Людина, яка вірить в Бога, повинна мати тверду основу для своєї віри, а основа ця – слово Боже, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у дев’яту неділю після П’ятидесятниці

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

У Першому Посланні до Коринфян апостол Павло, звертаючись до вірних, каже: «Ви Божа нива, Божа будівля. […] Хіба ж не знаєте, що ви – храм Божий i Дух Божий живе у вас? […] Храм Божий святий, а цей храм – ви» (1 Кор. 3:9,16-17).

У цих словах апостол використовує образ будівлі для того, аби ми краще зрозуміли наше особисте призначення, як вірних, і нашу особисту відповідальність. Всяка будівля повинна мати тверду основу, бо інакше вона впаде. Так само і людина, яка вірить в Бога, повинна мати тверду основу для своєї віри. Такою основою є слово Боже.

Сам Спаситель свідчить так: «Всякий, хто приходить до Мене та слухає слова Мої і виконує їх, – скажу вам, до кого подібний. Він подібний до людини, яка, будуючи дім, вкопала, заглибила і поклала основу на камені; коли ж сталася повінь і вода підступила до того дому, то не могла його зрушити, бо він був збудований на камені. А хто слухає і не виконує, той подібний до людини, яка збудувала дім на землі без основи, то як тільки ринула на нього вода, він зараз же розвалився; і руйнування дому того було велике» (Лк. 6:47-49).

Коли хтось будує, то може покласти в основу різний фундамент – як належний, витривалий і непохитний, так і хибний, нетривкий. Навіть на поганому фундаменті можуть збудувати щось зовнішньо красиве та привабливе. Однак, як щойно чули ми зі слів Писання, всяка духовна будівля у той чи інший час стикається з випробуваннями. І ці випробування показують, чи справді добрий фундамент було покладено для неї, чи стоїть вона на камені істини Божої, чи навпаки – на піску людських мудрувань, а тому руйнується.

Однак будівля, окрім основи, має і стіни, і дах, і внутрішнє оздоблення. Все це, навіть коли воно збудоване на твердій основі Божого слова, апостол Павло називає плодом вже нашої власної праці. Господь дає нам твердий камінь для основи, але які стіни ми на цьому камені збудуємо – міцні чи слабкі, витривалі чи здатні легко зруйнуватися – залежить від нас самих.

Нагадаємо, що окрім будівлі, апостольське слово порівнює наше духовне життя із нивою. А це порівняння, у свою чергу, повертає нас до євангельської притчі про сіяча. Бог щедро сіє зерно істини, зерно Свого слова. Але від того, на яку землю це слово падає, залежить, чи добре воно укоріниться, чи зросте належно і чи принесе багатий плід.

Так само і будівля на камені правди Божої може бути різна, про що апостол Павло і нагадує нам. Одкровення, яке дає нам Господь, яке звіщається через повноту Священного Передання, є незмінним і залежить не від нас, як людей, а від Бога, Який дає його. Однак від кожного з нас залежить, як ми приймаємо це Передання, як втілюємо у нашому власному життя. Від нас залежить, які стіни ми збудуємо на основі отриманого одкровення, якою буде стеля будівлі, як ця будівля буде облаштована. І чи здатна буде вона витримати бурю спокус і вогонь випробувань, коли вони прийдуть до нас.

Тут цілком очевидно може постати питання: а чому ці спокуси приходять, чому Бог дозволяє, аби наша віра була піддана випробуванню? Аналогія будівлі, яку використовує апостол Павло, дозволяє нам краще зрозуміти думку, яку він хоче висловити.

Для чого існує всяка будівля? Для того, щоби захищати нас від небезпек зовнішнього світу. Будівля стінами і стелею відділяє нас від зовнішнього простору і дає захист від спеки та морозу, від злив та бурі, від небезпечних диких тварин чи людей-злочинців. Отже, саме призначення всякої будівлі – бути захистом. Не просто існувати, як сукупність впорядкованих матеріалів – дерева, цегли, каменю, бетону, металу, тощо – але бути такою будівлею, яка буде здатна у випадку тих чи інших випробувань захистити своїх мешканців.

Знаючи це ми, як християни, повинні розуміти, що наша віра, особисте духовне життя кожного з нас так чи інакше піддаватимуться випробуванням. Сам Спаситель нас попереджає: «Неможливо не прийти спокусам» (Лк. 17:1). Навіть Він, Син Божий, перетерпів спокуси. Однак, завдяки Своїй перемозі над ними, Спаситель може допомогти і нам здолати спокуси, як сказано апостолом Павлом про Христа: «Оскільки Сам Він перетерпів, бувши спокушеним, то може й спокушуваним допомогти» (Євр. 2:18).

Тому потрібно не боятися випробувань, але бути готовими до них. А для цього будувати на камені істини дім свого спасіння не із сіна чи соломи, але зводити міцні непохитні духовні стіни, здатні протистояти зовнішній стихії пристрастей та захистити від лжевчителів-розбійників.

І на завершення маємо звернути увагу на слова апостола про те, що будівля, яку ми довершуємо на камені Божого слова – це не просто якась оселя чи дім для нас самих. Ця будівля – храм Божий. Творячи дім спасіння ми повинні пам’ятати, що будуємо його не для себе самих, але для того, аби в нас справді оселився і перебував Дух Святий.

Завдання ці – не прості, як не простим є будівництво міцного і прекрасного храму, гідного Господньої слави. Але з допомогою Божою ми можемо успішно довершувати цю справу, коли працюємо не самі, а разом зі Спасителем і Його Церквою. Працюємо пильно та з усвідомленням власної відповідальності, про яку апостол Павло нині нагадує нам. Амінь.