Наш обов’язок – продовжувати молитву про упокоєння душі спочилого Патріарха Філарета та продовжувати працю з розбудови автокефальної Церкви, – Митрополит Епіфаній

Слово Предстоятеля у 40-й день упокоєння Святійшого Патріарха Філарета

Преосвященні владики, всечесні отці, дорогі брати і сестри! Христос воскрес!

Сьогодні, у сороковий день від упокоєння Святійшого Патріарха Філарета, ми зібралися на особливу спільну молитву за його душу тут, в кафедральному патріаршому соборі, де він понад шість десятиліть звершував своє служіння. Ми зібралися біля його могили – біля цього місця його останнього земного спочинку.

Відхід спочилого Святійшого владики від нас стався у дні Великого посту – у дні духовного суму за гріхи і провини, у дні покаяння. Але завершується період сорокаденної особливої жалоби у ці дні, коли ми святкуємо світле Христове Воскресіння. Коли ми знову і знову згадуємо та проголошуємо, що сама смерть – подолана, а ті, хто у гробах – отримали через воскреслого Спасителя дар вічного життя.

Про Христове воскресіння, як про наріжний камінь віри, нагадує нам і апостол Павло, кажучи: «Не хочу ж, браття, лишати вас у незнанні про померлих, щоб ви не сумували, як інші, що не мають надії. Бо коли ми віруємо, що Ісус помер i воскрес, то й померлих в Ісусі Бог приведе з Hим»  (1 Сол. 4:13-14). Тож, чуючи ці слова, це апостольське нагадування, ми єднаємося тут, біля патріаршої могили, не лише природним сумом за спочилим, але в першу чергу – єднаємося через віру у воскресіння з мертвих.

Саме ця віра у вічне життя в далекі вже від нас роки Другої Світової війни дала духовну силу юнаку з Донбасу Михайлові Денисенку подолати трагедію втрати загиблого на фронті батька. Любов, яку він продовжував відчувати навіть після смерті рідної людини, віра у воскресіння та надія на життя вічне розвіяли тодішні заклики атеїстичної пропаганди та спонукали майбутнього українського Патріарха стати на шлях служіння Богу і Церкві.

Спаситель промовляє до всіх нас: «Істинно, істинно кажу вам: хто вірує в Мене, має життя вічне» (Ін. 6:47). Звернімо увагу на це слово: Господь каже не «буде мати», але «має» – хто вірує, той вже має життя вічне! Бо через віру в Сина Божого, Який помер і воскрес, людина отримує єднання із Переможцем смерті і сама вже тут, в земному житті, стає таким переможцем.

Адже хто справді вірує в Христа – той не боїться смерті, бо знає, що вона вже подолана і переможена. А хто не боїться смерті, як боялись її язичники і безбожники – той здатен це життя наповнювати духовним змістом, наповнювати його тими справами, які є цінними саме з точки зору вічності.

Спочилий Святійший владика багато потрудився для Церкви за понад сім десятиліть свого служіння. Але як довго не жила би людина – все одно до неї приходить час завершення земного шляху. Тому і Патріарх Філарет відійшов від нас: дух його пішов до Бога, Якому він служив і в Якого вірив, а тіло – покладене в землю в храмі, де він молився та проповідував. Однак, хоча Патріарх відійшов від нас, з нами залишаються пам’ять про його добрі справи та любов до нього, як до ієрарха, який зробив великий історичний внесок у розбудову помісної Української Православної Церкви.

Тому наш обов’язок – продовжувати молитву про упокоєння душі спочилого Святійшого Патріарха Філарета та продовжувати працю з розбудови автокефальної Церкви. Щоби над православними в Україні ніколи вже не тяжіло ярмо «русского міра». Щоби з московських земель і престолів ніколи і ніхто не повелівав більше нами, схиляючи до рабства чи то залякуванням, чи то облесливими обіцянками.

Боротьба за духовну гідність і свободу була розпочата нашою Церквою ще понад століття тому, в роки Української революції. З новою силою ця боротьба продовжилася тоді, коли Україна три з половиною десятиліття тому відновлювала свою державну незалежність. І нині, коли наша автокефалія, наша гідність як Помісної Церкви навіки стверджена – перед нами стоїть завдання всіх православних українських вірних єднати навколо Київського престолу, допомагати українському народу долати виклики війни та наближати час перемоги над агресором та благословенного миру. Ця боротьба є важкою, але як спочилий Святійший Патріарх вірив, так і ми віримо, що час перемоги неодмінно настане. Адже з нами, з Українською Церквою, а не з Москвою – правда. А де правда – там Бог і перемога.

Вічна і світла пам’ять спочилому Святійшому Патріарху Філарету! Нехай Господь упокоїть його душу в Своєму Небесному Царстві, простить його провини вільні і невільні та у воскресінні з мертвих дарує блаженне вічне життя серед святих. Амінь.