Слово Предстоятеля в день пам’яті святителя Епіфанія Кіпрського

Преосвященні владики, дорогий владика намісник і братія Лаври, всечесні отці, дорогі брати і сестри! Христос воскрес!

Хочу сердечно подякувати всім вам, хто вчора і сьогодні разом зі мною молився в день вшанування Церквою святителя Епіфанія, єпископа Кіпрського, побожного подвижника благочестя та невтомного борця із єресями. Бо саме так, у спільній молитві, у єднанні навколо Христа через слухання слова Божого, через причастя Тіла і Крові Спасителя, у братньому спілкуванні одне з одним, ми зростаємо і зміцнюємося як Церква.

Адже сама природа Церкви, як ми знаємо – це бути зібранням покликаних. Бог кличе нас через проповідь Євангелія, через настанови апостолів та отців. Хто чує цей голос, як почув його свого часу і Епіфаній, від юдейського сповідання навернувшись до християнства, той приходить у це зібрання, у Екклесію, в Церкву.

Однак вже саме це іменування Церкви зібранням спонукає нас усвідомити, що збиратися разом, бути разом – це не мета, але засіб. Ми збираємося не просто для того, щоби бути одночасно в одному місці – ми єднаємося між собою для того, щоби допомагати один одному, підтримувати, розраджувати у скорботі, заохочувати у праці та подвигах. І щоби кожен з нас особисто і всі ми разом примножували досвід нашого спілкування не лише між собою, але в першу чергу – нашого спілкування та єднання з Христом.

У дні, коли Церква вшановує святителів, тобто прославлених життям у чеснотах та побожною наукою архієреїв, у храмах читають уривок з Послання апостола Павла до Євреїв із сьомої та восьмої глав. Там говориться про Господа Ісуса Христа як особливого Первосвященника, поставленого не людьми, але Богом, Який приносить в жертву не ягнят, але Сам є Жертовним Агнцем, Який проливає Кров Свою за життя світу.

За умовами простору і часу неможливо всім, хто істинно вірує в Христа, одночасно і в одному місці зібратися. Адже одні християни живі, а інші вже тілом померли. Одні живуть поруч, а інші – у далеких країнах. Одні говорять зрозумілою для нас мовою, а мову інших ми зовсім не знаємо.

Однак всі ці зовнішні обмеження для єдності долає те, що істинним та єдиним Главою Церкви навіки є Христос. Він як всемогутній Син Божий, є і з живими, і з померлими. Він хоча істинно вознісся та «сів праворуч престолу величі на небесах» (Євр 8:1), як каже нам апостол, – водночас істино перебуває поміж нами. Навіть більше: «Якщо хто почує голос Мій – говорить Христос – і відчинить двері, увійду до нього, і буду вечеряти з ним, і він зі Мною» (Одкр. 3:20).

Саме таким є призначення нашого зібрання – не просто бути разом, але єднатися між собою заради єдності з Христом, долаючи простір, час та всі перешкоди. Щоби Христос був нині і назавжди поміж нас і жив в нас.

Різноманітних людських зібрань існує багато, і деякі з них навіть носять ім’я церков. Однак коли церковні за назвою зібрання єднаються не навколо Христа, але заради самих себе та чогось земного, тимчасового – тоді вони втрачають те, що є найбільш духовно цінним. Бо все, що підміняє Христа, що стає в центр життя замість Нього – перетворюється на ідола. Книжники і фарисеї такий ідол зробили з власного розуміння закону Мойсея. Різні єретики  давнього і нового часу на ідол перетворили свої мудрування, відірвані від Божої правди. Криваве вчення «русского міра» на ідол перетворило російську державу, яку фальшиво називають «святою Руссю», хоча вона правдиво є імперією зла.

Наше покликання, наш обов’язок, дорогі владики, отці, брати і сестри – ніколи не забувати про те, що єднатися ми маємо навколо Христа, бути Його Церквою. Щоби ніщо земне не змінювало і не спотворювало цієї істини, але навпаки – щоби речі земні, без яких ми не можемо існувати, адже ми належимо до творінь Божих, служили кращому єднанню нас один з одним та з Господом.

Ми, як Помісна Церква, з особливою увагою служимо своєму українському народу. Але робимо це не як ті, хто ставлять власний народ вище за все, але заради виконання заповіді любові до ближніх, яку дав Сам Господь. «Хто не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, Якого не бачить?» (1 Ін. 4:20) – вчить нас апостол любові Іоан Богослов.

Ми, не відкидаючи жодної мови, з особливою любов’ю і увагою в Церкві плекаємо рідну українську мову. Є ті, хто вважають якісь окремі мови більш благословенними, ніж інші – а це неправда, яку спростувало чудо П’ятидесятниці, коли апостоли отримали дар благовістя різними мовами. Ми плекаємо рідну мову тому, що вона є найкраще зрозумілою для нас, а святий Павло наставляє: «В церкві хочу краще п’ять слів сказати розумом моїм, щоб i інших наставити, ніж тисячі слів незнайомою мовою» (1 Кор. 14:19).

І на святкові зібрання ми сходимося не заради того, щоби когось з людей величати і прославляти, щоби говорити або слухати слова «Ви – найкращий!». Слово Писання нагадує нам, що Глава Церкви і Первосвященник у нас один – Господь Ісус Христос. А тому навіть апостоли, святителі та отці Церкви, навіть найбільш видатні серед них за плодами праці – це слуги Христові. І щоби ми не спокушалися своїми здобутками, Христос нас попереджає: «Коли виконаєте все, що вам наказувалося, кажіть: ми раби нікчемні; бо зробили тільки те, що повинні були зробити» (Лк. 17:10).

Ми збираємося для того, щоби засвідчити нашу єдність як Церкви Христової, нашу братню любов та взаємну допомогу. І сьогодні я хочу від серця подякувати всім вам, а у вашій особі – повноті нашої Помісної Церкви за молитви, християнську любов та підтримку, яку я, як Предстоятель, маю від вас.

За ці сім з половиною років служіння на Київській кафедрі довелося зіткнутися з багатьма викликами, зовнішніми та внутрішніми. Але з надією на Бога, пам’ятаючи про чернечу обіцянку послуху Церкві, знаючи слово Писання, що «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать» (1 Пет. 5:5) – я несу обв’язок, який соборне рішення поклало на мене. І завдяки тому, що молитвою, працею, увагою ви підтримуєте Предстоятеля, тягар цього обов’язку полегшується. І тоді ми разом виявляємося здатними долати виклики, які на перший погляд здаються нездоланними. Ми можемо розв’язувати проблеми, які здаються такими ж складними, як згадуваний у давнину Гордіїв вузол.

Тож бережімо нашу єдність навколо Христа і один з одним, підтримуймо одне одного, працюймо разом. І тоді ми ще більших добрих плодів спільної праці побачимо.

Нехай Господь благословить всіма благами нашу Церкву і кожного з вас! Нехай благословить наших воїнів перемогою над ворогами, а нашу Матір Україну – тривалим і справедливим миром. Нехай з Божою допомогою і надалі утверджується єдність помісної Православної Церкви України. За все Богу нашому слава на віки віків! Амінь.