Згадуючи жінок-мироносиць ми отримуємо ще одне свідчення істинності події воскресіння Христового, – Митрополит Епіфаній
Проповідь Предстоятеля у третю неділю після Пасхи
та в день пам’яті святих жінок-мироносиць
Дорогі брати і сестри! Христос воскрес!
Сердечно вітаю вашу громаду з престольним святом!
Сьогодні Церква вшановує пам’ять святих жінок-мироносиць. Таке ім’я вони отримали тому, що рано вранці, після завершення приписаного старозавітним законом суботнього спокою, вони поспішили до гробниці, в якій було поховане тіло Христове, несучи з собою миро – запашну олію. Це миро вони несли, щоби виконати поховальний обряд – вилити запашну олію на тіло померлого, бо таким був звичай у юдеїв в ті часи.
І саме тому, що ці жінки, які були ученицями Христа, які йшли за Ним в час земного життя, слухали Його проповідь, служили Йому, навіть після смерті Учителя першими поспішили до місця поховання, щоби через вилиття мира на тіло засвідчити свою любов – саме тому вони стали і першими свідками Його воскресіння з мертвих. Вони першими почули від ангелів звістку про те, що Христос воскрес з мертвих, що Його немає у гробі.
Про те, що ці жінки побачили і почули, вони поспішили сповістити апостолам. Тобто вони, як часто кажуть, згадуючи цих учениць Христових, стали апостолами для апостолів. І Сам Спаситель вперше після воскресіння явився одній з мироносиць, Марії Магдалині, коли вона плакала біля пустого гробу, думаючи, що садівник забрав тіло Христа. Явився не як дух чи видіння, але у плоті, цим засвідчуючи істинність Своєї перемоги над смертю.
Минулого недільного дня, дорогі брати і сестри, ми згадували те свідчення про правдивість Христового воскресіння у плоті, яке сталося через сумніви апостола Фоми. Господь, явившись серед апостолів та відповівши на сумніви Фоми, ствердив, що Він справді воістину воскрес. А нині ми, згадуючи жінок-мироносиць, отримуємо ще одне свідчення істинності події воскресіння Христового.
Це свідчення, разом з низкою інших, є важливим для нас. Бо у минулі століття багато раціоналістичних критиків євангельської проповіді намагалися пояснити віру у воскресіння Христове якоюсь екзальтацією Його учнів. Нібито вони настільки були емоційно вражені смертю свого Учителя і так сильно чекали Його воскресіння, що стали бачити видіння або галюцинації. Їм стало здаватися, ніби вони справді бачать Христа живим.
Але Євангеліє сповіщає нам зовсім інше про події тих днів, про настрої, які панували як серед учнів Христових, так і серед Його противників. Ані апостоли, ані жінки-мироносиці насправді не чекали, що Христос воскресне з мертвих на третій день. Вони всі були пригнічені, апостоли були вражені страхом і навіть ховалися, зачинивши двері, побоюючись переслідування. Жінки йшли до гробу Господнього на світанку неділі не тому, що чекали побачити там воскреслого Христа, але навпаки – йшли виконати обов’язок перед мертвим, йшли помазати миром тіло мерця.
Приклад апостола Фоми, як і приклад жінок-мироносиць, доводить цілковиту безглуздість намагань пояснити віру у воскресіння Христове якоюсь екзальтацією учнів чи якимись галюцинаціями. Навіть більше – єдиними, хто не забув про слова Спасителя, Який провістив про Своє триденне воскресіння, були юдейські начальники. Саме тому вони просили Пилата поставити охорону біля гробниці, щоби учні Христові не викрали Його мертве тіло і не оголосили на цій підставі, що Він воскрес. А коли воскресіння сталося, ці начальники підкупили сторожу, щоби вона лжесвідчила. Але навіть через такі злі вчинки вороги Спасителя невільно теж стали свідками Його воскресіння з мертвих. Бо вони, не бажаючи цього, своїми діями ствердили: гробниця, де було покладене тіло Христове – порожня, хоча її охороняла озброєна варта.
Тому коли ми знову і знову проголошуємо свідчення, що Христос воскрес з мертвих – ми свідчимо не про мрію чи міф, але свідчимо істину. Ми свідчимо про те, що бачили на власні очі жінки-мироносиці та апостоли. Ми свідчимо про воскресіння Христове, заради віри в яке перші християни в часи гонінь віддавали навіть життя, але не зрікалися свого переконання, що Спаситель воістину воскрес.
Бо істина воскресіння Христового є наріжним каменем всієї християнської віри. Апостол Павло пише до Коринфян: «Якщо i Христос не воскрес, то й проповідь наша марна, марна і віра ваша» (1 Кор. 15:14). Тому з такою радістю і так урочисто ми святкуємо Світле Христове Воскресіння, сорок днів поспіль з особливою ревністю засвідчуючи нашу віру в Сина Божого, Який помер і воскрес, і через це переміг владу смерті.
Завершуючи ж наші роздуми над повчальним свідченням, яке дають для нас жінки-мироносиці, маємо звернути увагу на ще одну деталь. Коли вони йшли з миром, то міркували між собою: хто відвалить нам камінь від дверей гробу? Камінь був великий, і своїми зусиллями вони не могли би відкрити вхід до гробниці. Але усвідомлення того факту, що на перешкоді виконанню їхнього бажання помазати миром тіло Спасителя є об’єктивні та нездоланні обставини, не завадило жінкам-мироносицям не просто йти до гробу, але поспішати, відклавши всі інші справи та про все інше забувши. Вони зробили те, що могли – придбали миро і пішли до гробу в найбільш ранню годину, в яку могли. Усіма іншими обставинними, які не залежали від них, мироносиці не переймалися. І у відповідь на цю їхню ревність Господь дав їм благодатний дар бути першими свідками Його воскресіння, плач і горе їхнє перетворивши на радість.
Від цього прикладу віри ми маємо навчитися бути такими ж у своєму християнському ставленні до викликів життя, якими були жінки-мироносиці: маємо робити те, що від нас залежить, навіть у обставинах, які здаються на наш погляд безвихідними. Маємо робити те, що можемо і на що здатні. А все інше маємо віддати на волю Божу, знаючи, що Господь і неможливе робить можливим, бо Він переміг саму смерть і воістину воскрес! Амінь.
