Живий приклад віри сучасників та вчення святих минулого, записане у книгах, витікають з єдиного джерела – з Божественного Одкровення та Священного Передання, – Митрополит Епіфаній
Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!
Сьогодні спільною молитвою і богослужінням ми прославляємо преподобного Паїсія Величковського, уродженця цього славного міста Полтави, видатного ченця, вченого богослова, наставника у благочесті, світильника святості. Три століття відділяють нас від часу його земного життя та служіння, але ніщо не може відділити нас від неоціненних скарбів спадщини його праці на ниві духовній. Бо ми, члени Церкви Христової, що звершуємо справу духовної боротьби з гріхом тут, на землі, справді нероздільно пов’язані зі святим Паїсієм, який є членом цієї самої Церкви Христової, що торжествує на небесах.
І тому нині ми згадуємо преподобного Паїсія не лише як історичного діяча з минулого, але також і перш за все як святого, як нашого молитовного заступника, як отця і наставника у благочесті. Згадуючи його земний шлях, його незламну православну віру, вивчаючи його письменницьку і перекладацьку спадщину, ми збагачуємося духовно і долучаємося до сонму тих православних християн, яким преподобний Паїсій послужив як за свого земного життя, так і після блаженного упокоєння.
Нині, коли ім’я старця Паїсія гідно вшановане Церквою і він прославляється серед святих, важливо пам’ятати, що його подвижницький шлях був складним, обтяженим багатьма скорботами, несправедливими гоніннями, матеріальною убогістю, нерозумінням та зневагою навіть від братів у православній вірі. Бо коли ми прославляємо святих подвижників, коли згадуємо про численних послідовників та учеників, шанувальників їхніх подвигів ще за життя, а понад це – після упокоєння, то може у декого складатися хибне уявлення, ніби отак, у славі й пошані, у оточенні однодумцями та послідовниками, проходило і життя праведників. Але історія, власні свідчення преподобного Паїсія та його сучасників зберегли для нас цілком іншу картину.
Від початку свого духовного шляху він стикався з несправедливістю, якої зазнавав навіть від тих, хто в силу свого положення християнського духовного наставника навпаки мав бути прикладом чеснот. Іншою причиною скорботи і страждань для Паїсія були утиски та переслідування, яких тоді на українських землях під владою польської корони зазнавали православні. Обмеженням прав, залякуванням і часто навіть відвертим насильством їх змушували відступити від єдності Православної Церкви. І здійснювали це не лише ті тодішні світські управителі наших земель, які самі не належали до православ’я, але також інославні особи духовного звання.
Тож шукаючи місця для більш спокійного від зовнішніх утисків духовного подвигу, преподобний Паїсій вирушив спочатку в землю Молдови, а потім і на Святу гору Афон, на весь світ прославлену чернечими подвигами та глибокою духовною традицією. Але і в Молдовській землі, і на Афоні доводилося преподобному старцю Паїсію багато терпіти як від скрутних зовнішніх обставин крайньої, навіть за чернечими мірками, матеріальної убогості, так і від нерозуміння з боку деяких православних співбратів.
Однак у дусі слів апостола, який пише у Посланні до Римлян: «коли примножився гріх, стало більше благодаті» (Рим. 5:20) – і в житті преподобного Паїсія складні зовнішні обставини, скрута, гоніння, непорозуміння і ворожість навіть від співбратів, лише поглиблювали дух відданості Богу, самовідречення, глибокого смирення, прагнення послужити братії, зміцнювати всіх вірних у православ’ї, а особливо ченців – у подвигах благочестя.
Тут слід наголосити, що двома джерелами натхнення для преподобного Паїсія були життєвий приклад і подвиги сучасних йому праведників, але також великою мірою – наука і настанови святих подвижників і отців Церкви минулого, записані у книгах. Як два потоки цілющої води живої, які витікають з одного джерела і втамовують спрагу кожного, хто споживає від них, так і живий приклад віри сучасників та вчення святих минулого, записане у книгах, витікають з єдиного джерела – з Божественного Одкровення та Священного Передання. І тому всякому православному християнину духовно корисно звертатися до них. «Будьте моїми послідовниками, як i я Христа» (1 Кор. 11:1) – навчає нас апостол Павло, тим самим вказуючи, що святих, праведників та подвижників ми вшановуємо і за їхнім словом і прикладом слідуємо не тому, що вони славні серед людей, а тому, що самі вони – правдиві послідовники Христа. У своєму житті, в ділах і в науці, вони брали за приклад Самого Спасителя, втілювали Його заповіді й настанови. Тому беручи за приклад отців, ми слідуємо не просто за людьми, але за Спасителем, Який прославився в них.
Усвідомлюючи все це преподобний Паїсій багато уваги приділяв духовному наставництву. З року в рік і на Афоні, і в монастирях землі Молдовської постійно зростало число братій, які приходили навчитися від старця Паїсія шляху спасіння душі. Багатьох він надихав власним прикладом. Але також розумів він, що навіть якщо і тисячі би були здатні навчитися від нього особисто, значно більше потребуючих науки залишатимуться без можливості побачити його власними очима і почути власний його голос. Тому найпильнішу увагу старець Паїсій приділяв перекладам з мови грецької творінь отців та подвижників, а також написанню власних настанов.
Літературну спадщину преподобного Паїсія Величковського, її значення для духовного відродження православних і для оновлення чернечого життя важко переоцінити. Навіть однієї збірки настанов подвижницьких під назвою «Добротолюбіє», перекладених преподобним отцем, вже було би достатньо, щоби увічнити його ім’я та працю. Але він, окрім цього величного труда, переклав багато інших духовно корисних книг, а також залишив нам власні творіння і листи. Тому хоча тілом преподобний спочив у Бозі давно і душею перебуває у оселях небесних, однак джерелом невичерпним і духовно цілющим залишаються для православних християн загалом, а особливо для ченців, його праці.
Тож, дорогі брати і сестри, в молитві прославляючи преподобного Паїсія Величковського, просячи його заступництва перед Престолом Божим за рідний йому полтавський край і за всю Україну, які нині тяжко страждають від війни, принесеної в наш дім російськими агресорами, ми маємо на серце покласти собі щонайменше три важливих висновки.
Перший – що святість нерозривно сполучена з терпеливим перенесенням усіх випробувань, з незламністю в духовній боротьбі. Яка хоча і є тяжкою, але в якій ніхто з правдивих подвижників не залишається самотнім, бо Дух Святий, Син Божий Христос Господь і Небесний Отець завжди перебувають з такими і допомагають долати всі перешкоди, перемагати ворогів видимих і невидимих.
Другий висновок полягає в тому, що нам для успішного християнського життя потрібно бути завжди учнями праведників. Потрібно прагнути переймати досвід святих так само, як діти навчаються від батьків, а учні – від вчителів.
А третій висновок є таким: і коли маємо живий, наочний приклад благочестя, і особливо коли не бачимо його поруч – завжди нам, християнам, потрібно і корисно звертатися до книг отців і вчителів Церкви. Адже вони для нас, особливо в час доступності і самих книг, і можливості їх читати, є зручним і завжди повноводним джерелом, з якого ми можемо втамовувати свою духовну спрагу.
Тож нехай приклад старця Паїсія Величковського, його настанови і плоди праці, допомагають нам на шляху спасіння. Преподобний отче наш Паїсіє, моли Бога про нас! Амінь.
