Євангеліє, сповіщене в далекому минулому, водночас розкривається і стає Благовістям для людини тут і зараз, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія

у неділю перед Богоявленням, тридцяту після П’ятидесятниці

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

У недільний день перед святом Богоявлення євангельським читанням Церква готує нас до вшанування цієї визначної духовної події. І хоча через хворобу нині не можу особисто спілкуватися з вами, все ж бажаю поділитися роздумами над словами, які звучать сьогодні за Божественною літургією.

Звернімо увагу на те, що початком Євангелія Ісуса Христа апостол Марк називає проповідь пророка Іоана Хрестителя, його заклик до покаяння та звершення на знак очищення обряду хрещення за звичаєм закону Мойсеєвого. Чому саме це названо «початком Євангелія»?

Саме слово «Євангеліє» з грецької мови, якою написано всі книги Нового Завіту, перекладається як Благовістя, Блага вістка. В чому вона полягає, в чому її благість? Сам Спаситель описує її зміст пророчими словами з книги Ісаї, які Він прочитав у синагозі в Назареті: «Дух Господній на Мені; бо Він помазав Мене благовістити убогим, і послав Мене зціляти розбитих серцем, проповідувати полоненим визволення, сліпим прозріння, відпустити замучених на волю, проповідувати літо Господнє сприятливе. […] Нині справдилося писання, яке ви почули» (Лк 4:18-19,21).

Досить часто найменування Спасителя «Христос» через його іншомовне походження сприймається як щось, подібне до прізвища, хоча насправді воно є грецьким еквівалентом єврейського слова «Машиах», Месія, що нашою мовою означає – Помазаник. Помазання єлеєм було обрядом, який у старозавітній час звершувався над царями, пророками та первосвященниками на знак закликання Божого благословення на їхнє служіння, яке вони приймають не самі від себе, але як доручене від Господа. Як і багато інших речей, описаних у Старому Завіті, обряд помазання єлеєм мав прообразне значення, тобто був покликаний свідчити про речі й події, які стануться в майбутньому. Старозавітне помазання було прообразом служіння Спасителя, як особливого Помазаника-Месії, у Особі Якого навічно поєднаються всі три роди служіння. Адже Господь Ісус є водночас і Царем, і Пророком, і Первосвященником повіки.

Давнє помазання звершувалося на початку служіння – і тому, сповняючи цей прообраз та виконуючи пророцтво, на початку публічного, принародного служіння Господь Ісус Христос приймає Хрещення від пророка Іоана, під час якого відбувається явлення Пресвятої Тройці та сходження Духа Святого у вигляді голуба. У давній час єлей, яким помазували голову, був символом Божого благовоління, але Спаситель для помазання не потребує такого символу, бо Дух Святий на Йордані сходить з небес на Нього без посередництва земної речовини.

Тож першою вісткою, яку ми воістину можемо назвати благою, є те, що давні пророцтва про прихід Спасителя – дійсно виконалися в особі Господа Ісуса Христа, правдивого Месії-Помазаника. Того Помазаника, Якого помазали не люди і не єлеєм, але помазав Дух Святий сходженням з небес.

Другий аспект благої вістки полягає в тому, що Син Божий приходить не просто для того, щоби закликати людей до праведності, дати їм нові настанови чи явити чудеса, адже все це до Нього робили і пророки. Він приходить зцілити людство в самій його природі від наслідків гріхопадіння та звільнити від рабства злу. Цього не могла зробити жодна інша людина, бо всі люди перебувають самі під владою гріха і в полоні смерті. Той, Хто єдиний був здатний здійснити спасіння, повинен Сам бути вільним від влади зла та мати Божественну силу, здатну подолати смерть – і Господь Ісус Христос, як втілений Син Божий, справді є таким.

Отже, Євангелієм є не просто сповіщення певних фактів чи істин, не просто книга, яка містить розповідь про діяння і вчення Господа Ісуса Христа, а також настанови натхненних Духом Божим Христових учеників-апостолів. Євангелієм, благою вісткою, є Сам Христос, Його явлення і служіння. Це є третій аспект благої вістки: Спаситель не просто залишив для людей книгу і вчення, бо так чинили в різний час багато вчителів та філософів, але Він Сам залишається повіки серед нас і з нами, християнами – тими, хто вірує в Нього.

Зі сказаного дотепер ми можемо зрозуміти дві речі: перша – що Євангеліє має об’єктивно-історичний початок, друга – що воно має початок суб’єктивний, тобто починається для кожного особисто.

Об’єктивний, історичний початок Благовістя ми бачимо у явленні Сина Божого, Месії, перед народом на Йордані, коли пророк Іоан Предтеча вказує ученикам на Ісуса з Назарету, як на Агнця Божого, Який бере на себе гріхи світу, як на обіцяного пророками Помазаника, Який прийняв помазання через сходження Духа Святого. До часу явлення на Йордані Господь Ісус Христос не проповідував, не творив чудес, не був відомий серед народу. А від цього історичного моменту, прийнявши помазання від Духа Святого, Христос починає благовістя словами вчення, чудесами та спасительними діяннями.

Отже, з об’єктивної сторони Син Божий вже звершив усе необхідне для нашого спасіння. Однак для того, щоби дар спасіння став актуальним для конкретної людини – вона повинна прийняти цей дар. А щоби прийняти – вона повинна дізнатися про Христа і увірувати в Нього. В цьому полягає суб’єктивний початок Євангелія для кожної людини – воно, бувши сповіщене, проповідане, явлене і звершене історично, в далекому минулому, водночас розкривається і стає Благовістям для людини тут і зараз, коли вона чує про Христа, вірує в Нього, бере хрест свій та йде за Спасителем.

І ось цей початок для будь-кого неможливий без двох речей: без проповіді у широкому значенні цього слова та без особистого покаяння і виправлення. Усвідомлюючи ці дві істини ми повертаємося до думки, з якої розпочали наші міркування, а саме – чому проповідь Іоана Предтечі названо «початком Євангелія».

Іоан історично стає тією ланкою, яка пов’язує старозавітне очікування пришестя Христа з виконанням пророцтв і явленням Месії. Він, як пророк Божий, вказує на Ісуса з Назарету, і каже: ось Той, Кого ви чекали, Той, Хто спасе світ! І він робить це не лише для тих, хто безпосередньо був у відповідний час на Йордані і чув ці слова. Іоан Хреститель вказує на Агнця Божого і Помазаника всім і кожному до кінця віку.

І щоби для всякої конкретної людини Євангеліє отримало свій початок як справа її власного спасіння і оновлення для життя вічного, ця людина повинна прислухатися до голосу Предтечі, який кличе: «Приготуйте путь Господеві» (Мк. 1:3). А приготування це полягає у покаянні, про що, власне, і нагадує нам сьогоднішнє читання з Євангелія.

Адже пророк Іоан не просто сповіщав істину про явлення очікуваного Помазаника – він закликав народ духовно приготуватися до Його пришестя, до того, щоби прийняти Спасителя. Приготування це внутрішньо полягало у покаянні, тобто у зреченні від гріхів та бажанні жити за Божими заповідями. А зовнішньо це приготування полягало у зануренні в Йорданські води на знак очищення. Це занурення було старозавітним обрядом, покликаним через символічне омовіння у воді засвідчити очищення від духовної скверни.

Без такого оновлення, без покаяння, без переміни нашого розуму та способу життя, жодна людина не здатна належно прийняти Євангеліє. Бо коли ми не будемо прикладати зусилля для внутрішньої покаянної зміни самих себе, то настанови Євангелія, слова проповіді, вчення, таїнства і життя Церкви для нас виявляться тим насінням, яке впало не на добру землю, але біля дороги, на каміння чи серед терня. Як показано у євангельській притчі про сіяча, зерно це, саме у собі добре і правдиве, виявиться в нас особисто малоплідним чи безплідним, якщо ми не потрудимося, щоби належно прийняти його і зростити в собі.

Отже, дорогі брати і сестри, підсумовуючи наші роздуми, покладімо собі на серце, що Євангеліє для кожної людини розпочинається з того, щоби слухати проповідь Божественної істини та перемінювати себе під її впливом і задля виконання її настанов. І якщо ставши на цей шлях ми не будемо сходити з нього, але йтимемо за Христом, то і на нас справдяться слова, які чуємо сьогодні з Другого Послання апостола Павла до Тимофія, про отримання вінця правди від Господа, праведного Судді, який Спаситель приготував «всім, що полюбили явлення Його» (2 Тим. 4:8).

Дорогі брати і сестри!

Перебуваючи у хворобі я хочу сердечно подякувати всім, хто, довідавшись про неї з повідомлення, висловив мені добрі побажання Божої допомоги і скорого одужання. Вперше за три роки мого служіння як Предстоятеля у недільний день я не маю можливості звершити Божественну літургію. Але я відчуваю вашу молитовну підтримку і християнську любов та підношу за всіх вас молитви до Господа. Дякую вам за це духовне єднання та бажаю всім міцного здоров’я і Божої опіки!

Амінь.