Як Всевишній у минулому допоміг нашому народу зберегти гідність та свободу, так допоможе і тепер, за це молимося, заради цього боремося і працюємо, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія
в день свята Введення в храм Пресвятої Богородиці

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сердечно вітаю вас зі святом Введення в храм Пресвятої Богородиці. А також вітаю з нашим українським святом – Днем Гідності та Свободи.

Хоча події Введення у храм Діви Марії не описані у Євангелії, але про них сповіщає нам Передання. Коли дочка Йоакима і Анни, Марія, народження Якої сталося як особливий дар Божий для неплідних батьків, досягла певного віку, вони привели Її до храму в Єрусалимі. Бо вони пообіцяли Богу, що коли народиться у них дитина, то її вони посвятять на служіння Всевишньому.

І нинішнє свято, яке ми вшановуємо, це свято виконання обітниці. Праведні Йоаким і Анна виконують те, що вони обіцяли Богові. Однак ми вшановуємо не лише цей їхній вчинок, але більшою мірою вшановуємо виконання обітниці Божої. Адже не лише люди в тих чи інших обставинах щось обіцяють Богові. Господь протягом історії людству, окремим народам чи особам давав Свої обітниці. Які завжди виконуються, – на відміну від обіцянок людських, що можуть бути виконані чи ні.

Господь пророчо обіцяв ще прабатькам Адаму і Єві, що хоча зараз змій спокусив їх і вони через гріх вигнані з раю, але від жінки народиться Той, хто зітре голову змія, тобто переможе гріх. І надалі в пророчих прообразах і знаменнях Бог неодноразово вказував на прихід Спасителя, Месії, від жінки. Від Якої Він народиться, хоча і незвичайним для людей чином, бо Він буде не звичайною людиною, а втіленим Сином Божим.

Найбільш відомими серед цих пророцтв є слова, на які посилається і євангелист Матфей, говорячи про їхнє здійснення: «Ось Діва в утробі прийме й народить Сина, і наречуть ім’я Йому Еммануїл, що означає: з нами Бог» (Мф. 1:23). У цих пророчих словах вказано вже не просто на народження сина жінкою, але на особливе знамення – що народить Діва, тобто отроковиця чиста, незаймана. Адже в тому, що жінка народжує дитя від чоловіка – немає чогось надзвичайного. Однак без чоловіка незаймана діва не може народити, і здійснення цього – справді чудо і знамення.

Тож, дорогі брати і сестри, нам слід пам’ятати, що кожне слово Боже, кожна обітниця Господня – будуть виконані. Все, що звіщене у Писанні – здійсниться. І скільки би не минуло часу між проголошенням обітниці та її виконанням – у Бога безсилим не залишиться жодне слово.

Тому і нам, християнам, те, що ми обіцяємо Богові, слід виконувати. Це стосується як наших власних обіцянок, які ми даємо в ті чи інші моменти життя, так і спільної для нас обітниці, яку складаємо особисто чи через сповідання свідків перед таїнством хрещення. Бо приступаючи до хрещення ми обіцяємо відректися від сатани, його діл, його гордині і служіння йому, а з’єднатися з Христом, вірити Йому, як Царю і Богу, поклонятися Святій Тройці.

І якщо будемо виконувати свої обітниці перед Богом, як виконали їх і праведні Йоаким і Анна, і Сама Пречиста Діва Марія – то благо нам буде і Господнє благословення перебуватиме на нас.

Іншим пророчим старозавітнім свідченням про Діву Марію, про яке слід згадати з нагоди вшанування Її Введення у храм, був ковчег завіту – велика святиня, в якій Бог повелів зберігати матеріальні ознаки Його волі: кам’яні скрижалі із заповідями, отриманими Мойсеєм від Господа, сосуд з манною, якою чудесно годувався народ Ізраїля під час виходу з Єгипту, і жезл Аарона, який розквітнув, показуючи, що саме йому і його нащадкам належить священство. Ковчег, тобто особливо прикрашена скриня, був Самим Богом названий великою святинею, до місця збереження якої навіть заходити не можна було нікому, окрім старшого зі священиків і лише з особливої нагоди. Сам ковчег був річчю матеріальною, як матеріальними були і предмети, що в ньому зберігалися. Але водночас через ці матеріальні речі засвідчувалася воля Божа і була означена присутність Самого Господа.

Така роль ковчега була прообразом Діви Марії. Бо вона хоча і була людиною, народженою від батьків, однак через неї Син Божий воплотився і явився світові. Тому якщо той давній ковчег був священним і шанувався з благоговінням, як річ, через яку прославився Бог, то тим більшої слави і пошани, благоговіння і поваги заслуговує Діва Марія, через яку не закон на кам’яних скрижалях явився, але Сам Законодавець Бог; не манна зберігалася, але Маннодавець і Визволитель, Який вивів народ Свій з дому рабства – приходить через Діву спасти від зла весь світ.

Нинішнє свято Введення у храм сполучає цей давній прообраз та його довершення і здійснення. Діва вводиться у храм, і від священного місця отримує благословення освячення, готуючись до того, щоби Їй Самій стати храмом нерукотворним, ковчегом нетлінним.

І в цьому теж, дорогі брати і сестри, є повчальне значення нинішнього свята – до діла Божого слід готуватися. Щоби послужити Господу і стати Матір’ю Спасителя, Діва Марія відокремлюється від світу цього, входить до святині, живе при домі Божому. Тож і нам належить для того, щоби наблизитися до Бога – віддалятися від суєти світу цього. Бо неможливо водночас бути відданими і Господу, і світові цьому, як, за словами Спасителя, не можна служити двом господарям. Сам Христос неодноразово підкреслює, що світ цей, який лежить у злі і в якому дочасно панує гріх і його володар диявол – цей світ є ворожим для істинно віруючих. І хто хоче наблизитися до Бога, той має віддалятися від світу – віддалятися не в просторі, але духовно, віддалятися від його суєти і спокус, задовольнятися необхідним і дбати найперше про виконання Божої волі.

Діва Марія, щоби виконати Своє покликання, була приведена в дім Божий на виховання, служіння і навчання. І ми, як християни, не повинні нехтувати такою великою можливістю – відвідувати дім Господній, брати участь у богослужінні та спільній молитві, отримувати від Церкви науку і настанови у благочесті, отримувати благодатне освячення в таїнствах. Якщо ми хочемо добре виконати наше власне покликання, яким би воно не було – ніколи не повинні ми занедбувати християнського обов’язку приходити до храму і за кожної нагоди слід нам користатися цим великим даром – можливістю особливого духовного наближення до Бога через перебування в Його домі.

Дорогі брати і сестри!

Окрім церковного свята нині ми маємо також свято нашого українського народу – День Гідності і Свободи, який нагадує про події двох наших революцій. І обидві вони мали свій початок від стін Михайлівського Золотоверхого собору, від цього величного відновленого храму. В запалі богоборства і зневаги попереднє покоління знищило храм цей, думаючи самим царювати на землі – без Бога і віри в Нього. Але замість царства отримало воно неволю, рабство, терор і страждання.

Тому нове покоління України, сучасне нам, відбудувало цей храм, як символ свого прагнення повернутися до духовних джерел. Як нагадування про значення Бога і віри в житті і окремої людини, і всього суспільства. І Господь, до Якого ми зверталися тоді, на переломних етапах шляху нашого народу в майбутнє, допомагав нам відстояти гідність та зберегти свободу.

Тому і тепер, коли Україна перебуває у вогні війни, коли натхненний диявольською гординею і сатанинською злобою ворог хоче позбавити нас і гідності, і свободи – ми маємо не забувати про Бога. Бо хто покладається лише на меч, той може зазнати поразки, а хто покладається на Господа – не буде осоромлений, і це є обітниця Божа, яка неодмінно виконається. І ми віримо, що як Всевишній у минулих важких обставинах боротьби допоміг нашому народу зберегти гідність та свободу, так допоможе і тепер. За це ми молимося в наших храмах, заради цього боремося і працюємо.

Ще раз вітаю всіх зі святом Введення у храм Пресвятої Богородиці! Нехай Вона буде для нас незборимою захисницею і заступницею та Своїм чесним омофором покриває від усякого зла.

Амінь.