Слово Предстоятеля на зустрічі з Ініціативною групою «Першого грудня»

Дорогі брати – лідери та очільники українських Церков! Шановні учасники «Групи Першого грудня»!

Хочу привітатися християнським вітанням цих днів: Христос воскрес!

Хоча воно звучить часто, особливо тепер, і в багатьох випадках для декого може перетворитися просто на формальний елемент святкового етикету, однак для нас це не просто вітання. Для численних поколінь та для мільйонів  людей ці слова є дороговказом і джерелом невичерпного натхнення. Бо серед багатьох інших речей вони вказують на три ключові елементи вчення, яке надихає і нас самих жити та працювати.

Перший елемент: Бог є, є Вища Особа, Сила – є Той, Хто піклується про світ та усіх людей настільки глибоко і з такою любов’ю, що жертвує Своє життя заради нас, заради того, щоби ми були вільні від гріха та мали життя вічне.

Другий елемент: Що боротьба зі злом у зовнішньому світі та в самій людині – це не безперспективна «сизифова праця», це не приреченість знову і знову наштовхуватися на ті самі виклики і розбивати найкращі наміри о стіну глухої байдужості, або, що є гіршим – втрачати надію через усвідомлення глибини та сили зла. Зло можливо і потрібно перемагати добром.

Третій елемент вчення: Що цей вимір земного життя не є остаточним або єдиним можливим, адже ми віримо, що наше життя виходить поза межі земного існування та сягає вічності. Навіть те, що може з точки зору тимчасового існування здаватися слабкістю або поразкою – з перспективи вічності стає лише кроком на шляху до перемоги. Судилище над Христом і Його смерть здавалися поразкою правди та торжеством зла. Однак у мить свого тріумфу зло виявилося не переможцем, а переможеним.

Христове воскресіння спонукає нас ніколи не втрачати надію – навіть у найбільш складних обставинах, коли ми самі не бачимо ясно ані того, якою буде перемога, ані того, яким чином її можна найкраще досягати. Наша віра дає нам силу покладатися на промисел Божий, на провіденційне спрямування, і робити в тих обставинах, які є, те, що можемо робити саме ми.

Кожна людина має свої обмеження. Але коли ми єднаємо наші знання, досвід та зусилля – ми примножуємо всі ці речі як спільнота. Замість того, щоби просто нарікати на темряву – ми запалюємо хоча б одну свічку. Від неї темрява не зникне цілком, але біля нас стане менше мороку. І коли ми ділимося своїм вогнем і світлом з іншими – самі ми нічого не втрачаємо, але тепла і світла навколо стає більше.

Мені здається, що в цій аналогії полягає один з фундаментальних принципів нашої співпраці. Ми ані поодинці, ані навіть всі разом, і навіть із долученням значно ширшого кола учасників, не можемо вирішити всі проблеми або дати відповідь на всі виклики. Однак це не означає, що ми не можемо зробити нічого справді значного. Навпаки – через співпрацю, через обмін думками, через пошук кращих рішень ми можемо додати більше світла, знайти кращий шлях та запропонувати його іншим.

Цьогоріч ми відзначатимемо 30-ліття Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій. Також невдовзі виповниться 15 років від моменту постання ініціативи «Першого грудня» та відповідної групи. Чи вирішено було всі питання, які стояли перед нашими спільнотами на початку шляху? Очевидно ні. Багато з них залишаються актуальними, в чомусь стало навіть значно гірше – наприклад, у той вже далекий час перспектива життя суспільства і держави в умовах повномасштабної війни була страшним маренням, яке нині вже багато років – наша повсякденна реальність.

Але якщо ми порівняємо те, що було колись, із тим, що ми маємо зараз, то все одно побачимо, як багато було зроблено. Попри шалені намагання ворогів та численні виклики – наша держава, наше суспільство, наша співпраця зберігаються і виявляють успішний опір там, де агресивні плани відводили нам лише «два-три дні».

Так, ми розуміємо, що ані сьогодні, ані у майбутньому не зможемо вирішити всі проблеми чи дати вірну відповідь на всі виклики. Навіть більше – наш успіх часто означитиме появу нових питань і постання нових викликів. Перемога у війні з Росією означитиме численні виклики повоєнного відновлення в найширшому значенні цього слова. Мир означитиме повернення мільйонів наших братів та сестер додому як з фронту, так і з вимушеного переселення – і це вимагатиме нових зусиль для взаємної підтримки.

Як Предстоятель Православної Церкви України, а також як один з тих, хто складає Всеукраїнську Раду Церков і релігійних організацій, хочу запевнити наших друзів з громадянського суспільства – як тих, хто зібрався сьогодні, так і всіх, кого буде долучено до роботи в майбутньому, що ви можете розраховувати на нас, на те, що ми інституційно будемо підтримувати зусилля, спрямовані на примноження добра і світла в українському народі. Хочу побажати групі «Першого грудня» подальшого зростання та зміцнення, оновлення і успіху в роботі та закликаю Боже благословення на всіх, хто нині є в ній та хто поділяє її мету та долучиться до її здійснення.

Ми з вами знаходимося у Михайлівському Золотоверхому монастирі, який є духовним центром Православної Церкви України. Наша автокефальна Православна Церква у ХХ столітті була двічі знищувана більшовицьким гоніннями, був висаджений у повітря цей прекрасний собор. Але ми – відродилися. Відродився цей храм. Те, що сто, п’ятдесят і навіть десять років тому здавалося для багатьох лише мрією – нині є реальністю. Тож якими б складними не були завдання, що стоять перед нами, якими б могутніми не були ті, хто протидіють – ми маємо рухатися вперед, робити з надією на Бога і на перемогу добра те, що можемо робити саме зараз – і в перспективі часу побачимо, що наша надія не була марною, а наша праця – дає добрі плоди.

Насамкінець хочу згадати про наших попередників. Багато з тих, хто започаткував платформу «Першого грудня» – відійшли у вічність. Серед них – тогочасні очільники Церков Митрополит Володимир (Сабодан), кардинал Любомир Гузар, а вчора виповнилося сорок днів від часу упокоєння Патріарха Філарета. Пропоную вшанувати їхню пам’ять і пам’ять всіх, хто починав цю співпрацю і кого вже немає серед нас! Дякую.