Єдність християн відображує єдність Святої Тройці і має основу саме в ній – в єдності Божества, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія
у восьму неділю після П’ятидесятниці

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сьогодні з 1-ї глави Першого послання апостола Павла до Коринфян ми чуємо настанову щодо розділень, які з’явилися у давній Церкві. Одні називали себе учнями Павловими, інші своїм вчителем називали талановитого проповідника Аполлоса, інші найбільше шанували Кифу, тобто апостола Петра, а ще інші називали себе Христовими учнями, що деякі дослідники тлумачать, як заперечення ними авторитету попередньо згаданих проповідників.

Ми, дорогі брати і сестри, живемо в час, коли між християнами існує безліч розділень. Одні з них тривають багато століть, або навіть і понад тисячоліття. Інші виникли в наш час, на наших очах. Одні мають причину у серйозних і глибоких відмінностях віровчення та практики християнського життя. Інші живляться з цілком суб’єктивних оцінок, коли якась спільнота гуртується навколо шанованої ними особи наставника, вважаючи, що лише він один сповідує правильну віру, а всі решта – помиляються.

Є між християнами поділ за узагальненою ознакою сповідання – православного чи інославного. Але і серед православних є розділення, найбільш болючим з яких для нас є те, що спровоковане Московським патріархатом, який в Україні протягом десятків років пропагує між православними ворожнечу, подібну до ворожнечі між юдеями і самарянами.

Все це нам відомо і не може нас не засмучувати. Бо апостол Павло вчить нас іншому: «Благаю вас, браття, ім’ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб усі ви говорили одне i не було між вами розділення, а щоб ви з’єднанібули в одному розумінні та в одній думці» (1 Кор. 1:10). Отже, Писання закликає християн бути єдиними в думці, у вченні, яке вони сповідують, бути єдиним зібранням навколо Христа, більше того – бути єдиними так, як всі частини тіла складають його єдність, не маючи окремо власного життя.

У іншому своєму Посланні, до Ефесян, апостол Павло розвиває цю думку і цей заклик: «Отже, я, в’язень ради Господа, благаю вас поводитися гідно звання, до якого ви покликані, з усякою смиренномудрістю й лагідністюта довготерпінням, терплячи один одного з любов’ю, прагнучи зберігати єдність духу в союзі миру. Одне тілой один дух, як ви й покликані в одній надії покликання вашого; один Господь, одна віра, одне хрещення, один Бог i Отець усіх, Який над усіма, i через усіх, і в усіх нас» (Еф. 4:1-6).

Все це відповідає тим настановам, які апостоли отримали безпосереднього від Господа. Спаситель, йдучи на хресні страждання і смерть, у молитві до Отця Небесного благав: «Щоб усі були єдине: як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть в Нас єдине, – щоб увірував світ, що Ти послав Мене. І славу, яку Ти дав Мені, Я дав їм: щоб були єдине, як і Ми єдине; Я в них, і Ти в Мені; щоб вони були звершені в єдності» (Ін.17:21-23).

З цих слів апостольських, які були згадані, і зі слів Самого Господа ми розуміємо, що єдність, до якої покликані християни, перевершує всякий інший вид єдності. Це не просто єдність організації, єдність традицій чи ще щось подібне. Єдність християн відображує єдність Святої Тройці і має основу саме в ній – в єдності Божества.

Бог іменує Себе Істиною. Бог єдиний і тому істина, вчення і одкровення Його – єдині. Тому благодать, яка подається від Бога людям – єдина, і єдиним є джерело нашого освячення та обоження. Як немає двох чи більше богів – так немає двох чи більше істин, бо якби істина розділилася, то вона перестала би бути істиною, маючи суперечність сама в собі.

Наприклад, в світі більшість людей є віруючими і є послідовниками якоїсь релігії. Але також є і нерелігійні люди та атеїсти, тобто ті, хто теж вірять, але не в Бога чи богів, а в те, що їх немає чи що правду про Бога неможливо пізнати. То скажіть – чи може бути єдність між вченням, що Бог є, і запереченням цього? Хіба можна одночасно вірити в буття Боже і заперечувати це? Перше є істиною, а друге – помилкою, оманою і неправдою.

Також хіба можна вважати однаково істинними твердження, що Бог один, бо Він Єдиний – і одночасно вірити, що богів існує багато? Писання Старого Завіту, особливо в книгах пророків, викриває несумісність однієї віри з іншою. Хто вірить у багатьох богів, той цим самим заперечує Єдиного Бога, і навпаки.

Також хіба можна вважати, що однаково слідують істині ті, хто вірять в Господа Ісуса Христа, як в Сина Божого і Спасителя, і ті, хто визнають, що Бог єдиний, але Господа Ісуса Христа не визнають Сином Божим? Неможливо одночасно вірити в Христа і не вірити в Нього.

Справді, між різними релігійними вченнями і практиками можна побачити численні прояви подібності, особливо зовнішньої. Хто вірить – той звершує молитви, той дотримується приписів і настанов свого вчення, той бере участь у зібраннях разом з одновірцями, спільно вшановує свята своєї традиції, вивчає релігійні тексти, тощо. Але зовнішня подібність не означає однаковості, тим більше – однакової істинності.

Слова апостола Павла, які ми сьогодні читаємо і над якими міркуємо, застерігають християн від того, щоби ставитися до отриманої нами від Бога істини, як до певного роду філософії, в якій джерелом істини є сам філософ і школа, яку він заснував. Бо в часи античного світу для елліністичної цивілізації, серед якої жили і проповідували апостоли, була характерною різноманітність релігійних вчень і філософських шкіл. І новонавернені коринфські християни, до яких пише своє послання апостол Павло, також перебували під впливом еллінізму з одного боку та равіністичногоюдаїзму – з іншого, для яких характерним було гуртування навколо якогось вчителя і його вчення. І ці новонавернені християни стали сприймати Павла, Петра, Аполлоса чи навіть Самого Христа як таких вчителів-філософів або равінів. І тому розділялися між собою ніби на гуртки чи партії, через що втрачали однодумність та починали суперечки.

Апостол Павло категорично засуджує таке ставлення, вказуючи, що істина, яка звіщається, має не філософську природу, вона не походить від людей – ця істина є одкровенню і походить від Самого Бога. І він, Павло, і Петро-Кифа, і Аполлос, й інші апостоли та проповідники звіщають одну й ту саму істину – не свою, а вчення Христове. Тому і єднатися християни мають і повинні навколо цієї істини, але не за ознакою того, кому з проповідників цієї істини вони є вірними.

Хіба Павло не мав надзвичайних одкровень, не був носієм благодатних дарів і не заснував багатьох Церков? Був він великим апостолом і справедливо іменується першоверховним. Але хіба Петро не був також і свідком проповіді Христової, і Його преображення та чудес, хіба не прийняв дар Святого Духа? Був і він великим апостолом, гарячим у вірі та сповненим Божественної благодаті. То хто з них є більшим чи вищим? Навколо кого з них повинні єднатися християни? За ким слідувати?

Павло дає відповідь на це питання: не за людиною нам належить слідувати, а за Богом. І Павло, і Петро, і всякий інших проповідник слова Божого – лише слуги та посланці Всевишнього. Не вони основа Церкви та її наріжний камінь, але Христос!

Ми з вами почали наші роздуми з визнання факту багатьох розділень між християнами. Чому вони виникли? Хіба тому, що Бог дав різне вчення чи різне одкровення різним апостолам? Очевидно, що ні. Розділення є не у вченні Христа, а в тому, як його сприймають люди. Не істина розділяється, але ті, хто слухають проповідь істини, діляться – одні її приймають, а інші відкидають, одні приймають повною мірою і такою, якою вона є, а інші приймають лише якусь її частину, а щось додають від себе і своїх мудрувань.

Одні кажуть, що лише Петро має найвищу владу і авторитет вчення, і ніхто інший в Церкві не порівняється з ним. І нібито не лише апостол Петро має таке становище, але і той, хто вважається ними сучасним Петром. Інші стверджують, що всякий, хто прочитає Біблію і відчує в собі натхнення, може проповідувати істину та тлумачити слово Боже, і може сам для себе та для інших стати новим апостолом.

В чому ж полягає правда? А вона полягає в тому, на що звертає увагу нашу апостол Павло: ніхто з людей не є джерелом одкровення, бо таким джерелом є лише Бог. Ніхто з людей не є спасителем і викупителем, бо лише Один є Спаситель, Який приніс за нас жертву на хресті та викупив нас Своєю Кров’ю – це Христос Господь. Тому якими б шанованими і авторитетними не були ті чи інші служителі Божі – ніхто з них не порівняється з Христом. А якщо хто єдність навколо певного служителя ставить вище за єдність у Христі, тим більше коли розпалює навколо цього суперечки і примножує поділ – той явно помиляться.

Дорогі брати і сестри!

Ми, як Православна Церква, зберігаємо і проповідуємо ту істину, яку отримали від Христа через апостолів та в якій утвердилися, бувши настановлені святими отцями. Як люди, ми можемо чогось не розуміти чи в чомусь помилятися, але істина, яку зберігає повнота Церкви – незмінна і непомильна. Так само, як давні християни, ми можемо когось для себе вважати більш авторитетним наставником і проповідником. Але ніколи і нікого – в тому числі та в першу чергу самих себе і свої переконання чи уявлення – ми не можемо і не маємо права поставити вище за Христа.

Тож бажаю всім нам зберігати цю правдиву єдність, мати справжню однодумність між собою, «щоб усі ви – як навчає нас нині апостол Павло – говорили одне i не було між вами розділення, а щоб ви з’єднані були в одному розумінні та в одній думці». Амінь.