Вознісшись з плоттю, Христос відкриває і всякій людині, яка увірує в Нього, шлях на небеса, – Митрополит Епіфаній
Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія
в день свята Вознесіння Господнього
Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!
Всіх вас сердечно вітаю зі святом Вознесіння Господнього!
Сьогодні ми вшановуємо подію, яка є сполучною ланкою між Воскресінням Спасителя, коли Він, після хресної смерті та триденного погребіння, живим вийшов із гробу, і П’ятидесятницею, коли на учнів Христових зійшов Дух Святий і цим було довершене творення новозавітної Церкви. Воскреснувши з мертвих, Господь переміг у людській природі залежність від влади гріха, від зла та від їхніх наслідків. Те, що колись було уражене через гріхопадіння наших прабатьків, нині через хресну жертву та воскресіння було оновлене та очищене.
І ось ця оновлена, очищена і освячена через воскреслого Спасителя людська природа у події Вознесіння досягає найвищого – вона входить у таємниче, але реальне єднання з Пресвятою Трійцею. Бо саме таким є значення слів Писання, що після розмови з учнями Господь «вознісся на небо і сів праворуч Бога» (Мк. 16:19).
Коли відбулася тайна Боговтілення, через Різдво Христове сталося те, що Син Божий, Який за Своєю божественною природою є чистим духом, з’єднався з людською природою, прийняв її у повноті та став істинним Сином Людським. Прийнявши людську природу, Спаситель в Собі звершує її очищення від дії гріха, від влади зла, звільняє від рабства смерті. Бо лише так було можливим відновити для людини ту здатність єднання з Богом, яку прабатьки наші втратили, послухавши змія та вчинивши гріх. І ось цю очищену і освячену людську природу, яка невіддільно з’єднана у Божественній особі Сина з природою Божою, Христос, возносячись на небеса, таємничо вводить в лоно Пресвятої Тройці.
Як Бог зійшовши з небес і ставши людиною, Христос як людина возноситься на небеса, через Себе єднаючи людство із Богом. Очистивши в Собі людську природу, Господь робить її здатною наповнюватися Духом Святим. Преобразивши людство в Собі, Спаситель робить здатними до преображення і наповнення несотвореним божественним світлом всіх тих, хто увірує в Нього і піде за Ним.
«Хто Мені служить, нехай за Мною йде; і де Я, там і слуга Мій буде» – говорить Спаситель (Ін. 12:26). Цим самим Він не лише закликає кожну людину йти за Ним у житті цьому, взявши на себе свій хрест. Але також Господь обіцяє, що завершення шляху слідування за Ним не обмежується цим життям і цим світом. Бо Сам Христос не залишися мертвим у гробі, але воскрес; не залишився тут, на землі, але вознісся на небеса і сів праворуч Бога. Тому і людину, яка йде за Ним, Господь не залишить у гробі, але воскресить для життя вічного, не залишить тут, на землі, але кличе і приймає її до Царства Небесного.
Спаситель, як ми чуємо з Писання, видимо плоттю Своєю перед очима апостолів та численних учнів вознісся на небо. Однак Його Вознесіння не означає просто переміщення тіла в просторі. Бо небеса, куди вознісся Христос, є не лише і не стільки видимими небесами, скільки тією особливою духовною реальністю, в якій живе Бог.
Ми, як люди, належимо до світу сотвореного, до світу, який має виміри. Бог є чистий дух, а тому Він не має ніякого виміру і нічим матеріальним не обмежений. Ось чому, коли говориться, що Царство Боже це є Небесне Царство, що Христос вознісся на небеса – то не слід думати, що це все пов’язане лише із тим небом, яке ми бачимо над своєю головою.
Небо над нами – це лише фізичний простір, наповнений повітрям, понад яким – космічна неозора далечінь. І у всьому цьому Бог не має якогось конкретного місця перебування, Він не сидить на якійсь хмарі, як карикатурно любили змальовувати Його атеїсти – Він всюди є і все наповнює. Подібно до неба, на яке ми дивимося, Бог нескінченно вищий за нас. Але височінь, неозорість та необмеженість небес, коли ми вдивляємося в них, дозволяють нам відчути духовну висоту і необмеженість буття Божого.
І ось на цю духовну висоту, в цю таємничу реальність Божественного буття, Спаситель, возносячись, вводить людину. Вознісшись з плоттю, Христос відкриває і всякій людині, яка увірує в Нього, шлях на небеса.
Протягом сорока днів нашого святкування Пасхи Христової ми не раз чули з Писання, як Спаситель являвся учням Своїм, але потім знову ставав невидимим для них. До смерті на хресті та погребіння Христос жив серед учнів так, як живе всяка людина. Але після воскресіння з мертвих Його плоть набула нових, духовних властивостей, тому Він міг являтися і зникати. Однак в момент події Вознесіння Спаситель не просто зник з очей апостолів – Він видимо вознісся на небо, щоби через це засвідчити істину Свого повернення до Бога Отця, як Він і сповіщав учням раніше.
Разом з тим, як поява і зникнення Христа воскреслого не означали, що Він цілком полишав учнів Своїх, але це означало лише, що вони не могли бачити Його тілесними очима – так і Вознесіння не означає, що Христос полишив людей. Навпаки, Він сказав: «Ось Я з вами по всі дні, до кінця віку» (Мф. 28:20).
Христос з нами, бо Він Бог, Який всюди є і все наповнює. Христос з нами через Церкву, для якої Він є Глава, а вона є Його тілом. Христос з нами в Таїнствах і найперше – у Святій Євхаристії, де Він подає нам для споживання Свої Тіло і Кров, щоб ми в повноті нашої природи, душею і тілом єдналися з Ним. Христос вознісся на небеса – але Він залишається посеред нас, як і обіцяв, сказавши: «Де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я серед них» (Мф. 18:20). І, як засвідчили ангели апостолам, коли завершиться визначений Богом час, Христос вдруге прийде з небес. Прийде вже не у смиренні, але у всій Своїй славі, щоби воскресити всіх померлих, перемінити світ, зло засудити і покарати, а праведність – винагородити вічним життям у Небесному Царстві.
Тож, пам’ятаючи все це, нині ми святкуємо Вознесіння Христове, як подію, яка наблизила нас, вірних, до Бога, зробила і для нас духовні небеса ближчими, а шлях до Небесного Царства – відкритим. За все це Богу нашому слава на віки віків! Амінь.
