Які би складні та навіть небезпечні випробування не траплялися на нашому шляху віри – ми зможемо впевнено йти ним, як пройшла цим шляхом свята Варвара, – Митрополит Епіфаній

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сердечно вітаю всіх вас зі святом на честь великомучениці Варвари, а також з визначною ювілейною датою – 30-літтям від часу, коли у цьому кафедральному соборі Всіх Святих міста Ніжина відновилося звершення богослужінь.

Життя святої Варвари серед численних повчальних для християн моментів має один, на якому ми нині зупинимося більш докладно. Йдеться про те, як юна Варвара прийшла до віри в істинного Бога.

З розповіді ми знаємо, що на час навернення Варвара була юного віку, за нинішніми мірками – підліткового. Але навіть у такому молодому віці вона виявила мудрість та свідомість глибші, ніж люди старші, зокрема її батько.

Перебуваючи на самоті в башті, куди батько звелів поселити Варвару, дівчина дивилася на зовнішній світ. Споглядаючи красу неба і землі, сонце, місяць та зірки, хмари та дерева і все інше, що могло бачити її око, майбутня свята віддавалася глибоким міркуванням над тим, як все це могло з’явитися.

Якщо дім, в якому вона жила, і сама ця башта, в якій вона перебувала, були збудовані людьми, а не з’явилися випадково і самі собою, то має бути і у такого величного прекрасного світу Будівничий. Чим більш красивою і складною є будівля, ти більшою має бути майстерність архітектора, який планує її, та майстрів, які втілюють задумане в камені, дереві та інших матеріалах. То яким же премудрим і майстерним має бути Творець такого складного і гармонійного світу?

Хто все це сотворив? – міркувала Варвара. – Батько мій каже, що світ створили боги, яким він поклоняється. Але ці боги самі створені майстрами, і хоча мають очі, але не бачать, мають руки й ноги, але не рухаються. То як ці неживі ідоли можуть бути творцями світу? Якщо в світі так багато живих істот і всього, чим він наповнений, то тим більше живим, премудрим і могутнім має бути Творець цього всього.

Такі думки привели Варвару до віри в те, що має бути істинний величний Бог, Який мудрістю та могутністю перевершує не лише богів батька, але і все, що є навколо.

Як плід цих роздумів Варвара знайшла віру в Бога, однак ще не досконалу. Коли ж батько випустив її з башти для спілкування з дівчатами-однолітками, то від християнок, які були серед них, вона дізналася про Христа і Його Євангеліє. Дівчата познайомили її зі священиком, який і відповів Варварі на питання про Бога і про те, який є Його закон і чого Господь хоче для людини. Тож, отримавши вже настанову від Божественного Одкровення, від Писання та від пресвітера Церкви, Варвара остаточно утвердилася у вірі настільки непохитно, що навіть муки і смерть не змогли налякати її.

На цьому прикладі, дорогі брати і сестри, ми можемо побачити два шляхи, які існують для богопізнання – природний і надприродний. Перший шлях полягає в пізнанні Бога через пізнання того, що сотворене Ним.

Як про талант автора ми можемо дізнатися, читаючи написані ним книги, про вправність музиканта чи співака судимо з музики чи співу, які вони виконують, таланти архітектора, скульптора чи художника бачимо через споглядання створеного ними, так само про Бога ми можемо отримувати знання через дослідження того, що Він сотворив.

Вивчаючи світ зовнішній ми бачимо його складність і гармонійність законів, за якими він існує. А вивчаючи самих себе, тобто людину, яка є образом Божим, ми пізнаємо Творця нашого ще глибше і краще.

Однак шлях природного пізнання ніколи не здатен відкрити повноту пізнання Бога. Бо цей шлях подібний до того, як вивчення тіні дає нам певні знання про предмет, від якого вона падає – але не більше від цього. Отже для справді глибокого богопізнання необхідне одкровення Творця про Самого Себе. І таке одкровення Господь подає людям – в першу чергу через Священне Писання та свідчення і проповідь Церкви. Ці засоби відкривають людям не просто загальні обриси властивостей Божих, але відкривають нам істину про Самого Бога і ведуть до можливості спілкування з Ним.

Свята Варвара пройшла цей шлях і її приклад показує нам, що слід робити, аби досягти богопізнання. Найперше слід визнавати істинність буття Божого, визнавати, що є Творець світу. Однак самого визнання цього факту не слід вважати достатнім. Бо віра в те, що Бог є, що Він реально існує – це не повнота, а лише початок віри так само, як двері в храмі – це лише вхід до нього, а не весь храм. Тому коли людина приходить до порогу храму – це є добре, але далі вона повинна переступити його і увійти до дому Божого. А хто зупиняється лише на визнанні факту існування Бога, але не йде далі – такі подібні до тих, хто залишається в дверях храму, зазирає в нього, але не входить.

Зробивши перші кроки на шляху віри, отримавши перші загальні знання, ми не повинні зупинятися на цьому і цим заспокоюватися, як не зупинилася у своєму прагненні пізнати істину і свята Варвара. І якщо будемо шукати більш глибокого і свідомого знання, то Господь допоможе нам на цьому шляху через одкровення, яке перевершує земну природу, бо воно подається безпосередньо Ним Самим, нашим Творцем.

Бажаю всім нам, дорогі брати і сестри, зростати у такому всебічному пізнанні Бога, вдосконалюватися через вивчення слова Божого та вчення Церкви, через благодатне єднання з Ним у таїнствах. І тоді які би складні та навіть небезпечні випробування не траплялися на нашому шляху віри – ми зможемо впевнено йти ним, як пройшла цим шляхом свята Варвара, в юному віці здобувши нев’янучий вінець небесної слави і вічного життя.

Дорогі брати і сестри!

Згадуючи сьогодні шлях святої великомучениці, ми не можемо в цьому храмі не згадати і шлях вашої церковної громади. Збудований греками, які в минулі століття численною спільнотою жили у Ніжині, цей величний собор в радянський час був, як і багато інших храмів, занечищений. Молитва і служіння тут припинилися.

Але три десятиліття тому, не лякаючись труднощів та перешкод, ваша громада на чолі з молодим, нещодавно рукоположеним священиком отцем Сергієм, стала молитися на порозі собору, перед закритими його дверима. І Господь, бачачи вашу любов до Нього і до рідної Української Церкви, відкрив двері храму, дав сили, натхнення і помічників для того, щоби обновити його красу, як Божого дому.

В складних умовах, долаючи перешкоди, які створювали вже не відкриті безбожники, але уярмлені «русскімміром» християни, ваша громада стала тією лампадою, тим світильником, від якого було запалене українське церковне життя багатьох інших громад як в Ніжині, так і у селах та містах околиці.

І тепер, коли згадуємо пройдений за три десятиліття шлях, ми свідчимо нині найпершу нашу вдячність Богові, а також ми дякуємо всім, хто стояв біля витоків церковної громади та сприяв її розвитку. Особливавдячність належить по праву отцю Сергію, який весь цей час невтомно і самовіддано працює для розбудови церковного життя. Нехай же все, дотепер зроблене, і надалі зростає та примножується. Щоби і тут, на славній землі Чернігівщини, утверджувалася єдність Церкви, а ярмо «русского міра» було остаточно скинене, зламане і викинуте геть на ганьбу, як знаряддя зла.

Піднесімо ж наші подячні молитви за всі благодіння, які були на цій громаді та на всій нашій Помісній Церкві у попередній час, та попросімо Господа і далі вести нас дорогою пізнання істини, її сповідання  та навернення до неї нових вірних. Амінь.