Заповіді Божі є моральним, духовним законом буття людини – законом вічним, незмінним, досконалим і благим, – Митрополит Епіфаній
Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія
у дванадцяту неділю після П’ятидесятниці
Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!
Євангельське читання, яке Церква подає нам для роздумів цього недільного дня, свідчить про те, яким є шлях нашого спасіння. Багатий юнак ставить перед Господом питання: що йому слід робити доброго, щоби мати вічне життя? Відповідь Спасителя має декілька складових, на які нам слід звернути увагу.
Першою з них є вказівка на необхідність виконання заповідей Божих: «Якщо хочеш увійти в життя вічне, дотримуйся заповідей» (Мф. 19: 17) – говорить юнакові Господь.
Чому необхідно дотримуватися заповідей? Тому, що вони є поясненням для людини волі Божої. Бог є благим за Своєю природою, і Його воля – блага та довершена. Бог, як всевідаючий, знає найкраще, що для людини є благо, а що завдає шкоди. Тому Господь відкриває людині Свою волю про неї, бажаючи їй допомогти зростати в добрі та уникати зла.
Як ми знаємо, людина сотворена на образ Божий, і одним з виявів цієї нашої богообразності є свобода. Людина має від Бога дар свободи для того, щоби вона була здатною вільно і усвідомлено любити свого Творця, відповідати взаємністю на любов Божу і в цій любові досягати блаженства. Дар свободи передбачає, що людина вільно і свідомо обирає добро та відкидає зло. Водночас цей дар означає, що людина здатна робити і помилковий вибір, відкинути волю Божу та обрати зло. Це не є правом людини, але вона здатна до цього. Бо якби в силу самої своєї природи людина не була би здатною до вибору – вона не мала би ані свободи, ані повноти образу Божого.
Ми також знаємо, що перша людина вчинила гріх і зазнала падіння, через що її воля та розум помутилися, стали спотвореними. Перебуваючи під дією гріха, людина часто зло сприймає як добро, а добре – вважає злим та непотрібним. Саме тому людина не може покладатися на свої власні відчуття чи досвід, коли визначає, що є справжнім добром, але повинна мати абсолютне мірило правди. Таке мірило, яке є за визначенням вільним від впливу зла і не може зазнавати жодної похибки чи спотворення.
Цим мірилом не може бути сама людина, бо в ній діє гріх. І якщо одна людина не може бути таким мірилом, то ним не може бути і спільнота людей. Коли одна людина здатна помилково сприймати зло як щось добре, то хіба колектив чи спільнота можуть бути вільними від цієї недосконалості? Очевидно, що вони не будуть вільними. Саме тому людські правила та закони, які встановлюються чи з волі однієї або кількох осіб, як є у державах монархічних або в диктатурах, чи встановлюються з огляду на волю відносної більшості, як це є в демократіях – все одно ці закони не можуть бути абсолютним мірилом добра та правди.
Єдиним чистим і захищеним від дії зла джерелом є лише Бог. Саме тому Його воля є абсолютне благо і її виконання завжди є корисним для людини. А для того, щоби людина знала цю волю і могла досягнути блага – Бог і подав нам заповіді.
Вони є викладом у короткій формі того, що повинна робити людина і чого уникати. Заповіді є моральним, духовним законом буття людини – законом вічним, незмінним, досконалим і благим. Саме про цей вищий закон і говорить Спаситель юнакові, вказуючи на його виконання, як на шлях до життя вічного.
Друга складова відповіді Господа на питання юнака полягає в тому, які саме заповіді слід виконувати заради спасіння. Питання це було не простим, бо юдейські тлумачі закону Божого на час земного життя Господа Ісуса Христа склали вже багато різних коментарів та рекомендацій щодо того, як на їхню думку слід виконувати заповіді. При чому заповідей цих, беручи до уваги все, що написано у П’ятикнижжі Мойсея, налічували понад пів тисячі. І до кожної з них було чимало коментарів, тлумачень, рекомендацій. Тож звичайна людина, бажаючи зрозуміти, як їй слід правильно виконувати волю Божу – губилася в цих коментарях і тлумаченнях. Саме тому юнак і запитує Христа, які саме заповіді слід виконувати, адже їх так багато і до кожної існує багато тлумачень.
Господь відповідає на це просто, вказуючи на заповіді з числа десяти головних, даних через Мойсея. При чому вказує не на заповіді любові до Бога, а на заповіді любові до ближнього: «не вбивай; не чини перелюбу; не кради; не лжесвідчи; шануй батька й матір; і люби ближнього твого, як самого себе» (Мф. 19: 18-19).
Чому Христос вказує саме на ці заповіді, а не на якісь інші? Тому, що у виконанні цих заповідей виявляється здатність людини утверджуватися в добрі та ними перевіряється справжність любові до Бога. Бо як свідчить нам апостол Іоан Богослов: «Хто каже: «Я люблю Бога», а брата свого ненавидить, той говорить неправду: бо той, хто не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, Якого не бачить?» (1 Ін. 4:20). Тому Спаситель і вказує юнакові на заповіді любові до ближнього, як на шлях до вічного життя. Бо через любов до ближніх виявляється й істинність любові до Бога, яка є дверима у вічність.
Третя складова відповіді Христа на питання юнака – це спонукання його роздати майно своє та йти за Господом. Бо юнак засвідчив, що заповіді, названі Спасителем, він виконує – але відчуває, що цього не достатньо. Тому Господь і каже юнакові: «Коли хочеш бути досконалим, піди продай добро твоє і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах; і приходь та йди слідом за Мною» (Мф. 19: 21).
В чому значення цих слів? Вони показують, що окрім загальних заповідей, які є обов’язковими для всіх, є ще шлях більшої досконалості. Шлях досягнення довершеності, який полягає у повному добровільному самовідреченні заради Бога і ближніх. Майно і багатство, які Христос закликає юнака віддати, не є злом самі в собі. Але через них людина спокушається.
Бо часто, маючи багатство, людина починає на нього покладатися і вважати його якоюсь гарантією свого блага, хоча це зовсім не так, і притча про нерозумного багатія про це нам свідчить. Покладаючись на багатство і довіряючи йому, людина віддаляється від Бога, як про це сказав і Сам Спаситель: «Ніхто не може двом господарям служити: бо або одного полюбить, а другого буде ненавидіти; або одного триматиметься, а другим знехтує. Не можете служити Богові й мамоні» (Мф. 6: 24). Саме тому Господь і закликає юнака, якщо він бажає уникнути цієї спокуси та досягти досконалості – віддати своє майно. Щоби воно раніше чи пізніше не заволоділо його серцем і не погубило і тих добрих плодів, які він вже має через виконання заповідей.
При цьому Господь закликає не просто позбутися майна, але вказує на цілком конкретні дві умови, які ведуть до справжньої досконалості: милосердя і слідування за Ним, тобто за Христом. Не родичам і друзям закликає віддати майно, не на якусь величну справу, за яку людину будуть прославляти і в цій славі вона вже матиме нагороду для себе – Господь закликає віддати майно убогим, тобто в найбільшій мірі виконати заповідь любові до ближнього через виявлення повної самопожертви. Однак самої жертовності також недостатньо для досконалості, бо спасіння і вічне життя досягається не через майно, а через Бога. І тому Христос кличе юнака – а через слова Євангелія кличе і кожного з нас – йти за Ним.
Бо лише у Христі Ісусі є спасіння, і як свідчить Писання: «немає іншого імені під небом, даного людям, яким належало б спастися нам» (Діян. 4: 12). Бідність матеріальна сама собою не спасає людину, навіть якщо вона є добровільним та усвідомленим плодом самообмеження і жертовності на шляху досконалості. Без слідування за Христом, без пізнання Його Євангелія і без виконання Його настанов вона лишиться лише бідністю. Але коли вона стає інструментом на шляху спасіння і спонукає до всецілого упокорення перед Христом і до слідування за Ним – то така бідність стає блаженною, бо справді веде до досконалості.
Дорогі брати і сестри!
Сьогодні ми святкуємо пам’ять преподобного отця нашого Феодосія Печерського, згадуючи перенесення його чесних мощей. І приклад отця Феодосія є чудовим зразком того, як виконання повелінь і настанов Христових справді веде до святості й досконалості. Від юності виконуючи заповіді Божі, Феодосій відкинув усе, що прив’язувало його до світу цього, і за покликом Христа пішов до монастиря Печерського. Де досяг і духовного досвіду, і багатьох чеснот, за що був обраний ігуменом – але і на такій висоті залишався смиренним і всіляко обмежував самого себе заради Бога.
Тож коли хочемо мати добрий наочний приклад, як слід виконувати почуті нами з Євангелія Христові настанови – то подивімося на отця нашого Феодосія. Читаючи його житіє, як і життєписи інших отців Печерських, зібрані у Патерику, ми завжди матимемо духовну користь і спонукання виправляти власне життя. Щоби ми не засмученими відходили від Христа, як юнак, коли почув Його настанови, але щоби від подвигів преподобних і святих ми самі наповнювалися ревністю в Бозі, поглиблювали свою віру та примножували любов і пов’язані з нею добрі діла.
Вітаю братію і парафіян цієї обителі преподобного Феодосія зі святом. Нехай його молитвами Господь завжди зміцнює нас на шляху подвигів любові до Бога і ближніх. Амінь.
