Слово Блаженнійшого Митрополита Епіфанія з нагоди 30-річчя архієрейського служіння митрополита Львівського Макарія
Ваше Високопреосвященство, дорогий владико Макарій! Преосвященні владики, всечесні отці, дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!
Здається порівняно недавно ми соборною молитвою і подячним богослужінням у цій стародавній православній львівській святині відзначали Ваш, владико, ювілей життєвий. А нині знову зібралися ми для того, щоби відзначити інший ювілей – ювілей Вашого архієрейського служіння.
Відзначаємо ми цю дату разом із Вами так, як і належить християнам – подячною молитвою до Бога та єднанням у святій Євхаристії. Бо джерело і подавець усіх благ – наш Господь. Тому завжди і у всьому на першому місці повинна для нас бути вдячність Йому.
Він покликав кожного з нас до буття, Він дає нам, як каже апостол Павло, і життя, і дихання, і все. Він наділяє кожну людину тими чи іншими талантами, примножуючи які нашою працею ми служимо Йому, служимо благу наших ближніх та самі отримуємо духовну користь. Бог дає нам сили та здоров’я, аби ми могли трудитися, примножуючи добро у цьому світі. Могли, взявши хрест свій, йти за Спасителем до Царства Небесного. За все це – завжди і навіки Богу нашому слава і подяка!
Особливо ж маємо дякувати Йому ми, священнослужителі, бо без дару Господньої благодаті, без підтримки та допомоги від Всевишнього, ніхто з нас не міг би виконувати ті обов’язки, які доручила нам Церква. І Ви, дорогий владико, віддавна свідомо обравши шлях служіння Богові, Його Церкві та рідному народу, на власному життєвому досвіді добре знаєте це.
Тож у цей ювілейний день Ви підносите подяку Пресвятій Тройці за всі благодіяння та за все, що Творець наш і Господь подав і щедро дає Вам. А ми, ваші співбрати у служінні, разом з Вашою паствою та вірними, разом з усіма, хто шанує і поважає Вас – зібралися сьогодні тут, аби розділити радість свята і засвідчити єдність у Христі.
Коли відзначається той чи інший ювілей, це завжди є нагодою для свідчень про досягнення та про добрі справи ювіляра. І у ці дні багато таких свідчень вже пролунали та будуть ще лунати на Вашу адресу. Серед них я хочу особливо підкреслити два Ваших досягнення, які мають значення не лише для Вас, для довіреної Вам православної пастви у цьому Галицькому краї, але для цілої Церкви нашої і для України.
Перше з них – це Ваша праця перед Об’єднавчим Собором і на ньому. Всі ми добре знаємо, а Ви, владико, як Львівський митрополит і як Предстоятель Української Автокефальної Православної Церкви в роки перед Собором у Святій Софії, знаєте краще за багатьох інших, яким нелегким був шлях до єднання і якою непростою була соборна праця. Маємо чесно свідчити: не всі, хто були покликані, виявилися гідними. Не всі працювали належно, з усвідомленням відповідальності, думаючи не про власне місце у Церкві, а виключно про її благо, покладаючись на волю Божу, а не на сильних світу цього.
Ви, владико, були і перед Собором, і на ньому, і після нього, добрим прикладом справжнього пастиря. Маючи посаду Предстоятеля УАПЦ та пов’язані з нею титули і відзнаки – без вагань відклали їх заради єдності Церкви. Маючи і старший вік, і більший життєвий та пастирський досвід – від першого дня смиренно і щиро підтримали того, кого обрала соборна воля Церкви на служіння, попри його молодість та попередню належність до іншої, а не Вашої власної громади. Лише серцевидець Бог і Ви самі, владико, знаєте, які думки, тривоги та виклики були у Вас на цьому шляху в ті історичні для Церкви і України дні. Але Ви гідно та щиро зробили все, що було на благо українського православ’я.
З цим пов’язане і друге Ваше досягнення, яке з нагоди ювілею тут ми маємо так само засвідчити. Прийнявши волю і вибір нашої Церкви, здійснені Об’єднавчим Собором, Ви від першої ж миті, від перших днів, незмінно та непохитно робили і продовжуєте робити все необхідне, аби зміцнювати її єдність, долати всі минулі суперечки, разом протидіяти різним викликам. Без Вас і без такої Вашої позиції й відповідної праці як у Синоді та соборних органах нашої Церкви, так і тут, у Вашій єпархії, переконаний, що не змогла би Православна Церква України досягнути тих успіхів, які ми нині усі разом маємо.
Ваше чернече ім’я, дорогий владико, перекладається з грецької мови як «блаженний, щасливий, благословенний». Як Предстоятель УАПЦ Ви носили титул «Блаженнійший», але я добре пам’ятаю, що коли на Ваше запрошення в один з найперших своїх візитів сюди я став вживати його щодо Вашої особи, Ви мені категорично заперечили, щоби я не робив цього, бо у Помісної Церкви – лише один Предстоятель, який носить такий титул. Однак хоча Ви за смиренням своїм не приймаєте таке титулування – все одно Ви є блаженнійшим, благословенним і щасливим. Бо маєте це блаженство не просто у формальному, але у євангельському дусі. У дусі заповідей блаженства, які всі ми добре знаємо, повторюючи їх під час літургії.
Тож дякуючи сьогодні Богові з Вами і за Вас та за Вашу працю і добрі діла, ми також дякуємо Вам особисто, дорогий владико. Працюйте і далі на ниві Господній, служіть примноженню і утвердженню святої православної віри тут, у Галицькому краї, та в цілій Україні. Від щирого серця і я особисто, і всі ми бажаємо Вам многих і благословенних літ праці, зміцнення духовних і тілесних сил, доброго здоров’я та успіхів. Іс пола еті деспота!
