Новини

Віра в Христа розіп’ятого і воскреслого дає українському народу сили долати теперішні страждання, – Митрополит Епіфаній

27 Березня 2022

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія

у Хрестопоклонну неділю

 

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Третій недільний день Великого посту присвячений особливому вшануванню Хреста Господнього. В чому значення такого шанування і чому Церква саме зараз пропонує зосередитися на ньому?

Для цього є кілька підстав.

Найперше – це є нагадування про хресну жертву Спасителя. Адже Великий піст є не просто часом аскетичного подвигу, посиленої молитви, покаяння, якими є всі багатоденні пости. Цей піст має особливий характер не лише через суворість традицій, винятковий устав богослужінь. Всі згадані складові справді є характерними для Великого посту. Але такі характеристики є не причиною, а наслідком, плодом того, що цей піст, як жоден інший, пов’язаний зі співстражанням Христу. Співстражанням не в значенні емоційного переживання страстей Господніх, а в значенні несення нашого власного хреста і прийнятті несправедливих страждань заради очищення від гріхів.

Безперечно, що емоційна складова співпереживання і скорботи через страсті Христові присутня в нашій церковній традиції, особливо в богослужіннях Страсної седмиці та в читаннях пасій – уривків з чотирьох Євангелій про судилище над Господом Ісусом, Його розп’яття і смерть. В цих богослужіннях ми ніби цілковито занурюємося в події останніх годин земного життя Спасителя, проходимо з Ним від Сіонської горниці, через сад Гефсиманський, судилище Синедріону та осудження Пилатом – аж до Голгофи і гробу.

Але важливо підкреслити, що православна духовна традиція, традиція аскетичного життя і молитви, вустами святих отців та преподобних угодників наполегливо підкреслює потребу обмежувати свою уяву і емоційність в духовному житті. Чому? Для того, щоби ми, захопившись власними емоціями, не приймали їх за дію благодаті. Щоби через духовну недосвідченість або гординю не підпали облещенню лукавого духа, який у наших фантазіях, емоціях, в нашій уяві здатен пропонувати облудні помисли, зводячи нас зі шляху спасіння на манівці погибельні. Так сталося з Микитою, затворником Печерським, до якого з’явився біс у вигляді ангела і спокусив його думкою, що не слід молитися, але займатися тільки навчанням, а молитися нібито буде він, як ангел. Сумний підсумок такого облещення відомий нам з Патерика – лише силою молитви отців Печерських біс був вигнаний із келії Микити, а сам він – виведений з облудного стану.

З цього та багатьох інших прикладів і повчань ми повинні знати, що під час молитви не корисно дозволяти уяві нашій блукати серед мрій та видінь. Тому коли молимося, маємо зосереджуватися на словах молитви, а очі наші звертати до ікони чи святого хреста. І якщо думки наші при цьому розбігаються – а як сказано одним з отців, «зовсім не розсіюватися думкою в молитві властиве лише ангелам» – тож коли думка наша втікає до чогось зовнішнього, то ми зусиллям волі маємо повертати її до молитви, до її сенсу і змісту.

Відтак, повертаючись до головного в наших роздумах, маємо підкреслити, що сенс і значення Великого посту полягає не в емоційних співпереживаннях страстей Христових, тим більше – не в їхній театралізації, а у співстражданні з Господом, яке виявляється в усвідомленому несенні нами власного хреста.

«Якщо хто хоче йти за Мною, – говорить Господь – нехай зречеться себе, візьме хрест свій та йде за Мною» (Лк. 9:23). Хрест наш означає не знаряддя страти, яке ніс Спаситель і на якому Його було розіп’ято – бо це хрест Христовий, а не наш! – а означає наше власне самозречення і жертовне самообмеження заради любові до Бога і до ближніх.

Спаситель прийняв розп’яття і смерть добровільно, знаючи, що так Він приносить жертву за гріхи всього людства. Страждаючи несправедливо, страждаючи за нас, грішників – Він очищає нас від влади зла, звільняє від рабства смерті.

Жодної справедливості в тому, що Христа засудили, били, розіп’яли  – не було. Адже Він ніякого зла не вчинив, і навіть Пилат свідчив, що ніякої провини, тим більше достойної смерті, він не знаходить в Ісусі з Назарету.

Але Господь добровільно приймає і терпить ганьбу, наругу, знущання, несправедливу смертну кару, заради любові сходить аж до пекла – і все це для того, щоби послужити людям. Для того, щоби Своєю жертвою оновити нас, відкрити нам двері втраченого через гріх раю, повернути нам вкрадене дияволом життя вічне.

Про все це нагадує нам нині винесений на середину храму Хрест Господній. Він свідчить нам про жертовну любов Спасителя. Про любов Бога Отця, Який віддає на смерть заради нас Свого Сина. Про любов Духа Святого, Який засвоює плоди викупної хресної жертви кожному, хто вірує в Сина Людського і йде за Ним, взявши власний хрест.

Наш власний хрест полягає в тому, що ми маємо так само, як Спаситель, зректися себе заради виконання волі Отця Небесного. Ми маємо так само, як Христос, виявляти любов не лише до тих, хто нас любить, але і до невдячних, і до злих. Ми маємо приймати не лише покарання за наші власні гріхи – бо часто думають, що коли ми вчинили зло, а потім терпимо кару за нього, то це і є смирення, але це не так! А ми маємо без озлоблення нести і несправедливі страждання, як несправедливо страждав Христос – і тоді будемо Богом прославлені, як прославлений Він.

Ось в цьому полягає особливість Великого посту, який є нагадуванням про наш обов’язок йти за Спасителем на Голгофу, терпіти страждання несправедливі, обмежувати себе заради виконання волі Божої та заради любові до ближніх. Все це складає несення нами нашого власного хреста. І коли гідно нестимемо його до кінця, то досягнемо перемоги і спасіння, як їх досягнув Христос, подолавши смерть Своїм воскресінням.

Про цей нерозривний зв’язок жертовності з перемогою, хресної смерті – з воскресінням, нам нагадує і піснеспів сьогоднішній, який виголошуємо, схиляючись доземно перед Чесним Древом: «Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє Воскресіння Твоє славимо!»

Дорогі брати і сестри!

Всі ці роздуми, всі ці сенси і образи, які щороку подає нам Церква в середині постового шляху – бо в тижні наступному ми матимемо вже середину Великого посту і час біжить швидко! – все це з особливою силою відлунює в наших серцях тепер, коли триває війна.

Чи ми, як держава і народ, вчинили проти Росії щось таке, що заслуговує на жорстокість і душогубство, яких зазнаємо від військ сусіднього народу? Нічого подібного ми не вчинили, не мали проти сусідів ніяких злих задумів, а лише бажали жити в своєму власному домі як вільні люди. Чи заслуговують на смерть наші героїчні воїни, які віддають зараз своє життя за Україну, за її краще майбутнє? Чи вчинили супроти Московії щось зле і достойне покарання мирні мешканці Маріуполя, Харкова, Чернігова, Бучі та Гостомеля, Сум і Волновахи та десятків і сотень інших міст і сіл України, яких російські агресори зараз катують і вбивають, сіючи руйнування і смерть? Нічого подібного вони не вчинили! Але вони страждають. Страждають так, як страждали мученики, гнані язичниками і безбожниками. Страждають, як Спаситель на хресті – несправедливо.

Без віри в Бога, без віри у вічне життя, у перемогу добра над злом, такі страждання, таку несправедливість важко і неможливо пережити, не зламавшись. Але наша віра в Христа розіп’ятого і воскреслого дає нам, дає українському народу сили долати ці страждання. Ми взяли хрест свій, взяли спільний хрест України – і несемо його на Голгофу страждань, щоби перемогти зло і досягти Воскресіння.

Тому наші герої не вмирають, але йдуть у вічність зі славою! Тому пролита кров невинних не марно пропадає, але як і кров мучеників, вона дає вінці вічні тим, хто не зрадив любові до ближніх. А на голови мучителів ця кров збирається, за образним висловом Писання, як вугілля палаюче, переповнюючи чашу гніву Господнього, що буде вилита на беззаконників.

Тож, дорогі брати і сестри, хоча і важкий хрест випав нам, але маємо гідно нести його, йти за Христом – і тоді досягнемо перемоги. Перемоги духовної і перемоги над злом, яке приніс в наш дім російський агресор. Перемоги, доказом якої є те, що розіп’ятий Христос – воскрес. Віримо, що силою правди та милості Божої, силою любові, жертовності та віри нашого народу і нині зранена, катована і розіп’ята ворогами Україна – воскресне.

Амінь.