Всякий, хто намагається обмежити дію благодаті Божої, пов’язавши її з культурою та історією лише одного народу – чинить тяжкий гріх, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія

у День Святої Тройці – П’ятидесятницю

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Всіх вас сердечно вітаю зі святом П’ятидесятниці, із днем Святої Тройці, із днем народження новозавітної Церкви! На п’ятидесятий день після Пасхи Старого Завіту, після звільнення народу Ізраїля від єгипетського рабства, Бог через пророка Мойсея на горі Синай дарував закон. Все це було прообразом подій Нового Завіту, коли на п’ятидесятий день після свого воскресіння з мертвих Господь Ісус Христос, Який вознісся на небеса, за даною Ним обітницею від Бога Отця послав Своїм ученикам Святого Духа.

Вже не на кам’яних таблицях, але на скрижалях сердечних, не словами людськими, але безпосереднім одкровенням, не через пророка, але через Самого Сина Божого, не у видінні, але наочно у вогненних язиках Дух Святих, що від Отця ісходить, являє Себе, звершує Свою дію, оновлює вірних, подає дари.

Як в пам’ять про старозавітний прообраз Воскресіння Христове іменуються тією ж назвою, що і те, давнє свято – Пасха, так і свято оновлення закону Божого, наповнення вже не таблиць кам’яних словами, але наповнення Духом Святим громади вірних учеників, тобто Церкви – іменується назвою старозавітного прообразу: П’ятидесятниця.

Чому саме на п’ятидесятий день, а не у якийсь інший, Господь дарує закон через Мойсея, а також посилає Духа Святого Церкві – це є тайна Божого промислу. Однак можемо спробувати трохи відкрити її, обчисливши, що П’ятидесятниця – це перший день після семи седмиць, тобто семи тижневих періодів. Обчислення плину часу тижнями походить, як ми знаємо, з одкровення Старого Завіту та пов’язане з довершенням протягом шести днів творення світу і спочинком Творця у день сьомий. Витлумачення самого цього числа, сім, можна побачити у єднанні чисел чотири й три. Число три – символ і образ Святої Трійці, Трьох Божественних Осіб, Які звершують творення світу. Число чотири символізує саме творіння, яке має чотири сторони, чотири пори року, чотири стихії – повітря, землю, вогонь і воду. Відтак число сім є символічним сполученням трьох і чотирьох, образом творчої та промислительної дії Бога у світі. І цей образ, накладаючись на творчу седмицю днів, сім разів по сім, є ніби знаком повноти взаємодії Бога і світу, Творця і Його творіння. Відтак день п’ятидесятий є ніби знаком перевершення плину буття, знаком піднесення до нового стану.

У час Старого Завіту таким оновленням для вінця творіння, для людини, стало дарування Одкровення Божого, стало відкриття закону й Писання. А в час Нового Завіту те, що було розпочате на горі Синай через пророка Мойсея – довершилося на горі Сион, коли від Отця Небесного, через Сина, Господа нашого Ісуса Христа, зійшов Дух Святий – обіцяний апостолам Утішитель. Той Утішитель, якого Спаситель обіцяв послати ученикам, кажучи: «Коли ж прийде Він, Дух істини, то наставить вас на всяку істину; бо не від Себе говоритиме, а буде говорити те, що почує, і майбутнє звістить вам. Він прославить Мене, бо від Мого візьме і звістить вам» (Ін. 16:13-14).

В свято П’ятидесятниці довершилося одкровення Бога світові як Тройці, коли явився у вигляді вогненних язиків Дух Святий і наповнив учеників і апостолів. Саме тому свято нинішнє називаємо не лише П’ятидесятницею, як називалося і свято зі Старого Завіту, але також називаємо днем Святої Тройці, бо цього дня довершилося Її одкровення у світі. Як Пасха старозавітна була прообразом Воскресіння Христового, так і П’ятидесятниця старозавітна була прообразом сходження Святого Духа і одкровення Тройці.

Слід особливо підкреслити, що це сходження і це одкровення були не просто черговим явленням Божим, які звершувалися і до того. Адже Бог не вперше явив себе світові, і навіть одкровення Тройці мало як давні прообрази, так і нове підтвердження, коли всі Три Божественні Особи явили Себе на Йордані в день Хрещення Спасителя. Особливість сходження Духа Святого в день П’ятидесятниці полягає в тому, що воно здійснює суттєву переміну в людях, засвоюючи плоди спасіння тим, хто увірував в Господа Ісуса Христа і в Євангеліє, сповнюючи вірних дарами благодаті. Від моменту цієї події Дух Святий не лише спочиває на обраних праведниках, як було це в часі Старого Завіту, але перебуває в самих вірних, оселяється в них, сповнює їх Собою.

Однак дар цей, дар Духа Святого, подається не всьому світові, а лише вірним, лише тим, хто увірував в Сина Божого, Спасителя, в Господа Ісуса Христа, і прийняв Його Євангеліє, Благу Вість. Підтвердженням цього є і сам образ подій свята, коли Дух Святий видимим чином, як вогненні язики, сходить не на всіх мешканців Єрусалима й тих, хто зібрався до нього на юдейське свято, а лише на учеників і апостолів, які за заповіддю Христа, за Його вказівкою, наданою перед вознесінням на небеса, залишалися у Святому Місті, молячись у горниці на Сіоні.

Саме тому день цей називаємо також днем народження новозавітної Церкви. Саме слово «церква» в перекладі з грецької мови означає «зібрання покликаних». В час Старого Завіту покликаними до зібрання Божого лише ті, хто належав до народу Ізраїля. Лише їм було, після виходу з неволі у Єгипті, дано закон і звіщені пророцтва. В час Нового Завіту до зібрання Божого покликана всяка людина, незалежно від її походження. Умовою належності до зібрання покликаних, тобто до Церкви, вже не може бути належність до одного тільки народу, до однієї культури. І відмінність Церкви Нового Завіту, відкритої для всіх народів, від зібрання старозавітного, до якого належали лише юдеї, підкреслюється першим даром Духа Святого, отриманим учениками – даром благовістя новими, незнаними для них до того мовами.

Через цей дар, коли апостоли, які не вчили іноземних мов, стали ними звіщати волю Божу та проповідувати Євангеліє, а мешканці різних країв землі, які зібралися на свято до Єрусалима, розуміли кожен свою місцеву мову, Господь засвідчив відкритість новозавітної Церкви для всіх. Тому всякий, хто у давній час чи нині намагається обмежити дію благодаті Божої, пов’язавши її з культурою та історією одного лише якогось народу, поставивши людське вище за божественне – такий тяжко грішить та інших спокушає до гріха.

В давній час прояв цього гріха бачимо в тих, хто перешкоджав проповіді та апостольській праці святих Кирила і Мефодія, коли вони сповіщали Євангеліє та звершували служіння серед слов’ян рідною для них і зрозумілою мовою. Ті давні грішники казали, що є нібито лише три «священних мови», єврейська, грецька і римська, тобто латинська, якими було зроблено напис на хресті Спасителя, і тому лише цими мовами можна служити Богові. Церква відкинула такий погляд, як негідний, адже він прямо суперечить події П’ятидесятниці та відкидає дар проповіді різними мовами – перший з явлених дарів Духа Святого.

І в новий час постали і продовжують поставати ті, хто хочуть зв’язати дію Духа Святого однією культурною традицією, розділити єдину Церкву Христову, поставивши стіни між різними націями. Зокрема такими є проповідники ідей «святої Русі», які давній слов’янській мові стали надавати те значення, яке противники святих Кирила і Мефодія надавали мовам єврейській, грецькій та латинській – нібито лише слов’янська мова є «Богу угодна», а живі мови народні – нібито не є такими благодатними та гідними, щоби ними Бога славити, як слов’янська.

Ті, хто слов’янську чи будь-яку іншу мову вивищують, кажучи, що лише вона є особливо священною і нібито угодною Богові – грішать, заперечуючи дар П’ятидесятниці, коли Господь Сам ясно благословив усі мови, щоби ними звучало Євангеліє і прославлявся Бог. Та мова, яку людина розуміє, яка для неї є близькою, рідною, батьківською – та і є для неї благословенною. Адже, як сказав апостол Павло: «в церкві хочу краще п’ять слів скаізати розумом моїм, щоб і інших наставити, ніж тисячі слів незнайомою мовою» (1 Кор. 14:19).

Дорогі брати і сестри!

Ось таке багатогранне свято ми нині вшановуємо, кожна з назв якого – П’ятидесятниця, день Святої Тройці, сходження Духа Святого на апостолів, день народження Церкви – вказує нам на одну з цих граней. Усвідомлюючи їхнє значення ми краще можемо усвідомити глибину і значення дару Духа Святого, який має Церква, який через Таїнства поданий всім нам, християнам. А усвідомлюючи значення цього дару – будемо не занедбувати чи тим більше відкидати дари і плоди дії Духа Святого, але будемо прагнути примножувати їх. Щоби кожен з нас справді, за словом Писання, був храмом Божим і щоби Дух Божий жив у нас (1 Кор. 3:16). Амінь.