Новини

Приклад жінок-мироносиць нагадує нам, що служіння Богу не може бути повноцінним і правдивим, якщо воно не виявляється у любові до ближніх, – Митрополит Епіфаній

08 Травня 2022

Проповідь Предстоятеля у третю неділю після Пасхи та день пам’яті святих жінок-мироносиць

 

Дорогі брати і сестри! Христос воскрес!

В цю неділю Православна Церква вшановує святих жінок-мироносиць, а також праведних Йосифа Аримафейського і Никодима. Цим богослужбовим спогадом ми продовжуємо відзначення Світлого Христового Воскресіння, прославляючи нині тих, хто до останніх миттєвостей земного життя Спасителя був поруч з Ним і хто звершив Його поховання.

Особливо ж ми прославляємо жінок-мироносиць, бо вони вірно служили Господу, не побоялися бути поруч навіть в час розп’яття і першими, вдосвіта, пішли до гробу, щоби виконати юдейський звичай – намастити запашною олією, миром, поховане тіло. Саме тому вони іменуються мироносицями, бо несли з собою до гробу цей єлей, як матеріальний вияв жалю та любові. Вони не сподівалися побачити воскреслого Христа, вони навіть не знали, хто допоможе їм відвалити камінь від дверей гробу. Але йшли, дбаючи найперше про те, що було у їхніх силах, і що вони могли зробити для свого Вчителя.

І як винагороду за цю віру і віддану любов саме жінки-мироносиці отримали першими радісну звістку про Христове воскресіння. «Чого шукаєте Живого між мертвими? Нема Його тут, Він воскрес» (Лк. 24:5-6) – почули вони слова ангелів. І звістка ця, отримана від ангелів через жінок-мироносиць, досі лунає по цілому світу, особливо у священні пасхальні дні, коли нею ми, християни, вітаємо одне одного.

Багато корисного і повчального можемо взяти ми з прикладу жінок-мироносиць, але щоби не подовжувати це слово, зупинимося лише на одному.

Як часто ми, християни, вважаємо, що лише особливі справи благочестя, аскетичні подвиги, жертовне терпіння мук та інші подібні подвиги наближають людину до Бога? При цьому не раз ми, не бачачи в собі здатності до таких подвигів, не так надихаємося подвигами інших, як ніби розхолоджуємося, спокушаючись думкою: «Якщо я не здатен на великі подвиги і не маю якогось особливого служіння перед Богом, то як я можу духовно зростати? Тож буду жити, як живуть усі».

Приклад жінок-мироносиць навчає нас того, що і кожне повсякденне діло, всяка буденна і звичайна справа, коли здійснюється у згоді з Божим законом, за совістю і старанно – Господом оцінюється, як і великі подвиги. Жінки-мироносиці до Христового воскресіння не творили чудес, не проповідували, не йшли на муки, а тільки ходили з Господом і служили Йому та іншим ученикам у побутових потребах. Які це потреби? Чистий одяг, приготування їжі, турбота про якісь мінімальні побутові умови для тих, хто постійно перебував у дорозі – ось те, про що дбали ці жінки.

Але робили вони все це з любові до Бога і до ближніх, робили те, що могли, від щирого серця – і Господь, бачачи їх відданість і старанність, відзначив їхню любов тим, що вони стали апостолами навіть для самих апостолів. Жінки-мироносиці першими дізналися про Воскресіння Христове і тому стали його першими благовісницями.

Тут доречно буде також згадати приклад вдовиці, яка у церковну скарбницю поклала дві лепти, тобто найменші за цінністю монети, але Господь її пожертву оцінив як найбільшу серед усіх інших. Бо Він дивиться не на зовнішнє, а на сутність, зважає не на те, чи величним або славним щось називають серед людей, але на те, як старанно, з якою любов’ю кожен робить свою справу.

Тому і ми, коли виконуємо власну роботу чи займаємося навіть домашніми справами – в цьому теж маємо нагоду служити Богові та виявляти любов до ближніх. І за це отримати від Господа похвалу, як отримала вдовиця за дві лепти, і так само сподобитися винагороди, як сподобилися її жінки-мироносиці.

Спаситель сказав: «Хто напоїть вас чашею води в ім’я Моє, тому що ви Христові, істинно кажу вам, не втратить своєї нагороди» (Мк. 9:41). Також пам’ятаємо з Господнього сповіщення про Страшний Суд, що всяку добру справу, яку ми зробили для ближніх, Він приймає, як зроблену для Нього самого.

Всі ці роздуми нехай спонукають нас більш уважно ставитися до власних справ та обов’язків. Не слід чекати нагоди для значного подвигу, але потрібно і духовно корисно любов і старання вкладати в те, чим займаємося тут і зараз, навіть коли це щось звичайне, буденне, не дуже почесне або не надто шановане серед людей. Бо ті, хто навіть прості, повсякденні справи, виконує так, як служіння Господу – матимуть нагороду від Нього і досягатимуть довершеності в чеснотах. Адже Сам Спаситель сказав: «Вірний у малому і у великому вірний; а неправедний у малому, неправедний і у великому» (Лк. 16:10).

Дорогі брати і сестри!

Особливо хочу привітати вас, громаду цього храму, з нагоди престольного свята. Практично щороку ми зустрічаємо його тут спільною молитвою. Однак нині, безперечно, наше святкування сполучається з турботою про воїнів, про постраждалих від війни мирних мешканців та вигнанців.

Ще у перші дні великої війни, які припали на початок посту, Церква підкреслила важливість справ милосердя, жертовності до ближніх, служіння їм у потребах. Приклад жінок-мироносиць також нагадує нам про цю істину: служіння Богу не може бути повноцінним і правдивим, якщо воно не виявляється також у любові до ближніх. Нерозривність цих двох аспектів любові – любові до Бога і до ближніх – підкреслює нам Сам Спаситель, на цьому наголошують апостоли у посланнях, цього вчать святі отці.

Тож знову і знову закликаємо Боже благословення на всіх волонтерів, жертводавців, доброчинців, які у важкий для українського народу час служать потребуючим, дбають про ближніх. Навіть пожертвувана пляшка питної води чи гривня не залишиться у Бога без винагороди, коли зроблено це з любов’ю.

Однак як завжди, там де є добрі діла, там є і спокуса диявольська. Ми знаємо, що не всі, хто дотичний до гуманітарної допомоги, до її збору, митного оформлення, передачі та поширення, роблять це чесно. На жаль, доводиться чути про факти розкрадання чи привласнення допомоги, вимагання неправомірної вигоди при оформленні, тощо.

Тож від імені Церкви хочу попередити всіх: Бог бачить кожну справу, бачить серце кожної людини. І коли Він навіть за малу пожертву дає велику нагороду, то за привласнення, розкрадання, за обман, Господь неодмінно покарає винних.

Мародерство і привласнення допомоги – тяжкі гріхи, і навіть якщо закон людський не може виявити всіх злочинців, то кожному слід пам’ятати, що Боже правосуддя досягне відплатою всякого винного у такому злі. Тож кого диявол спокушає подібною наживою – стережіться, ухиляйтеся від цього гріха, бо відплата за нього буде важкою.

Дорогі брати і сестри!

Сьогодні разом з країнами антигітлерівської коаліції та всім цивілізованим світом ми вшановуємо перемогу над нацизмом у ІІ світовій війні, згадуємо полеглих воїнів і вбитих мирних мешканців. Десятиліттями нам здавалося, що таке зло, як нацизм, не може бути повторене у Європі. Але поруч з нами, в сусідній країні, народ якої в ту війну сам багато постраждав – нині розрослося зло нацизму. Прикритий фальшивою пропагандою, зрощений на гродині, виплеканий лютою ненавистю до правди та свободи, бажанням війни та кровопролиття, російський фашизм зараз чинить диявольську справу, сіє руїну і смерть.

Наші діди й прадіди в ту велику війну боролися з нацизмом і перемогли його. Впевнені, що і тепер наш народ та весь цивілізований світ, який бореться з російською агресією, з Божою допомогою переможе кремлівську імперію зла.

Тож сьогодні, в день пам’яті та вшанування перемоги над нацизмом, ми піднесемо молитви за спокій душ загиблих у минулій війні. Але також будемо молитися і за наших воїнів та за всіх, хто страждає від новітнього кремлівського фашизму та бореться з ним. Загиблим у нинішній війні за волю України ми бажаємо Царства Небесного, а захисникам нашим – успіху в боротьбі та скорої перемоги над агресором.

Амінь.