Якщо хочемо, щоби Господь був до нас милостивим – маємо осуджувати свої гріхи, як це робив митар, каючись, а не возвеличуватися над ближніми, як фарисей, – Митрополит Епіфаній
Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія
в неділю про митаря і фарисея
Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!
Вчора під час Бдіння ми чули, як вперше в цьому богослужбовому році після читання з Євангелія співалися слова: «Покаяння відкрий мені двері, Життєдавче Христе!» А це означає, що розпочалася наша підготовка до Великого посту – часу особливого покаяння, посиленої молитви, часу для подвигу стриманості та духовного очищення.
Дбаючи про нас, своїх дітей, Церква не просто закликає нас постувати, молитися, каятися, не лише встановлює для досягнення успіху в цьому певні правила, перевірені духовним досвідом багатьох поколінь, але також подає нам настанови від Божого слова, від Священного Писання, через які спонукає нас до добра і застерігає від зла. Такою настановою є, зокрема, і притча про митаря і фарисея, яку нині чуємо ми під час літургії.
Чого ж маємо ми навчитися з неї?
Найперше – тому, що слід молитися Богу. Молитва є спосіб нашого спілкування з Творцем, через який ми не лише виявляємо нашу віру, наші почуття до Бога, нашого Небесного Отця, не лише дякуємо за отримані блага і просимо про допомогу в потребах. У спілкуванні з Богом ми отримуємо духовне оновлення, зміцнення у добрі через дію благодаті Святого Духа. Саме тому молитву і піст Господь Ісус Христос визначив як два головні засоби, через які людина може перемогти диявола.
Щоби краще зрозуміти, якими є плоди молитви, подивімося на приклад спілкування як такого. Адже кожен із нас спілкується з іншими людьми – з рідними, з близькими, з вчителями та наставниками. І кожен з власного досвіду знає, що спілкування з улюбленими людьми, з близькими та друзями, приносить в нашу душу радість, заспокоєння. Ділячись любов’ю і добрими почуттями ми самі нічого не втрачаємо, але навпаки – примножуємо благо. Це відбувається так само, як одна свічка на свічнику запалюється від іншої: у тієї, від якої запалюється вогонь, не стає менше світла й тепла, але з кожною новою запаленою свічкою одне й інше лише примножуються.
Якщо щире спілкування з людьми приносить такі очевидні добрі плоди, то тим більше велике благо приносить для нас спілкування з Богом, яким є молитва. Під час молитви ми не лише свідчимо перед Господом те, що міститься в її словах, але відкриваємо Творцю наше серце, єднаємося з Ним. І як відповідь на щиру молитву ми отримуємо Його любов, Його благодать. Ми запалюємо світильник душі від Світла Невечірнього. Ми сповнюємося теплом від джерела невичерпного.
Такою є перша настанова притчі, до роздумів над якою закликає нас нині Церква – моліться Богу! Бо як повітря, їжа і пиття потрібні для життя нашого тіла, так молитва потрібна для нашого духовного життя.
Але не всяке звернення до Бога має однакове значення і приносить однакові плоди. І в цьому – друга настанова притчі. Спаситель показує нам приклади двох людей, кожен з яких прийшов до храму молитися, кожен з яких звертався до Бога, але молитва одного була більш угодна Господу, ніж іншого. І фарисей, і митар зверталися до Бога. Один вважався серед людей благочестивим, бо виконував дещо з приписів Божого закону. Інший вважався явним грішником. Але молитву грішника Господь вислухав, а гордість фарисея – засудив. Знаючи це ми повинні звертатися до Бога з почуттям смирення, не возвеличуючи свої досягнення, навіть коли і робимо добро, але пам’ятаючи про свої гріхи, які потребують виправлення. Тому ми маємо звичай вживати слова молитов, складених святими та випробуваних Церквою, щоби звертаючись до Бога ми як плід молитви отримували краще, а не потрапляли, як фарисей, у спокусу.
І третя настанова з притчі, особливо корисна для нас перед тим, як ми розпочнемо Великий піст, – це настанова не осуджувати ближніх. Бо фарисей хоча і робив деякі добрі справи, визначені законом, але плоди цих справ погубив осудженням митаря та інших грішників, над якими у думці своїй возвеличувався. «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать» (1 Пет. 5:5) – так навчає нас Писання. Тому якщо хочемо, щоби Господь був до нас милостивим – маємо осуджувати свої гріхи, як це робив митар, каючись, а не возвеличуватися над ближніми, як фарисей.
Безперечно, що чимало ще можна було би сказати про науку, яку подає нам почута в цей недільний день євангельська притча. Але якщо навіть ці три речі запам’ятаємо і будемо їх дотримуватися – про необхідність молитви до Бога, молитви правильної, сполученої зі смиренням та покаянням – то і від цього матимемо велику духовну користь і багато добрих плодів.
Дорогі брати і сестри!
Всі ми чули і знаємо про ті виклики, які постали перед Україною у зв’язку із загрозою з боку Росії. Цієї загрози не слід недооцінювати, і тому ми, як народ, повинні бути готовими дати відсіч супротивнику, якщо він все ж таки наважиться, порушуючи закони Божі та людські, примножити свої злочини, якщо наважиться від прихованої війни, яку Москва веде проти України вже восьмий рік поспіль, перейти до війни відкритої. Ми повинні бути готовими і не боятися, не давати страху чи тим більше паніці заволодіти серцями.
Бо правда – на нашому боці, на боці українського народу, який бореться за свій дім і свою землю, а не за чуже, бореться за свободу, а не за поневолення. А там де правда – там Божа допомога і перемога.
Але хоча ми готові до спротиву агресії та будемо боронити свою землю – нашою метою є не війна, а мир. Мир не в окупації та рабстві, в яких ми вже перебували протягом століть нашої історії, але мир справедливий.
Щойно ми з вами міркували про важливість молитви. Очевидно, що така справа, як перемога над агресором і досягнення справедливого миру також неможливі без Божої допомоги та без молитви.
Тому як Предстоятель благословляю в свято Стрітення Господнього у всіх храмах нашої Помісної Церкви знову, як ми це нещодавно робили, піднести посилені молитви за Україну, за перемогу правди і справедливий мир, за наших воїнів. Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни!
Амінь.