Новини

Задля спасіння нам необхідно прийняти у повноті все, що подає нам Господь – не лише Писання, але всю повноту Передання, – Митрополит Епіфаній

12 Вересня 2021

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія

в дванадцяту неділю після П’ятидесятниці


Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Цього недільного дня хочу звернути нашу спільну увагу на слова з 15-ї глави Першого послання апостола Павла до Коринфян. В них він наголошує на необхідності дотримуватися Євангельського благовістя у згоді з тим, що було відкрите від Бога та що було проповідуване і засвідчене через апостолів. Ці слова важливі щонайменше з двох причин, на яких ми і зосередимося.

Перше – це спосіб отримання благовістя. Тут йдеться про механізм, який богословською мовою називається «Передання». Апостол не свою науку або філософію сповіщає християнам, і навіть не науку інших апостолів. У своїх посланнях він підкреслює, що проповідуване благовістя є Одкровенням Божим, що він лише прийняв його, як цілісну істину. І цю істину він передає ученикам.

При чому істина ця полягає не лише в передачі інформації. Поняття Священного Передання є значно ширшим і глибшим та не обмежується тільки словами – сказаними або написаними.

Ще порівняно недавно в православній богословській думці були досить поширені уявлення, взяті значною мірою з католицько-протестантської полеміки навколо Передання. Відомо, що головним гаслом протестантської реформації були слова «тільки Писання!». На противагу латинській доктрині, яка те, що не вміщене у Писанні, зокрема і певні нововведення догматичні, обумовлювала посиланням на Передання, протестанти оголосили, що вірять лише в те, що прямо зафіксоване в Писанні, а Передання вважають пізнішими, часто помилковими людськими судженнями. Відтак, з одного боку з’явився погляд на Писання і Передання як на два окремих, ніби паралельних джерела віровчення. А з іншого – цьому був протиставлений заклик взагалі відкинути Передання на користь одного лише Писання.

Православна богословська думка, маючи основою апостольське і святоотцівське вчення, закликає уникати крайнощів та дотримуватися серединного, «золотого» шляху в слідуванні за Істиною. Безперечно, що не можна людські думки, філософські побудови чи коментарі зрівняти у значенні з Божим словом. Водночас Священне Передання не є і не може бути зібранням саме таких людських думок чи коментарів – бо істинне Передання є тотожне Божественному Одкровенню.

Сам Спаситель свідчить, що Він проповідує Євангеліє не від Себе особисто, але виконує волю Отця. Отець Небесний є джерелом істини, яку Син сповіщає ученикам і апостолам. Тобто Господь Ісус Христос передає свідчення про істину від Отця – до людей.

Це саме підтверджує і апостол Павло, вказуючи, що вчення Євангелія, яке він звіщає – він сам прийняв, але прийняв не від людини, а від Бога.

І тут виникає справедливе питання: чи Павло та інші апостоли проповідували саме книгу Євангелія? Відповідь на це питання є очевидною: як вони могли проповідувати книгу, якщо в перший час вона ще навіть не була написана? Чотири Євангелія з’являються хоча і в перші роки апостольської проповіді, але все ж таки після Христового Вознесіння та після П’ятидесятниці. Христос не написав книгу, яку би дав до рук апостолів – але хіба хтось з християн може стверджувати, що Христове благовістя було неповним, що проповідь Ним Євангелія не містила всієї істини? Якщо хто так і думав би – то це судження було би помилкою.

Саме тому ми можемо з повною впевненістю стверджувати, що Писання – це плід та одна з форм Передання. Надзвичайно важлива, але не єдина і не така, що може існувати окремо від самої Церкви.

Христос залишав нам не просто книгу, як думають деякі, але залишився з нами Сам, як і обіцяв. Він є вічним, живим і незмінним Главою Церкви. Він через дію Духа Святого звершує всі церковні Таїнства, Він спрямовує церковне життя. Він надихнув чотирьох євангелистів записати Його слова і дії у відповідних біблійних книгах. Але книги ці, Чотириєвангеліє, – живі, дієві та розкриваються лише в повноті життя Святої Церкви, як містичного Тіла Христового.

Тому від Христа кожен з нас через благодать Святого Духа здатен отримати дар розуміння Писання – як його отримали і апостоли після Воскресіння. Бо іновірці та навіть безбожники можуть читати слова Євангелія, але живими і дієвими ці слова стають лише через дію Святого Духа.

Ось чому Передання – це не лише слова, не лише інформація, але також і досвід спілкування з Богомта спілкування церковного. Той досвід, який отримується в молитві, в спогляданні та наслідуванні благочестя подвижників. Це досвід благодатного освячення, яке ми отримуємо зокрема через Таїнства.

Без покаяння, без очищення серця, Бога пізнати і побачити неможливо. Тому істинна віра, належність до Церкви, молитва, оновлення через Таїнства – все це так само важливі, сутнісно необхідні для спасіння речі, як і вивчення власне Писання, читання слова Божого. І все це обіймається поняттям Священного Передання: від Отця, через Сина, дією Духа Святого ми отримуємо і знання істини, і освячення в молитві й Таїнствах, і приклади для наслідування.

Але якщо хтось хоче пізнати істину і виконати волю Божу, однак казатиме, що мені для цього достатньо одного лише Писання – такий уподібниться людині, яка для пізнання світу вважатиме достатнім лише одне почуття чи одну здатність людської природи, а не всю їх повноту, різноманітність та взаємну доповнюваність.

Чи пізнає людина світ, спираючись лише на зір? Або лише на смак? Чи скаже: мені достатньо розуму, а почуття мені не потрібні? Звісно, що якусь частину зможе пізнати, але точно не всю повноту. Тому, як підсумок першої частини наших роздумів над словами апостола Павла, ми повинні усвідомити, що задля спасіння нам необхідно прийняти у повноті все, що подає нам Господь – не лише Писання, але всю повноту Передання.

І друге міркування, на якому нам слід зосередитися – що всяка думка, вчення і практика, якщо вони претендують на звання істини, повинні мати зв’язок з істиною, сповіщеною через Писання, а також мати сприйняття Церкви.

Зверніть увагу на те, як апостол Павло постійно додає, що і смерть Христова, і Його воскресіння, відбулися за Писанням. І що всі ці події мають численних свідків, з якими сучасники апостола могли навіть особисто говорити. Чому так?

Бо апостол цим самим хоче показати християнам з Коринфу, серед яких дехто поширював думку, взяту від античних язичницьких філософів, що немає воскресіння з мертвих, що вони помиляються. Бо і смерть Спасителя, і Його воскресіння є не просто історичними подіями, які сталися через випадкове сполучення різних обставин, але вони є виконанням передбаченого Богом, тому і провіщені пророками у Писанні. Також апостол Павло показує, що не лише він говорить про смерть і воскресіння Христові, але и всі апостоли, і сотні інших учеників Господніх. Тому відкидати і заперечувати воскресіння з мертвих означає суперечити вірі Церкви та божественній істині.

Як було вже сказано раніше, Священне Передання є поняттям, яке узагальнює багато різних способів подання Богом одкровення і освячення та прийняття і засвоєння їх вірними. Водночас для кожного віруючого процес пізнання і освячення є особистим – не може одна людина вірувати замість іншої, як не може один насититися їжею так, щоби інший, не споживаючи, втамував свій голод.

І на цьому особистісному шляху віри і спілкування з Богом нам необхідно постійно звіряти свій досвід з беззаперечним авторитетом. Приходить до нас думка – і як ми пізнаємо, від Бога вона чи спокуса диявольська? Якщо покладемося в розсудженнілише на самих себе – зазнаємо невдачі, бо гріх діє в нас, потьмарюючи властивості нашої природи, наші розум, волю і почуття, та вводячи нас в оману. Але якщо будемо застосовувати еталон, мірило істинне, від нас самих незалежне – то не помилимося.

Таким еталоном є Писання та соборне свідчення Церкви. Всяка богословська думка, всяка практика в житті Церкви загалом та кожного з нас зокрема, мають перевірятися на предмет того, чи мають вони узгодженість з Писанням, чи не суперечать вони слову Божому. Також, як мірило істини слід приймати і соборне свідчення Церкви, бо вона є істинне Тіло Христове, вона єднає не лише нас, живих тепер, як громаду, але сполучає нас зі святими і єднає з Богом.

Дорогі брати і сестри!

Бачимо, скільки корисного і повчального можемо ми взяти лише з декількох віршів 15-ї глави Першого послання апостола Павла до Коринфян. То наскільки більше ми можемо пізнати, якщо будемо щодня читати Писання, щодня черпати живу воду з творінь отців та вчителів Церкви, з духовних настанов та від прикладу життя святих.

Тож закликаю всіх нас не нехтувати великим скарбом Священного Передання у всій його різноманітності й повноті, але часто звертатися до цього джерела, щоби ми не марно увірували, як апостол Павло застерігає, але щоби віра наша була плідна і привелакожного з нас до спасіння та вічного блаженного життя з Богом.

Амінь.