Особливе місце у зв’язку між Афоном і Україною посідають чесні ікони, прославлені на Святій Горі і у списках передані нашим храмам, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у храмі на честь ікони Божої Матері «Всецариця» у Львові

Преосвященні владики, всечесні отці, дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Хочу сердечно привітати всіх вас, а особливо настоятеля та парафію цього храму з 15-літтям принесення сюди списку з афонської ікони Божої Матері «Всецариця». Ця ікона – один з численних видимих знаків нерозривної єдності Церкви Христової. Хоча обставини історії, умови світу цього, час та простір розділяють людей, розділяють громади й народи, хоча в буття кожної людини вривається смерть, яка відділяє спочилих від живих – єдність Церкви, як Христового Тіла перевершує все це.

Об’єктивні зовнішні відмінності нікуди не зникають, доки існує світ цей. Але єдина православна християнська віра, єдине сповідання її словом та нашим власним життям єднають дітей Церкви незалежно від цих відмінностей.

Щойно днями ми у Києві урочисто звершували святкування 975-ліття від заснування Печерської Лаври. І ця подія нагадує всім нам про роль духовної традиції подвижництва, яка зберігається серед ченців Святої Гори Афон та її священних монастирів вже більше, ніж тисячоліття. Уродженець Чернігівщини Антоній, дізнавшись про цю традицію та про чернече життя у далекому краї – вирушив до нього заради подвигу. Але коли духовні його наставники побачили, що Антоній здобув на Святій Горі необхідний досвід – тоді, за словом Писання, яке каже, що запалений світильник не ставлять під посудину, але встановлюють на висоті, щоби він давав світло навколо – святі старці не залишили преподобного Антонія на Афоні, але спрямували назад до України-Руси. Спрямували, аби як на Горі Афон він потрудився, як гідний садівник у саду Богородиці, так щоби і в Києві, в духовній матері всієї Руси, він насадив новий благословенний сад для Діви Марії та Її Божественного Сина.

Приклад преподобного Антонія та засування ним Печерської Лаври – лише один з дуже багатьох, які свідчать про єдність Церкви України і чернечої громади Святої Гори. Ту єдність, яка долає час, долає простір та інші зовнішні обставини. Можемо згадати полеміста і апологета православної віри афонського ченця Івана Вишенського. Можемо згадати преподобного ігумена Манявського Іова – також вихованця Святої Гори, великого наставника українського чернецтва і захисника православ’я у важкий для нашої Церкви час початку XVII століття.

Таких імен і постатей – дуже багато. Але окрім них особливе місце у зв’язку між Афоном і Україною посідають чесні ікони, прославлені чудесами у монастирях Святої Гори і у списках передані для шанування в наших храмах. У цьому храмі вже п’ятнадцять років зберігається образ Богородиці «Всецариця», який відтворює чудотворну ікону з монастиря Ватопед. А у Володимирському кафедральному патріаршому соборі в Києві зберігається ікона «Скоропослушниця», яка відтворює чудотворний образ Богоматері з монастиря Дохіар.

Чому хочу нині наголосити на цих двох іконах? Тому, що обидві вони були написані на Афоні й передані до України у час, коли Церква наша ще не досягла внутрішньої єдності та ще не отримала Томос від Вселенського Патріархату про автокефалію. Але через ці благословенні списки чудотворних афонських ікон, які ми з благоговінням прийняли, навіть і в тих умовах штучної зовнішньої ізоляції засвідчувалася єдність нашої віри, єдність молитви та шанування святинь, єдність у Церкві Христовій Афону і України.

І образ Всецариці, і образ Скоропослушниці за своєю іконографією походять від одного з головних прототипів Богородичної іконографії – від образу Одигітрії, образу Діви Марії, Яка вказує на Христа, вказує шлях до Нього, спонукає вірних прийти до Її Божественного Сина.

Правиця Діви Марії вказує на Спасителя. Вказує на Того, Хто говорить про Себе: «Я є путь, і істина, і життя; ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене» (Ін. 14:6). А безпосередньо образ Всецариці звеличує Богородицю, являючи Її на престолі слави – однак водночас нагадує, що вся велич і слава Її походить від смиренного виконання Нею волі Божої. Волі Її Сина, на Якого Пречиста вказує всім нам.

Минуло порівняно небагато часу, як список чудотворного афонського образу був принесений до Львова – але як багато відбулося за ці роки! Багато благодіянь отримали і наша Церква, і загалом наш народ. Водночас довелося нам зазнати багатьох скорбот і постати перед багатьма викликами, найважчим з яких є російська війна проти України.

Однак Діва Марія зі Своєї ікони правицею вказує нам на Того, Хто є відповіддю на всі наші питання, Хто примножує серед нас правдиву радість та Хто допомагає долати всі труднощі – вказує на Свого Божественного Сина і нашого Спасителя. Тож у цей урочистий день молитовно піднесімо знову і знову подяку Богородиці за Її покров і заступництво перед Спасителем за нашу Церкву і за український народ. Просімо Всецарицю і надалі являти милість до всіх, хто з вірою звертається до Неї. Пам’ятаймо про смирення, якого Пречиста Владичиця навчає всіх нас, а особливо спонукає до цієї чесноти ченців та священнослужителів. Плекаймо єдність церковну, щоби ніякі зовнішні обставини, а тим більше ніякі ворожі підступи не руйнували її.

Та знову і знову проголосімо перед шанованим образом Пречистої Діви: Радуйся, Всецарице, що недуги наші благодаттю зціляєш! Амінь.