Єдиний шлях, йдучи яким можна спасатися від небезпеки – шлях слідування за Христом, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у неділю після Воздвиження

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Цього недільного дня після свята Воздвиження ми продовжуємо вшановувати і прославляти Хрест Господній. Євангельське читання, яке ми чуємо з цієї нагоди, свідчить, що шлях слідування за Спасителем є не просто складним – це є шлях хресний, шлях на Голгофу. «Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде» (Мк. 8:34) – говорить Христос Своїм учням.

Перше, на що ми маємо звернути увагу – це заклик зректися себе. Що він означає? Господь спонукає насне бути егоїстами, не жити задля самих себе, заради своїх власних потреб і задоволення. Кожна людина народжується, маючи ті чи інші дарування від Бога, таланти, здібності. Творець дає нам духовну та тілесну силу, дає розум та все інше, властиве людській природі. Але лише від нас залежить, як ми скористаємося цим даром.

Якщо ми розтратимо все, що Бог дав нам, на себе самих, то ми уподібнимося до блудного сина з притчі, який безумно і гріховно витратив майно свого батька на розпусне життя. Ми уподібнимося до багача з іншої притчі, який поклав свою надію на щедрий врожай, не думаючи, що цієї ж ночі душа його може відійти від тіла, і тому сподівання на багатство – марне. Ми уподібнимося до злих виноградарів, яким господар дав виноградник, а вони вирішили привласнити його собі і заради цього навіть змовилися вбити сина господаря, як спадкоємця.

Наше життя і все, що ми маємо в ньому – не наша виключна власність, але дар від Бога, який має бути використаний на добро. Ми не повинні розпоряджатися життям на свій власний розсуд, особливо знаючи, що розум наш уражений дією гріха і душу нашу намагаються ввести в оману різні спокуси. Бо коли ми чогось хочемо – чи завжди це справді наше бажання, а не нашіптування лукавого духа? Коли людина схиляється до гріха, до зла, то цим самим, думаючи, що виявляє свою свободу, насправді потрапляє до диявола у рабство.

Тому єдиний шлях, йдучи яким можна спасатися від небезпеки, є шлях самозречення і слідування за Христом. Спаситель, як благий і люблячий Бог, завжди вказує нам вірну дорогу. І не просто вказує на неї, але йде попереду нас, як премудрий провідник.

Безперечно, кожна людина в дорозі є вільною обирати якийсь свій власний шлях. Але який шлях може бути кращим, ніж той, який обирає Бог і на який вказує нам? Хіба ми здатні обрати щось краще, ніж Господь нам пропонує? Саме тому Спаситель і закликає нас зректися себе. Зректися егоїзму, самовпевненості, віддавши себе у руки Божі, довіривши своє життя Божому промислу.

Як подорожній, який не буде слухати знаючого провідника, але через гордість піде своїм власним шляхом, не знаючи його наперед, і внаслідок цього обов’язково зіткнеться з перешкодами та небезпекою, так і ми. Якщо замість того, щоби довіритися на шляху життя Богові, йти за Ним, виконувати Його заповіді та настанови, ми будемо шукати якийсь інший шлях, не Божий – то потратимо в біду. Диявол, наш ворог, заманить нас на манівці, заведе в погибель.

Тому Господь і каже у Євангелії: «Хто хоче душу свою спасти, той погубить її; а хто погубить душу свою заради Мене і Євангелія, той спасе її» (Мк.8:35). Тобто, хто думає, що сам, без Бога, здатен упорядкувати власне життя і вірно спрямовувати свій шлях – той зазнає загибелі, тому що всяка не Божа дорога веде лише до біди. А хто віддає своє життя в руки Божі, не побоюючись труднощів на цьому шляху, той, йдучи за Господом Ісусом Христом, прийде до спасіння і вічного життя.

Шлях слідування за Христом є складним. Бо це є шлях хресний, тобто шлях самозречення, жертовної любові, терпеливості в надії на Бога. Але цей шлях є єдиним, яким можна досягти перемоги над злом і спасіння. Тому нині, прославляючи Сина Божого і поклоняючись Його Чесному і Животворчому Хресту, ми нагадуємо для самих себе ці євангельські істини, нагадуємо, що нам, як християнам, належить нести хрест свій, виконуючи волю Спасителя, і лише так ми досягнемо блаженного вічного життя.

Дорогі брати і сестри!

З великою духовною радістю нині я звершую богослужіння, цю Божественну літургію, разом з вами у цьому прекрасному Вознесенському храмі міста Тростянець.

Ваше місто два з половиною роки тому пережило російську окупацію та продовжує страждати від несправедливої, диявольської війни, яку імперія зла розв’язала заради знищення нашої держави і самого нашого народу. В Євангелії ми маємо свідчення Самого Спасителя, що всяке дерево пізнається за плодами. Плоди вчення «русского міра» – руйнування, страждання, зло і смерть. І гріхом є не лише безпосереднє здійснення злочинів, руйнувань і вбивств, які робили і продовжують робити щодня російські окупанти. Великим гріхом і духовним злочином є виправдання всіх цих варварських діянь з боку російської церковної влади. Днями російський патріарх знову публічно виправдовував цю сататнинську війну, брехливо стверджуючи, що його країна ніколи нікого не завойовувала і не окупувала. Ви, дорогі брати і сестри, парафіяни цього храму, хіба не знаєте на власному життєвому досвіді: правда це чи ні? Ви пережили російську окупацію. То кому слід вірити – кремлівському патріарху, який благословляє і хвалить тирана-вбивцю та заохочує диявольську війну, чи своєму власному досвіду?

Я радію, дорогі брати і сестри, що ваша громада, як і майже дві тисячі громад в різних місцях України, вільно здійснила свій вибір, відкинула оману вчення «русского міра», послідувала канонічному порядку і Томосу. Разом, як родина Православної Церкви України, ми продовжимо шлях протидії злу та віримо, що з Божою допомогою досягнемо перемоги правди і утвердимо мир для нашої Батьківщини та єдність для Української Православної Церкви.

Ми молимося за наших воїнів-захисників, ми благословляємо їхню боротьбу з агресором. Ми просимо захисту Божого для всіх, хто страждає від нашестя російської імперії зла. Вчора деяка частина наших захисників, яких росіяни довго тримали в муках у полоні, повернулася на Батьківщину, і ми молимося, щоби всіх наших полонених було визволено.

Шлях боротьби зі злом – важкий. Але на ньому ми не самотні. Бо з нами Бог, Його благодатна сила і допомога. Тому, як би не було складно, ми віримо, що з Богом – переможемо. Амінь.