Як би не було складно і яким би важким не був шлях – Господь, Божа Матір і святі є нам помічниками, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія під час Божественної літургії на цілющому джерелі присілка Заглина

Преосвященні владики, всечесні отці, дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сьогодні на цьому особливому благословенному місці, де Пресвята Богородиця явила у давнину та продовжує дотепер являти Свою милість до вірних, ми знову зібралися на спільне урочисте богослужіння.

Чому ми збираємося тут – не у великому місті, не у соборному величному храмі, але поза межами малого присілка, серед лісу під відкритим небом, поряд з благословенним Божою Матір’ю джерелом?Зазвичай кожен з нас, православних християн, у недільні та святкові дні, або з іншої нагоди звершує спільну з іншими молитву в своєму храмі, у своїй громаді, в місці, де ми живемо. Бо Господь на всякому місці, де з вірою призивають Його святе ім’я та звершують спільне служіння, чує нас і наші молитви, як Він і обіцяв, кажучи: «Де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я серед них» (Мф. 18:20).

Однак нині ми зібралися тут, полишивши місця свого звичайного проживання і молитви, зібралися поза межами заселених місць, серед природного храму, стіни якого – дерева, а купол – небо. І у такий спосіб ми нагадуємо самим собі дуже важливу істину про наше християнське життя і про наше покликання, що його ми маємо як спільнота вірних, як Православна Церква Христова.

Сам Господь наш і Спаситель для того, щоби бути принесеним у жертву на хресті, був виведений поза місто. І апостол Павло, вказуючи на це, нагадує, що і ми, як послідовники Христа на шляху до спасіння, не маємо постійного місця для свого перебування у світі цьому, але прямуємо через цей світ до дому нашого Небесного Отця. У Посланні до Євреїв апостол пише про це так: «Ісус, щоб освятити людей Кров’ю Своєю, постраждав поза брамою. Отже, вийдемо до Ньогоза табір, несучи Його наругу; бо не маємо тут постійного міста, але шукаємо майбутнього» (Євр.13:12-14).

Сьогодні, щоби зібратися тут на спільне богослужіння, ми буквально стали всі подорожніми. Але ця подорож повинна нагадувати нам про подорож іншу – про нашу життєву дорогу. Коли ми рушаємо в путь, то стараємося не обтяжувати себе, а беремо лише необхідне. І в дорозі прагнемо не затримуватися, але хочемо швидше дістатися туди, куди прагнемо потрапити. Так і наша духовна життєва дорога не повинна бути надто обтяжена речами світу цього, які все одно залишаться тут. І в дорозі, з дня в день, з року в рік належить нампам’ятати, що маємо обов’язок неухильно прямувати до Небесного Єрусалиму, до царства праведних, яке Отець Небесний приготував тим, хто любить Його.

І саме з такою духовною метою ми маємо звіряти наше власне повсякденне життя: чи те, що робимо, що набуваємо, наближає нас до мети нашої духовної подорожі? Чи стаємо ми ближчими до Бога, або жнавпаки – бувши обтяжені турботами світу цього можливо ми лише віддаляємося від Нього?

Місце, в якому ми щороку збираємося на спільну молитву, також нагадує нам ще про одну істину – про те, що на життєвій дорозі ми не полишені на самоті перед викликами і труднощами. З нами, як вже було згадано зі слів Євангелія, є Сам Господь, і з нами, як наші заступники, молитовники та помічники, є Його святі угодники, найпершою з яких є Пречиста Діва Богородиця.

У давнину Вона явленням Своїм благословила місце це і позначила його видимою ознакою Своєї милості – цілющим джерелом. У роки панування безбожників ці нечестиві злочинці не раз намагалися знищити джерело, щоби не приходили сюди вірні, щоби забули вони це місце. Але хоча мали ці безбожні гонителі значну мирську силу – не змогли перешкодити там, де діють Сам Господь і Його Пречиста Мати. Тому безбожне правління нечестивців впало, а джерело Богородиці продовжує витікати, як видимий знак невичерпної благодаті, яка за вірою подається всім потребуючим.

І ми зібралися на це святе місце і до цього Богородичного джерела саме у свято положення Чесного поясу нашої Владичиці, щоби також нагадати про ту символіку, яку в біблійній мові має пояс. Адже він є символом сили і знаком готовності до шляху і до дії.

У своєму звичайному житті ми зараз мало згадуємо про це. Але під час Божественної літургії кожен священник і архієрей серед інших богослужбових риз зобов’язаний вдягати пояс з молитвою, яка нагадує, що він є символом сили Божої, яка подається нам, немічним, щоби ми шлях свого життя провадили у непорочності. Тож маємо, дорогі брати і сестри, бути підперезаними і готовими до добрих діл, ніколи не забуваючи, що як би не було складно і яким би важким не був шлях – Господь, Божа Матір і святі є нам помічниками і з ними ми можемо досягти навітьтого, що за людським мірками здається неможливим.

На початку вже згадувалося, що ми збираємося щороку на прощу сюди, у цей храм під відкритим небом, аби тут звершити молитву і прославити Пречисту Владичицю. І ця наша традиція також має нині ще один символічний вимір, адже в нашій Церкві, як і в багатьох інших Православних Церквах, день початку нового церковного року, який маємо завтра, 1 вересня, це є також нагодою до вшанування краси Божого творіння і нагодою згадати про нашу відповідальність про це творіння перед Господом.

Всевишній сотворив цей прекрасний і різноманітний світ, який бачимо навколо, і оселив в ньому людину як вінець всього сотвореного. І людині Бог доручив опікуватися цим творінням на користь нам самим і для прославлення нашого Господа. Однак гріх спонукає людей ставитися до природи і до її багатства не так, як мають ставитися слуги Божі, але ставитися ніби ті розбійники. Замість дбайливого використання природного багатства люди часто грабують його, нищать природу. Подивімося, скільки лісів знищено, скільки водоймищ і річок забруднено, скільки земель отруєно, зокрема і сміттям тахімічними викидами. З християнської точки зору таке хижацьке ставлення до Божого творіння є гріхом, якого нам слід остерігатися, а хто винний в такому, той має каятися і виправлятися.
Дорогі брати і сестри! Продовжуючи нашу молитву, ми знову і знову будемо згадувати перед Богом всі наші потреби та просити милості Господньої і допомоги. Але найбільше наше прохання у ці страшні часи війни – це прохання про перемогу правди і встановлення в для України і Європи справедливого миру. І на цьому благословенномумісці ми особливо звертаємося до Пресвятої Богородиці з проханням чесний Свій Омофор тримати над Україною, над нашими новітніми героями-захисниками, щоби московські чужинці були вигнані з нашої землі, а їхні злі наміри зазнали поразки і не здійснилися.

І ми віримо, що як багато разів у минулому Пречиста Владичиця являла милість Свою до нашого народу, так явить вона цю милість і в наш час, допоможе нам перемогти російську імперію зла та очистити душі і серця українців від омани лжевчення «русскогоміра». Пресвята Богородице, допомагай нам! Пресвята Богородице, спаси нас! Пресвята Богородице, просвіти нас світлом Сина Свого і покрий чесним Твоїм Омофором від всякого зла! Амінь.