Якби не було гріхопадіння, якби людська природа була вільною від дії зла – то і хвороб не існувало би, – Митрополит Епіфаній

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Цього недільного дня ми чуємо євангельське читання про зцілення Спасителем розслабленого, тобто хворого на параліч та нездатного самостійно пересуватися. Господь звершує зцілення хворого за вірою тих, хто приніс його, про що Євангеліє нам говорить так: «Побачивши віру їхню, Ісус сказав розслабленому: дерзай, чадо! Прощаються тобі гріхи твої!» (Мф. 9:2).

В цих коротких словах вміщено дуже багато важливих істин, над якими нам слід замислитися.

Найперша з них – взаємозвʼязок між хворобою та гріхом. Цей зв’язок не завжди помітний для людини. Бо часто немає навіть безпосередньої гріховної провини людини, яка страждає від хвороби.

Доказом цього можна назвати приклад зціленого Спасителем сліпонародженого. Коли учні запитали Христа про причину хвороби: «Учителю, хто згрішив, – він чи батьки його, що сліпим народився? Ісус відповів: ні він не згрішив, ні батьки його, а це для того, щоб відкрилися на ньому діла Божі» (Ін. 9:2-3).

Також причиною хвороби може бути дія злих духів та заздрість сатани, що бачимо на прикладі зцілення в суботу скорченої жінки. Коли на Христа нарікали, що Він зцілює у суботу, тобто порушує приписи, встановлені книжниками щодо правил спокою святого дня, то Він відповів: «Цю дочку Авраамову, яку зв’язав сатана ось уже вісімнадцятий рік, чи не належало визволити від цих пут у день суботній?» (Лк. 13:16).

На цих двох євангельських прикладах ми бачимо, що причиною хвороб тіла людини може бути і заздрість диявола та його зла дія, може бути і Господнє попущення для якоїсь важливої спасительної мети, яка виявляється згодом. Але все це не суперечить загальному розумінню того зв’язку, який насправді існує між гріхами і хворобами.

Бо сам гріх є хворобою людської природи. Людина була створена Богом досконалою і здатною до безсмертя. Але коли прабатьки наші спокусилися і згрішили, то цим вони зруйнували належний зв’язок між людиною і Творцем, як джерелом буття. Наслідком цього стало те, що в людську природу увійшли тління, тобто розпад, страждання, хвороби і смерть. І навіть тоді, коли певна конкретна людина страждає від хвороби, не бувши особисто винною в якихось важких гріхах, ми розуміємо, що коренем усіх хвороб все одно є гріх. Якби не було гріхопадіння, якби людська природа була вільною від дії зла – то і хвороб не існувало би.

Отже для того, щоби перемогти хворобу, не достатньо лише подолати наслідок, а слід побороти саму її причину. І це ще одна важлива істина, якої нас навчає сьогоднішнє читання з Євангелія. Господь, подаючи зцілення, говорить розслабленому: «Дерзай, чадо! Прощаються тобі гріхи твої!» (Мф. 9:2). У такий спосіб Він не лише повертає хворому тілесну силу і здатність ходити, але виліковує і причину хвороби – гріховну залежність. Спаситель, як Син Божий, подає прощення гріхів, звільняючи цю людину від хвороби – їхнього наслідку.

Цей приклад є також для всіх нас, християн, практичною настановою та спонуканням належно дбати про своє духовне здоров’я. Всяка людина так чи інакше дбає про здоров’я свого тіла і навряд чи знайдеться той, хто бажає бути хворим. Водночас правдою є те, що часто люди спокушаються речами, які завдають здоров’ю шкоду, ведуть неправильний спосіб життя, віддаються різним шкідливим залежностям та звичкам, які згубно впливають на тіло та душу. Але все ж таки навіть і люди невіруючі здатні бачити та розуміти зв’язок між хворобами та неправильним способом життя, нездоровим харчуванням, відсутністю чистоти тіла, згубними звичками. Здатні розуміти, що коли потреби тіла занедбуються, воно відгукується на це хворобою.

Такий самий, і навіть глибший зв’язок є і щодо душі. Коли ми занедбуємо наші духовні потреби, забуваємо про необхідність покаяння, яке очищає нашу душу та зцілює її, забуваємо про слово Боже і молитву, які є для душі тим, чим їжа є для тіла, коли віддаємося гріхам і пристрастям, до яких спокушає нас диявол – тоді душа наша зазнає згубних наслідків. Ці наслідки можна уподібнити до хронічної тілесної хвороби – такої, як, наприклад, згадуваний нині параліч або розслаблення.

Ніхто на жаль не може цілком уникнути хвороб, але якщо вести здоровий спосіб життя і приділяти цьому належну увагу, то хвороб буде менше і здоров’я людини буде у більшій безпеці. Так само ніхто не може, на жаль, бути цілком вільним від дії гріха – єдиним безгрішним є лише Бог. Але від нас залежить, у якій мірі та як сильно гріх впливає на нас.

Якщо ми будемо вести духовно здорове життя, не забуватимемо про потреби нашої душі – про молитву, про таїнства, зокрема про покаяння та причастя Тіла і Крові Христових, не забуватимемо про необхідність пізнавати волю Божу, відкриту в словах Писання, не забуватимемо про інші духовно корисні речі, – тоді наше духовне здоров’я буде більш міцним. Тоді диявол не матиме над нами тієї влади, яку він має над нерозкаяними грішниками. Тоді ми зможемо легко відкидати спокуси та перемагати пристрасті.

Ще одна важлива істина, якої навчає нас нинішнє читання з Євангелія – що Бог приймає віру і молитви одних, звершуючи благо для інших. Кілька тижнів тому ми чули читання про зцілення слуги римського сотника. Христос зцілив слугу на прохання його господаря, який виявив велику віру. І нині ми бачимо, що Господь прощає гріхи та зціляє розслабленого, побачивши віру тих, хто приніс хворого на постелі, маючи надію на Бога і на Його чудесну допомогу. Усвідомлення цієї істини спонукає нас дбати не лише про своє духовне здоров’я та самим боротися з гріхами, але також і в міру можливого для нас дбати про інших, навіть про явних грішників.

Ми повинні молитися про їхнє виправлення та навернення, про їхнє звільнення від влади зла. Ми не можемо знати як і в який спосіб Бог звершить свій промисел над ними – так само, як не знали, в який спосіб Христос зцілить паралізованого, якому не могли вже допомогти жодні лікарі. Але дбаючи про духовне уздоровлення ближніх, молячись за них навіть тоді, коли вони самі за себе не моляться і живуть гріховно – ми робимо добру і богоугодну справу.

Ще багато можна міркувати над почутим нами з Євангелія, але завершуючи роздуми, зупинимося ще тільки на одній важливій істині. Ми бачимо, як почувши слова Христа про прощення гріхів деякі з книжників подумали самі в собі, що це є богохульством. Чому вони так помислили? Бо лише один Бог може прощати гріхи. І вони правильно зрозуміли, що коли Ісус каже: «Прощаються тобі гріхи твої!», то цим Він засвідчує Свою Божественну владу. Але із правильного розуміння вони зробили невірний висновок, думаючи, що раз вони не вірять у божественність Ісуса з Назарету, то і слова Його – це не справжнє відпущення гріхів, а богохульство.

У такий спосіб вони самих себе, своє власне розуміння поставили мірилом істини. Вони поставили себе суддями навіть над волею Божою, у власних гордовитих думках нібито даючи дозвіл Богу робити одне і не робити іншого. Чи не нагадує все це нам, дорогі брати і сестри, сучасні події?

Ось Церква Українська, ніби той хворий, що лежав на постелі, була довгий час зв’язана зовнішніми умовами російської та радянської імперій зла. А коли Бог за вірою і прагненням українського народу зцілив її, звільнив від ярма, утвердив як автокефальну, помісну і духовно рівну з іншими Церквами-Сестрами вселенського Православ’я – то новітні книжники на такі дії Божі кажуть, що це теж нібито богохульство. Чому? Бо не за їхніми приписами і не так, як вони собі це уявляли, сталося зцілення і відновлення Церкви України.

Але навіть і тепер, бачачи зростання і утвердження Православної Церкви України, яке є справді чудом Божого Промислу і духовної опіки над українським народом, ці нові книжники продовжують твердити про богохульство. Вони, як давні фарисеї, «зв’язують важкі тягарі, які неможливо носити, і кладуть їх людям на плечі; самі ж і пальцем своїм не хочуть зрушити їх» (Мф. 23:4). Тому і каже про них Господь: «Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що зачиняєте Царство Небесне перед людьми, бо ви і самі не входите, і тим, хто входить, не даєте увійти» (Мф. 23:13).

Дорогі брати і сестри!

Сьогодні з великою духовною радістю я звершую разом з вами цю Божественну літургію в давньому козацькому місті Сміла, на Черкащині – в центрі України. Понад рік тому і ця громада, й інші громади міста та округи усвідомлено та за власним рішенням залишили в минулому підпорядкування самозваному «третьому Риму». Ви визнали і сприйняли рішення Об’єднавчого Собору і послідували канонічним визначенням Томосу Вселенського Патріарха. Колись ми були розділені – а нині ми єдине тіло Церкви України. Колись ми сперечалися – а нині ми спільно свідчимо слово Боже та спільно підносимо молитву. Бог зцілив усіх нас від немочі та дав силу духовну. Дякуємо Йому за це велике благодіяння, виявлене на нас усіх! І усвідомлюючи, яке велике благо духовної і церковної єдності ми маємо, будемо просити зцілення від сліпоти духовної для тих, хто ще досі ворогує, хто уподібнюється книжникам і фарисеям та Промисел Божий іменує богохульством. Нехай Господь і до них буде милостивим та зцілить їх від духовного розслаблення.

А Україні нашій нехай подасть перемогу над супротивниками і тривалий справедливий мир! Богу нашому слава на віки віків. Амінь.