Новини

Зло не має власної сутності, воно не всесильне і приречене на поразку в своєму протистоянні добру, – Митрополит Епіфаній

12 Липня 2020

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія

в п’яту неділю після П’ятидесятниці та день пам’яті святих першоверховних апостолів Петра і Павла

 

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Минулого недільного дня у слові ми багато часу присвятили міркуванням над значенням євангельського вислову про християн, що ми є і маємо бути рабами Божими, а не рабами гріха. І в цей недільний день, роздумуючи над євангельським читанням про зцілення Спасителем двох біснуватих, ми продовжимо розпочате раніше, і звернемо увагу на саме це явище – біснування, і на тих, хто викликає його – злих духів.

Зі Священного Писання ми знаємо, що окрім цього матеріального, видимого світу, Бог сотворив і світ невидимий, духовний – світ ангельський. Ангели є духи безтілесні, вільні і розумні істоти, покликання яких – служіння Богові. Саме найменування «ангел» з грецької мови означає «вісник, посланець», тобто вказує на призначення їхнє – виконувати волю Божу, як посланець виконує волю того, хто посилає його, і як вісник сповіщає щось не від себе, а від того, хто доручив йому звіщати.

З Божественного Одкровення також знаємо, що ангели, як і все творіння, були сотворені добрими – адже Бог не творив ніякого зла, бо як засвідчено у книзі Буття, «усе, що Він створив, […] добре воно» (Бут. 1:31).

Для виконання волі Божої ангели були наділені Творцем розумом та свободою, що відрізняє їх від більшості видів творіння. Адже і нежива природа, і живі істоти, такі як рослини чи тварини – все це підлягає закону необхідності, не маючи власної особистісної свободи. З усього творіння лише ангели і людина наділені даром свободи, який дозволяє їм не просто підкорятися природній необхідності, але самим вільно використовувати закладені у природу можливості, спрямовуючи їх до блага.

Згадаймо, що коли ми у день вшанування Всіх святих розмірковували про значення слова «святість», то говорили про необхідність перевершення природного та через спілкування і єднання з Богом-Творцем – досягнення освячення і зростання у досконалості. Таке спілкування можливе лише для особистісних істот, і основою для нього служить дар свободи. Адже тільки свобідна особистість здатна любити, тобто за власною волею єднати своє буття з іншими особистостями. Взірець такої свободи і єднання в любові являє нам Пресвята Трійця.

Однак свобода передбачає вільний вибір, вільне спрямування до добра і досконалості, джерелом яких є Бог-Творець. Саме тому свобода залишає можливість відмови від такого спрямування – ангели і людина здатні до любові, але не примушені до неї, адже сама природа істинної любові виключає можливість примусу.

На жаль найвищий з ангелів, якого Писання іменує Денницею, тобто Вранішньою зіркою, бо був він наділений Богом дарами найбільше серед ангелів, сяючи серед них, як найяскравіша із зірок сяє на зоряному небі, – споглядаючи свою велич і могутність, отримані від Творця, загордився і спокусив себе думкою стати богом без Бога.

Якщо любов – це вільне спрямування власного буття для єднання з буттям інших, то гординя – ця замкнення в самому собі, спрямування буття лише на себе і для себе. І ця гординя Денниці, яка стала першим гріхом, – відвернула його від Бога, внаслідок чого він з ангела світла перетворився на сатану і диявола, князя темряви.

Ми вже говорили не раз про те, що єдиний Бог має джерело буття Сам у Собі, а все творіння своє джерело буття має лише в Бозі. Тому без Бога неможливо досягти ніякого блага – можливе лише руйнування, нищення тих дарів, які Він подає Своїм творінням. І тому відвернувшись від Бога, Денниця не міг і не може стати якимось «іншим богом», але став і є противником Божим, що власне і позначене біблійним словом «сатана», тобто «противник, ворог». Зло саме в собі не має творчої сили – його змістом є руйнування добра, тому воно не здатне нічого творити, а може лише руйнувати сотворене, спотворювати його.

І тому відпавши від Бога сам, сатана став спокушати до цього інших ангелів, бо бажав підкорити їх і володіти ними. Частина ангелів спокусилася, але більшість з них, на чолі з Архістратигом Михаїлом, постала проти цієї спокуси. Вони залишилися вірними Богові та свою свободу утвердили в добрі.

На відміну від людства, яке має єдиних родоначальників, прабатьків Адама і Єву, ангели не мали такого єдиного начала, бо всі були сотворені Богом, а не народилися одне від одного, як народжуються люди. На цю особливість ангельського світу вказує, до речі, і Спаситель, говорячи про життя майбутнього віку: «Після воскресіння не женяться, не виходять заміж, а перебувають як ангели Божі на небесах» (Мф. 22:30). І тому якщо для людства гріхопадіння прабатьків означало загальну підлеглість злу для всіх адамових нащадків, то серед ангелів сталося розділення – більшість їх залишилася вірною Богові та остаточно утвердилася у добрі, а менша частина відпала, ставши бісами.

Отже біси, про одержимість якими згадує сьогоднішнє читання з Євангелія – це реальні розумні духи, безтілесні істоти, які за природою були сотворені Богом як ангели, тобто Його служителі, але які спокусилися гординею сатани і стали рабами зла. Вони частково мають силу і могутність, що належать ангельській природі, але використовують їх лише для поширення зла. Самі противлячись волі Божій, вони спонукають до того ж і людей, бажаючи панувати над ними, як над своїми рабами.

Тут важливо підкреслити дві істотні речі, які християни повинні добре розуміти та усвідомлювати, щоби вірно будувати своє духовне життя і боротися зі злом.

Найперше слід пам’ятати, що добро і зло, праведність та гріх – це не два рівнозначних начала чи дві сутності. Лише добро має власну сутність, бо воно має джерелом Єдиного істинно Сущого – Бога-Творця. Зло ж не має власної сутності, бо воно є лише руйнуванням добра, противленням йому. Так, зло є реальним і дієвим, воно здатне оволодіти особистістю і підкорювати собі, перетворюючи на раба – але воно не всесильне і приречене на поразку в своєму протистоянні добру.

Для кращого розуміння цього можемо використати аналогії з природи, в якій бачимо, що світло має власну сутність, а темрява – не має, бо вона є лише відсутність світла, а не якесь «протилежне світло». Так само тепло має власну сутність, а холод – ні, бо він є лише відсутність тепла. Тому апостол Іоан Богослов свідчить у своєму Першому посланні: «Бог є світло, i немає в Ньому ніякої темряви» (1 Ін. 1:5), і про це ж він пише у перших віршах, викладаючи Євангеліє: «Світло в темряві світить, і темрява не огорнула його» (Ін. 1:5).

Саме тому, як ми вже раніше не раз згадували, Христос Спаситель і каже: «Хто не зі Мною, той проти Мене; і хто не збирає зі Мною, той розкидає». (Лк. 11:23). При чому ці слова, наведені у Євангелії від Луки, було сказано якраз у контексті протистояння злу та звільнення людей від влади бісів. Значення цих слів те, що ніякого добра без Бога, відокремлено від Нього – немає і не може бути. Все, що вдає з себе добро, але суперечить Божій волі – насправді є зло, яке приховує істинний  вигляд лише для того, щоби спокусити людину і полонити її.

Друге ж, на що маємо звернути увагу – це те, що біси, або демони, тобто злі духи, які були раніше ангелами Божими, але відпали від Бога, є цілком реальними. Це не міфи, не вигадки, не абстракті алегорії зла чи ще щось подібне – це цілком реальні істоти, хоча і невидимі, бо є духами.

І ці істоти не просто десь існують у пеклі найглибшому – вони є поруч з нами, на що вказує їхнє євангельське найменування «світоправителі темряви віку цього, духи злоби піднебесні» (див. Еф. 6:12). Вони є у навколишньому світі та мають одне бажання і одне прагнення – поширювати зло, підкоряти нас, людей, своїй волі, робити нас своїми рабами.

Минулої неділі ми докладно говорити про рабство гріху, яке є протилежністю підкоренню Богові. І знову нагадаємо сказане: немає ніякого іншого стану, ніякої іншої можливості, окрім двох – людина або підкоряє свою волю волі Божій, через це досягаючи блага, або противиться волі Божій, і через це стає рабом гріха, виконуючи волю і спонукання злих духів. Отже помиляються, і глибоко помиляються ті, хто думають, що для людини можлива якась особлива, «повна» свобода, яка стоїть вище за добро і зло.

Свобода від зла – лише у єдності з Богом, а свобода від Бога – це рабство злу. Третього немає і не може бути!

Отже, біснування, про яке ми чули сьогодні з євангельського читання, є особливим видом одержимості злими духами. Насправді кожен грішник підвладний бісам, бо виконує їхню волю. Але ступінь цієї підвладності є співмірним ступеню зла, яке чинить людина. І чим більше людина прагне звільнитися від гріхів, тим меншою є залежність від волі злих духів, так що удосконалюючись у добрі людина з допомогою Божою здатна досягнути святості, яка є свободою від влади бісів. А коли людина йде протилежним шляхом, спокушається злом, чинить гріхи та не розкаюється в них, то вона все більше стає залежною від бісів аж до того, що може повністю втратити контроль над собою. Ось такий крайній ступінь рабства злим духам і називається біснуванням, коли воля людини зв’язана гріхами, ніби кайданами, і навіть саме тіло вже не підкоряється душі, як належить, але злі духи спонукають його робити щось за власною волею.

Зовнішньо біснування проявляється у незвичних для людини і не контрольованих нею самою діях та особливій реакції на святиню. Чули ж з Євангелія слова бісів, звернені до Христа: «Що Тобі до нас, Ісусе, Сину Божий? Прийшов Ти сюди передчасно мучити нас» (Мф. 8:29)? Так казали вони, бо благодать Божа сприймається демонами як мука, і тому одержимі бісами виявляють їхнє особливе озлоблення, коли опиняються ближче до святинь.

Біси справді мають велику силу, але нам, християнам слід пам’ятати, що сила ця – ніщо у порівнянні з тією силою, яку подає нам Бог. І з читання сьогоднішнього чули ми, що навіть над свинями безсловесними біси не мали влади, доки не попустив їм Господь, щоби для нас, людей, засвідчити бісівську неміч. Тому, хоча і маємо остерігатися їх, але можемо і здатні перемагати їхні спокуси завдяки смиренню перед Богом, як про це наставляє нас апостол Петро, кажучи: «Отже, смиріться під міцною рукою Божою, щоб підніс вас свого часу. Усі турботи ваші покладіть на Нього, бо Він піклується про вас. Будьте тверезі, пильнуйте, бо супротивник ваш диявол ходить, рикаючи, наче лев, i шукає, кого б пожерти. Станьте проти нього міцною вірою, знаючи, що такі самі страждання трапляються i з вашими браттями у світі» (1 Пет. 5:6-9).

Коли людина не знає про ворога і злодія та залишається безтурботною і не остерігається – тоді легко їй зазнати шкоди від раптового злодійства, і важко захистити себе. Але коли людина знає, що ворог має задум проти неї, і пильнує, і вживає всі засоби, щоби захиститися від нападу ворожого – тоді навіть коли і станеться злодійство, пильний зможе відбити напади і відігнати супротивника. Тому і нам, християнам слід добре пам’ятати, що наш єдиний ворог – злі духи, та слідувати словам апостола Павла, сказаним у його Посланні до Ефесян: «Браття мої, зміцнюйтесь Господом i могутністю сили Його. Одягніться в повну зброю Божу, щоб вам можна було стати проти хитрощів диявольських, бо наша боротьба не проти крови i плоті, а проти начальства, проти влади, проти світоправителів темряви віку цього, проти духів злоби піднебесних» (Еф. 6:10-12).

Дорогі брати і сестри!

Сьогодні ми особливо вшановуємо пам’ять двох найбільших апостолів Христових – Петра і Павла. Вони були різними за характером та життєвим шляхом, але виняткова гаряча любов до Господа поєднала їх, зробивши великими проповідниками і наставниками, слова і приклад яких вже два тисячоліття надихають нові покоління християн на служіння Богові та боротьбу з гріхом.

Сердечно вітаю вас – настоятеля, духовенство та парафіян цього Петро-Павлівського храму, – з престольним святом, та бажаю всім нам за молитвами святих апостолів Петра і Павла, навчаючись їхнім настановам і наслідуючи приклад їхнього святого життя, перемагати диявола і слуг його – бісів, та досягти Небесного Царства, яке Бог приготував тим, хто любить Його і виконує волю Його.

Амінь!