Віримо, що наша спільна мрія – перемога над «русскім міром» та утвердження істинного миру для України – здійсниться, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у храмі Різдва Пресвятої Богородиці в місті Миколаєві Львівської області в п’яту неділю після Пасхи

Дорогі брати і сестри! Христос воскрес!

Сьогодні ми чуємо євангельське читання про розмову Спасителя із жінкою-самарянкою та про навернення мешканців самарянського міста. Чому це читання звучить в час, коли ми продовжуємо святкувати Христове воскресіння з мертвих?

Одна з причин полягає в тому, що через це читання ми отримуємо засвідчення трьох дуже важливих для нас істин. Такою істиною є те, що Господь Ісус є правдивий Христос, тобто Месія-Помазаник, обіцяний Богом Спаситель світу, Який прийшов у світ для засвідчення волі Божої, для звершення перемоги над злом і для визволення людей від рабства гріху та смерті. Також істиною є те, що як Христос-Месія, наш Спаситель прийшов не лише до одного народу, якому раніше були дані одкровення через пророків та старозавітній закон, але прийшов для спасіння всіх людей. Істиною є і те, що Христос, звершуючи Своє служіння, не приховує можливість пізнання від тих, хто справді хоче пізнати Його, але навпаки – відкриває Себе всякій людині, яка щиро бажає знати волю Божу і виконувати її.

Добре відомо, що між самарянами та юдеями, до яких за походженням належали і Христос, і Його апостоли, існувала тривала релігійна суперечка і ворожнеча. Самаряни були нащадками тих, кого в часи вавилонського полону було переселено з інших місць до Самарії, до земель колишнього північного царства Ізраїльського. Після смерті царя Соломона царство розділилося на два – Ізраїльське зі столицею у Самарії та Юдейське зі столицею в Єрусалимі. І ще тоді царі у Самарії, щоби ствердити свою владу, намагалися відвернути мешканців країни від істини, щоби вони не ходили у храм Божий в Єрусалим.

Після захоплення цього царства багатьох його мешканців правителі вигнали у далекі землі, а на їхнє місце заселили нових. Однак з часом ці переселенці частково сприйняли віру місцевих мешканців, і так утворилися відомі з Євангелія самаряни. Вони сповідували Єдиного Бога, вони очікували на прихід обіцяного Месії, але відкидали храм Єрусалимський і все, що з ним було пов’язане.

Відтак між юдеями і самарянами зростала і зміцнювалася взаємна ворожнеча, яка посилилася після зруйнування єврейським військом самарянського храму. І в бесіді із самарянкою ми бачимо, як було згадано про цю ворожнечу, що поширилася аж до відмови одних й інших говорити між собою і мати взаємодію не лише релігійну, але й побутову.

Господь Ісус Христос не применшує значення істини, яку Він був посланий Отцем Небесним явити і свідчити людям. Те, що самаряни вірили в єдиного Бога і чекали на Месію, було добрим і правильним. Але те що вони відкидали приписи закону і храм у Єрусалимі, було помилкою. На цю помилку Христос вказує, але також свідчить самарянці, що для тих, хто увірує в Нього, хто прийме Новий Завіт – старе залишиться у минулому і суперечка давня вже не матиме значення.

Нині, коли очікуваний Месія прийшов, обов’язок всякої людини, яка вірить в Бога і бажає спасіння – увірувати в Христа і виконувати Його Євангеліє. Якими б не були інші вчення релігійні та пов’язані з ними очікування, істина залишається одна і вона неспростовна: Христом-Месією є Ісус Господь. Він прямо відкрив це самарянці. Також Він словами і діями, чудесами і знаменнями засвідчив це. А найголовнішим доказом того, що Ісус є Христос, слугує Його воскресіння з мертвих.

Тому обов’язок всякої людини, яка прагне знати істину і жити за нею – прийняти Христа і Його Євангеліє. На перешкоді цьому не повинні стояти жодні національні, історичні, суспільні та будь-які інші відмінності. Христос прийшов для того, щоби спасти всіх людей. Хоча Його служіння найперше було пов’язане з дітьми Ізраїля, як Він Сам про це говорив, але Месією-Христом, Спасителем і Богом Він є для всіх.

Тому хоча за умовами світу цього залишаються об’єктивні відмінності між народами та країнами, між культурами, між суспільствами та їхніми звичаями, залишаються відмінності соціальні, відмінними лишаються статі чоловіча й жіноча – але у Христі та через Христа все це долається. У Христі не мають значення ці відмінності – Він є Спасителем для всіх.

І приклад бесіди із самарянкою доводить це. Вона належить до чужого народу, вона має чужу релігійну традицію, вона є жінкою, що живе грішним життям, не дотримуючись шлюбної вірності – але Господь не відкидає її, бо вона хоче знати істину. І не просто хоче її знати, але бажає і готова змінити своє життя, пізнавши цю істину, готова виконувати її.

Тому слід знати, що ніякі попередні умови життя не можуть бути перешкодою для того, щоби увірувати в Сина Божого. Господь не приховує від людей істину, не подає її в залежності від того, до якого народу вони належать, яке їхнє положення в суспільстві, яка є стать людини чи будь які інші ознаки, характерні для світу цього. Він прийшов для того, щоби, як сказано у Писанні, «усі люди спаслися і досягли пізнання істини. Бо єдиний Бог, єдиний і Посередник між Богом i людьми, чоловік Христос Ісус» (1 Тим. 2:4-5).

Отже, Господь не ховається від людей, але навпаки – відкриває Себе всім, хто справді бажає пізнати Його, як відкрився він жінці-самарянці та мешканцям міста, де вона жила. Але умовою одкровення є те, що людина справді хоче знати істину, прийняти її та жити нею. Умовою є та власна, особиста віра, яку людина спрямовує до Бога як відповідь на Його звернення.

Отже, дорогі брати і сестри, почувши нинішнє євангельське читання, ми маємо міцно ствердити у своїх серцях визнання згаданих на початку трьох істин: що лише Ісус є Христос-Месія, наш істинний Спаситель; що Він прийшов для спасіння до всіх нас, тому ніщо, окрім відсутності віри, не може бути перешкодою на шляху до Нього. І третя істина – що Бог не приховує від нас нічого, коли ми справді хочемо пізнати істину. Тож ми повинні у відповідь на Його відкритість до нас – таку відкритість, яку виявив Господь до самарянки – бути теж відкритими до істини, щоби дати їй змінювати нас і вести до спасіння.

Дорогі брати і сестри! Нині ми зібралися на богослужіння у цьому прекрасному храмі Різдва Пресвятої Богородиці, щоби молитовно відзначити 30-ліття його заснування.Праця з його побудови та служіння вашого духовенства і всієї громади протягом цих трьох десятиліть є відповіддю вашою, відповіддю тих, хто був при витоках цього доброго діла та служив тут Богу і людям, але відійшов уже до вічності, на заклик Христа до віри.

Наш народ ще понад тисячоліття тому прийняв хрещення. Від проповіді апостола Андрія Першозваного і до хрещення України-Руси в часи князя Київського Володимира Великого зростала і зміцнювалася серед предків наших християнська православна віра. А від Хрещення Руси-України саме суспільство наше і наша держава прийняли для себе істину Євангелія, яку звістив нам Христос, як основу для свого життя.

За весь цей довгий час чимало було того, що перешкоджало людям на шляху до Бога. А в ХХ столітті понад сім десятиліть народ наш, ніби у вавилонському полоні, перебував під владою безбожного кремлівського більшовизму. Лукавий також сіяв ворожнечу і між самими українцями, щоби ділити їх, аби вони ставилися так само один до одного, як ті давні юдеї до самарян, а самаряни – до юдеїв.

Але для тих, хто хоче бути вірним істині та жити нею, ніщо не може стати перешкодою. І три десятиліття тому ваша громада взялася за побудову цього храму, відновлюючи тут, на стародавній українській галицькій землі, осередок віри. Віри християнської православної, прийнятої нашими предками, віри яку ми сповідуємо і яку передаємо новим поколінням українського народу.

«Русскій​ мір», це брехливе вчення, вигадане в Московії для того, щоби виправдовувати її диявольську гординю та бажання загарбувати землі і накладати ярмо рабства на народи, хоче забрати у нас і віру нашу, і нашу свободу, і саме наше життя. Цієї ночі знову посилали носії ідей «русского міра» свою вбивчу зброю на українські міста, щоби як злодій – вбивати і губити українців, нищити нас.

Але ми довіряємо Богові, ми бережемо нашу ідентичність, нашу православну віру християнську, і не маємо права та не дозволимо замість істини панувати над нами лжевченню «русского міра» – цій диявольській підробці, яка вдає із себе православ’я, але насправді є новітнім ідолопоклонством та єрессю. Ми об’єднані у цій боротьбі за правду та віримо, що з Божою допомогою досягнемо в ній перемоги.

Колись на початку для вашої громади була лише мрія мати цей храм, звершити його побудову. Але ця мрія, попри все, що могло перешкодити, здійснилася. Тож віримо, що і наша спільна мрія – перемога над «русскім міром» та утвердження істинного, справедливого миру для України – теж здійсниться. Будемо вірити, будемо єднатися задля цього і Господь неодмінно дасть нам успіх у добрій справі, Йому ж слава навіки. Амінь.