не лише сину звільнитися від біснування, але і батькові стати на шлях спасіння.

Тож, дорогі брати і сестри, нам належить заради виконання заповіді любові до ближніх бути терпеливими до них. Але терпеливість наша повинна бути спрямована лише на благо та допомагати нашим ближнім звільнятися від гріховної залежності, а не потурати їй. Тож нехай Господь допомагає нам набувати чесноту терпеливості, аби і ми самі досягали спасіння, і нашим ближнім сприяли на їхньому шляху до добра. Амінь.