Як і апостол Фома, зі щирим серцем і відкритою душею пізнаваймо істину та приймаймо волю Божу, – Митрополит Епіфаній
Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія
в другу неділю після Пасхи
Дорогі брати і сестри! Христос воскрес!
Завершується Світла седмиця, але ми продовжуємо вшановувати свято над святами і торжество з торжеств – Пасху Господню. За приписом церковних правил святкування Великодня триває сорок днів – аж до Вознесіння. Цим підкреслюється виняткове значення події, яку ми так вшановуємо. Бо саме на факті Христового воскресіння з мертвих, як на непорушній скелі та непохитному камені, збудована віра християнська. Так про це свідчить і апостол Павло у Першому посланні до Коринфян: «Якщо Христос не воскрес, то віра ваша марна: ви ще у гріхах ваших. […] І якщо ми в цьому тільки житті уповаємо на Христа, то ми нещасніші за всіх людей. Але Христос воскрес з мертвих, первісток серед померлих. Бо як смерть через людину, так через людину і воскресіння мертвих. Як в Адамі всі вмирають, так у Христі всі оживуть» (1 Кор. 15:17,19-22).
Тому нинішній недільний день, перший після Світлого пасхального тижня, особливо присвячений утвердженню істини воскресіння Христа. І утвердження це відбувається, як ми чуємо з читання євангельського, через увірування апостола Фоми. Коли воскреслий Спаситель явився ученикам, Фома не був разом з ними, а у свідченнях апостолів – сумнівався, кажучи: «Якщо не побачу на руках Його рани від цвяхів і не вкладу пальця мого в рани від цвяхів, і не вкладу руки моєї в ребра Його, не повірю» (Ін. 20:25).
Чому Фома сумнівається? Чому не довіряє свідченням інших учеників? Євангеліє не дає безпосереднього пояснення для цього, але із загального контексту можна зрозуміти, що головною підставою для сумнівів Фоми було те, чи не видіння або примару бачили свідки.
Підтвердженням такої думки є слова з Євангелія від Луки про учеників, які при явленні воскреслого Христа «схвилювались і злякалися, гадаючи, що бачать духа» (Лк. 24:37). Спаситель заспокоює їх, наголошуючи на тому, що це є саме Він: «Погляньте на руки Мої і на ноги Мої; це Я Сам. Доторкніться до Мене і роздивіться; бо дух тіла і кісток не має, як бачите у Мене» (Лк. 24:39). Однак і після такого свідчення апостоли все ще не могли повірити, тому Господь каже: «Чи маєте тут якусь їжу? Вони подали Йому частину печеної риби і стільниковий мед. І, взявши, їв перед ними» (Лк. 24:41-43).
Якщо подібні сумніви були у апостолів, які вже чули і вістку від ангелів, і свідчення жон-мироносиць та деяких з них самих, хто бачив пустий гроб та навіть, як Лука і Клеопа, розмовляв з Христом і їв з Ним; якщо ці сумніви не зникли навіть при особистому явлені Спасителя – то не слід дивуватися невірству, виявленому Фомою. Адже подія воскресіння Христа з мертвих була настільки надзвичайною, що навіть ученики, які самі чули від Господа пророцтва про неї, не були здатні відразу сприйняти те, що сталося.
Старозавітній свідомості не було чужим знання про воскресіння з мертвих. Але воскрешення померлого звершувалося або через пророків, або пов’язувалося із загальним воскресінням при кінці світу, як про це сказала Марфа про померлого брата свого Лазаря: «Знаю, що воскресне при воскресінні, в останній день» (Ін. 11:24). Апостоли не могли собі уявити більшого пророка, ніж Ісус, Якого було поховано у гробі, а останній день світу – тоді ще не настав. Також їхню свідомість засмучувала думка, пов’язана із загальним юдейським переконанням, що Месія не повинен померти. Про таку думку згадується і у Євангелії від Іоана, коли народ дивувався пророчим словам Господа Ісуса щодо Його хресної смерті: «Ми чули із закону, що Христос перебуває повік; як же Ти говориш, що належить піднестися Синові Людському?» (Ін. 12:34).
Тож апостоли не могли зрозуміти: якщо їхній Учитель помер, то чи істинний він Месія? Якщо Він – великий пророк, то де є ще більший пророк, який Його воскресить? Якщо Він після смерті та поховання у гробі являється різним людям – то чи це не дух, не видіння, не примара? Особливо якщо взяти до уваги, що Воскреслий з’являється і зникає, або показується, як перед Лукою та Клеопою, у зміненому вигляді.
Господь Ісус Христос розвіює їхні сумніви, хоча бачимо, що стається це не відразу, і навіть у Галілеї перед Вознесінням одні поклонилися Йому, «а деякі засумнівались» (Мф. 28:17). І приклад апостола Фоми, увірування якого ми сьогодні згадуємо, є яскравим, але не поодиноким прикладом сумніву.
В чому ж особлива важливість цього прикладу?
Найперше в тому, що Бог не відкидає людину, яка сумнівається, не осуджує її – якщо вона сумнів використовує на пошук істини і робить це щиро, без лукавства. Згадаймо приклад Гедеона, який двічі просив про доказ Божої волі щодо нього – і чудесно отримав такий доказ через руно і явлення роси.
Ми знаємо з Писання, що навіть «сам сатана набуває вигляду ангела світла» (2 Кор. 11:14). Про це і апостол Іоан Богослов попереджає: «Улюблені! Не всякому духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони, бо багато лжепророків з’явилось у світі» (1 Ін. 4:1). Тому обережність і розсудливість у духовному житті – це важлива чеснота, яка допомагає нам відкидати спокуси диявола.
Однак слід ясно розрізняти сумнів, який заперечує істину, від сумніву, який веде до неї. Бо сумнівався у воскресінні Христа і Фома, сумнівалися і первосвященники та начальники юдейські. Але перший, коли отримав свідчення – відразу повірив. А другі вперто не вірили, хоча про це свідчили і приставлена ними самими до гробу сторожа, і багато інших очевидців, а Бог стверджував проповідь про воскресіння численними чудесами.
З Писання знаємо, що і жінка самарянка питала Господа Ісуса, питали Його і Пілат з Іродом. Але жінці Спаситель відповідав та прямо відкрив, що Він – Христос, а на питання Пілата, Ірода й багатьох інших – мовчав. Бо самарянка, хоча і була грішницею, але прагнула дізнатися істину. І Господь, бачачи її серце, відкрив їй бажане знання. А інші в серці своєму не бажали пізнати істину, і тому залишилися в обраних ними самими омані та невіданні.
Так і тепер є: Бог не приховує Себе, і немає потреби шукати втаємниченого старця чи мудреця, або вирушати у віддалене місце, щоби бути наставленим у пізнанні істини. Бо Біблія, слово Боже, і наука Церкви зараз доступні для вивчення практично усім. Так само як і у більшості є можливість особисто чи через мережу спілкуватися з досвідченими у вірі. Якщо ж говорити про Україну – то ми маємо благословенну свободу і для богослужіння, і для проповіді, і для навчання вірі, маємо помісну Православну Церкву, яка серед українського народу несе служіння, доручене Христом Його Святій Церкві.
Тому всяка людина, яка щиро бажає пізнати Бога, навіть якщо і сумнівається, подібно до апостола Фоми – здатна отримати і настанову, і одкровення істини, і відповідь на сумніви. А хто робить серце своє запеклим, хто власну думку ставить за найвище мірило істини – на таких справджуються слова Христові: «Вони, дивлячись, не бачать, і, слухаючи, не чують, і не розуміють» (Мф. 13:13).
Апостол Павло навчає нас: «Випробовуйте, що є угодне Богові, […] не будьте нерозсудливі, а пізнавайте, що є воля Божа» (Еф 5:10,17). Бажаю, щоби усі ми втілювали ці слова у власне життя: з належною розсудливістю відкидали спокуси диявола, який намагається видавати себе за «ангела світла» і оману свою – за істину, але водночас, як і апостол Фома, зі щирим серцем і відкритою душею пізнавали істину та приймали волю Божу.
Дорогі брати і сестри!
На завершення ще маємо згадати про два світських особливих присвячення для сьогоднішнього дня.
Перше – що сьогодні День матері. Хоча це відзначення є громадським, а не церковним, однак воно близьке нам, християнам. Бо заповідь шанувати матір – одна із головних заповідей Божих. У кожного з нас, як і у кожної людини, що народилася у цей світ, є матір. Життєві обставини бувають різні, але незалежно від них маємо в молитві згадувати, а особливо в цей день, своїх матерів – тих, хто дав нам життя, хто виховав і наставив у добрі. Нехай Господь щедро винагородить наших мам, бабусь, хресних матерів за їхні турботи, тепло і любов. Живим нехай подає добре здоров’я і благословення, спочилим – прощення і упокоєння душі у Царстві Небесному.
Другий спогад, про який слід згадати – це перемога над нацизмом. Разом із вчорашнім Днем пам’яті та примирення вони спрямовують наші думки до подій Другої світової війни. В тій війні Україна втратила мільйони життів своїх синів та дочок – мирних мешканців, знищених під час нацистської окупації, та воїнів, які у складі союзницьких армій та у підпіллі й русі опору боролися із гітлеризмом. Нехай Господь упокоїть душі загиблих, а нам, нинішньому поколінню, дасть сили, мудрість та мужність протистояти злу і неправді, щоби трагедії минулого не були забуті та не повторилися.
Віруючи у Христове воскресіння, втілюймо нашу віру в повсякденне життя – пізнаваймо правду і примножуймо добро, відкидаймо оману і борімося зі злом. Бо в цьому, серед іншого, полягає наш християнський обов’язок – не лише церковним богослужінням і вітаннями, не лише раз на рік у час Великодня, але повсякденно проповіддю істини, побожним життям і добрими справами засвідчувати, що Христос воскрес!
Амінь.
