Вступні ремарки Митрополита Епіфанія під час заходу в Фонді Конрада Аденауера (Берлін)

Публічний захід «Віра, війна та відповідальність – соціально-етичні перспективи українських християнських лідерів»

Берлін (ФРН), 25 червня 2026 р.

Шановний модераторе та учасники цієї дискусії!

Шановні представники Фонду Конрада Аденауера та гості!

Дорогі брати і сестри!

Перш за все я хочу подякувати Фонду Конрада Аденауера, його керівництву та співробітникам, зокрема всім тим, хто працює зараз в Україні, за багатолітню співпрацю у різних сферах – у питаннях міжконфесійних та державно-церковних відносин, у соціологічних дослідженнях, у сприянні в контексті євроінтеграційних процесів та участі в них Церков і релігійних організацій як інституційгромадянського суспільства.

Тридцять років існує наша Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій і майже весь цей час Фонд і його Представництво в Україні є нашим добрим конструктивним партером. За це ми щиро хочемо подякувати як тим, хто зараз складає команду фонду, так і всім, хто працював в ньому за ці роки.

Щодо безпосередньо теми нашої розмови, то перш за все хочу підкреслити, що для українського суспільства роль релігії та релігійних організацій є історично важливою та залишається такою зараз. Понад три четвертих українського суспільства є віруючими та свідчать про свій зв’язок з релігією, а число тих, хто заперечує існування Бога, залишається невисоким. Понад чверть опитаних сказали, що їхнє ставлення до віри та релігії стало більш позитивним за час війни, ніж було до того.

В момент кризи віра в Бога, молитва, підтримка в громаді допомагали і продовжують допомагати багатьом переносити тягар війни та її виклики. Віра, Божі заповіді, моральний закон і милосердя до ближніх, про що говорить нам Біблія, для дуже багатьох є натхненням не просто для теоретичних роздумів чи досліджень, але спонукають до реальних дій.

Практично кожна громада і нашої Церкви, й інших Церков та релігійних організацій в Україні стала гуманітарним хабом. І ця гуманітарна праця не обмежується в кордонах релігійних об’єднань за конфесійним принципом, але має характер практичного екуменізму, коли ті, хто вірять в Бога, допомагають всім потребуючим, незалежно від ставлення до релігійних питань.

Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій також за 30 років своєї праці стала тією платформою, де ми працюємо на основі взаємної поваги, рівності та консенсусу в прийнятті рішень. Це ті самі принципи, які є фундаментальними і для Європейського Союзу. Тож можу сказати, що ми у своїй праці від початку, якщо можливо і не з формальної точки зору, але в сутності були і залишаємося живим свідченням: Україна, українське суспільство, релігіна спільнота України є європейськими.

Ми – інтегральна частина Європи, а не сіра чи «буферна» зона на кордоні європейської цивілізації та російської імперії зла. Ми переконані, що Хрещення України-Руси понад тисячоліття тому було не лише актом віри, але також і знаком нашого незмінного цивілізаційного вибору, як народу і як держави – бути невід’ємною частиною європейської спільноти. Спільноти народів та країн, сформованих на біблійній духовній та культурній основі.

За право бути вільними та повноцінно інтегруватися в європейський простір наш народ боровся на наших майданах під час трьох революцій – Революції на граніті у 1990 році, коли молодь протестувала проти спроб «оновити Радянський Союз» та вимагала суверенітету для України, під час Помаранчевої революції 2004 року та Революції гідності 2013-2014 років. І ми, як релігійна спільнота, підтримуємо прагнення нашого народу. Ми засвідчили це від початку та свідчимо зараз.

Цьому присвячена і нинішня наша поїздка до Брюсселю і Берліна. Тут, в Європі, в момент, коли формально розпочаті переговори про вступ України в Європейський Союз, ми засвідчуємо, як представники громадянського суспільства, що підтримуємо ці зусилля. Бо для нас Європа – це простір демократії та свободи, за які український народ бореться, захищаючись від агресії «русского міра» та захищаючи Європу під подальшого поширення цього зла.

Ми у своїй діяльності дотримуємося того принципу, що кожен може зберігати свою ідентичність духовну, культурну, етнічну, ми з повагою ставимося одне до одного, і водночас – ми, у всьому різноманітті, є єдиними як українська спільнота, як політична нація. Ми різні – але рівні. Ми різноманітні, але – єдині як суспільство, як українська і європейська родина.

Ми багато чого можемо навчитися від Європи, але також багато в чому ми можемо дати своє свідчення для неї. Ми розуміємо свою суспільну та моральну відповідальність як в час нинішньої війни з Росією, так і після неї, коли відбуватиметься відновлення не лише нашої країни, але і суспільства, громад, людей та їхніх душ після перенесених травм.

Повоєнний досвід Європи свідчить, що роль релігії є важливою в успіху відновлення. Сама ідея Європейського Союзу виникла та виросла в середовищі свідомих християн-політиків, таких як Конрад Аденауер та Роберт Шуман. Не слід забувати про це.

Як не слід забувати про той негативний досвід, який Європа мала в минулому, і той виклик, який стоїть перед усіма нами зараз. Тут, у Німеччині, мабуть краще, ніж ми, українці, знають і пам’ятають, як нацистський режим та окремі релігійні діячі об’єдналися, створили рух «німецьких християн» та «Рейхскірхе» – «Церкву Рейху». Це був спосіб зробити Церкву та віру інструментами ідеології зла.

Такою сучасною «Рейхскірхою» стали Московська патріархія та низка інших релігійних центрів у Росії. Вони стали інструментами пропаганди ідеології «русскогоміра», яка не просто виправдовує російську агресію проти України, але називає її «священною війною». Наша Рада у багатьох заявах, а в цьому році також і Конференція європейських церков засудили вчення «русского міра», бо воно містить елементи єресі, суперечить релігійній свободі та фундаментальним принципам, на яких збудована європейська цивілізація.

Тому наше спільне завдання – викривати ідеологію «русского міра», свідчити про те зло, яке вона несе, захищати свободу релігії від перетворення її на кремлівський інструмент агресії та гібридної війни.

Всі завдання, про які було сказано, та багато інших, є складними. Але з вірою в Бога, єднаючи зусилля, всі разом ми зможемо їх подолати. Щоби народи Європи, і серед них наш український народ, могли жити та розвиватися у свободі та гідності. Дякую за увагу.