Мета життєвої дороги – від земного піднятися до небесного й від тимчасового перейти до вічного, – Митрополит Епіфаній
Проповідь Блаженнійшого Митрополита Епіфанія у день пам’яті преподобного Паїсія Величковського
Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!
Сьогодні ми знову на батьківщині нашого великого земляка-українця, уродженця Полтави, студента у Могилянській академії у Києві, афонського ченця-подвижника, реформатора і відроджувача чернечого життя в Румунії та в цілому православному світі, преподобного Паїсія Величковського, вшановуємо день його пам’яті. Щороку до кафедрального собору Полтави збираються ієрархи, духовенство і вірні, щоби у молитвах прославити цього подвижника і просвітителя, згадати його життя та просити його заступництва за рідну землю і за народ наш, серед якого він просяяв чеснотами.
Задуючи пам’ять преподобного Паїсія, сьогодні серед багатьох його чеснот особливо хочемо звернути увагу на працю в богословській науці, яку він звершував. Завдяки його наполегливості скарби духовного спадку численних святих отців та подвижників Церкви, зібрані у книзі під назвою «Добротолюбіє», були перекладені з грецької мови на слов’янську і так значно більше поширилися, особливо серед чернецтва.
Життя кожної людини часто уподібнюють до шляху. Народившись, ми ніби починаємо шлях, рухаючись через дитинство, юність, молодість, зрілість аж до старості. Як на всякій звичайній дорозі, на дорозі життєвій ми можемо зустріти перешкоди. Якщо не знаємо вірного шляху – можемо заблукати. Коли доведеться йти дорогою у темряві, то значно більшими стають різноманітні небезпеки. Можемо спотикатися і падати. У диких місцях загрожують людині хижі звірі, а у місцях заселених можуть трапитися лихі люди-розбійники.
Чого потребує людина, коли вирушає в дорогу? Їй необхідне знання шляху. Потрібно знати вірний напрямок, знати, де дорога повертає, де перетинає провалля чи водні потоки. Слід нам також розуміти вказівники і знаки, які пояснюють, які на шляху можуть нас чекати ускладнення чи обмеження.
Звідки людина може отримати знання про всі ці речі? Як може уникнути на дорозі помилок і небезпеки та благополучно дістатися місця, до якого прямує? Для цього їй потрібні знання інших людей. Їй потрібні знання від тих, хто раніше подорожував тим самим шляхом, тих, хто прокладав дорогу, облаштовував її. Вона повинна вміти правильно читати знаки застереження і написи, які спрямовують. І сама людина також повинна бути уважною, слідкувати за дорогою, щоби вчасно зреагувати, якщо трапиться їй якась небезпека чи перешкода.
Якщо все це є корисним і необхідним на звичайному шляху в світі цьому, то наскільки більш важливим є це у житті духовному! Адже мета життєвої дороги – не просто з одного місця дістатися до іншого, але від земного піднятися до небесного, від тимчасового – перейти до вічного, від страждань і випробувань віку цього – увійти в місце, де немає ані скорботи, ані зітхання.
Тому знання і досвід тих, хто раніше успішно пройшли цією дорогою – надзвичайно важливі для нас, для тих, хто починає цей шлях чи вже прямує ним. Відтак нам потрібно знати правила духовного життя більше і краще, ніж ми знаємо правила дорожнього руху. Хто ж навчить нас?
Цю науку подає нам Сам Господь Ісус Христос через одкровення, через Передання і Писання. А також навчають нас святі отці, чий приклад є як маяк у бурхливому морі, як світильник серед нічної темряви. Святі отці, пізнавши Божественне одкровення і науку Церкви, втілили все це у власному житті. На власному досвіді вони побачили, як уникати спокус диявола і віддалятися від зла, як примножувати добро та сповнюватися Духом Святим. Вони пізнали духом та випробували через практику власного життя ті правила і закони, які тепер пропонують усім, хто хоче краще пізнати шлях спасіння і досягнути на ньому більшої досконалості.
Преподобний Паїсій Величковський належить до числа таких отців та подвижників, які пізнали глибини премудрості та закони духовного життя від попередніх поколінь святих отців через їхні писання, які бачили приклад своїх власних старців-наставників, а також багато знань отримали через безпосередній досвід. І все це преподобний Паїсій не лише використав для того, аби самому досягнути Царства Небесного, але, маючи талант і покликання від Бога, він зробив цю науку доступною для інших. Він передав нам скарби «Добротолюбія», як безцінний дар, з якого кожен, хто бажає, може щедро отримувати за потребою. І своїм власним життям він підтвердив, що наука ця – справді богоугодна і спасительна.
Як щедрий і працьовитий сіяч, преподобний Паїсій Величковський засіяв духовну ниву, яка вже в час його життя почала давати багаті плоди, а ще більше продовжила плодоносити після його блаженного упокоєння. Тому сьогодні, коли ми урочисто вшановуємо пам’ять цього преподобного, маємо не лише прославити його життя та подвиги, але і прийняти його настанову, а саме: навчатися духовних законів від Божественного одкровення і від святих отців. Щоби і наш шлях життя був успішним, а всі перешкоди, які трапляються на ньому, не завадили нам досягнути головної мети – спасіння та вічного блаженного життя в Царстві Небесному. Амінь.
