Відбулося наречення архімандрита Феодосія (Ляховича) на єпископа Ірпінського

У домовому храмі на честь святителя Миколая Чудотворця при Митрополичій резиденції у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі 3 квітня 2026 року відбулося наречення архімандрита Феодосія (Ляховича) на єпископа Ірпінського, вікарія Київської єпархії, якого сьогодні було обрано на засіданні Священного Синоду.

Обраний на архієрейське служіння архімандрит Феодосій звернувся до Предстоятеля Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія та єпископату зі ставленицьким словом:

«Ваше Блаженство, Ваші Високопреосвященства і Преосвященства, богомудрі архіпастирі, всечесні отці, дорогі у Христі брати і сестри! Сьогоднішній день є одним із найвідповідальніших і найтрепетніших у моєму житті. Стою перед вами зі страхом і глибоким внутрішнім хвилюванням, бо з волі Божої, з благословення Вашого Блаженства і через призначення Священного Синоду Святої Православної Церкви України, покликаний до архіпастирського служіння — до служіння, яке є водночас великою честю і великим випробуванням.

Усвідомлюючи висоту цього покликання, не можу не згадати слів святого апостола Павла: «І хто на це здатний?» (2 Кор. 2:16). Бо, справді, хто може вважати себе достойним цього служіння. «Той, хто отримав єпископство, наскільки на високу ступінь зійшов, настільки ж строгу дасть відповідь», — говорить великий святитель Іоан Золотоустий. Усвідомлюючи це, стою перед Вами, Святителі Божі, і з трепетом і жахом дивлюся в майбутнє. Але пам’ятаю слова апостола: «Усе можу в Тому, Хто мене зміцнює – в Ісусі Христі» (Фил. 4:13).

Зі страхом пригадую слова святителя Іоана Золотоустого, який навчав, що пастир повинен бути чистішим за світло, бо йому довіряється найцінніше — людські душі. І справді, як говорить Писання: «Пильнуйте себе і всю отару, в якій Дух Святий поставив вас єпископами пасти Церкву Господа і Бога» (Діян. 20:28).

Розумію, що архіпастирське служіння — це не влада в земному розумінні, але служіння любові і самопожертви. Сам Господь Ісус Христос говорить: «І якщо хтось між вами хоче бути першим, нехай буде для всіх слугою» (Мк. 10:44). Тому єпископ покликаний бути прикладом для вірних (1 Пет. 5:3), образом Христа — Доброго Пастиря, Який «кладе душу Свою за овець» (Ін. 10:11).

Сьогодні, стоячи перед вами, я особливо відчуваю цю відповідальність. Бо час, у який ми живемо, є непростим для нашого народу. Україна переживає біль війни, втрат і випробувань. І в цих обставинах Церква покликана бути світлом для світу (Мф. 5:14), свідчити істину, укріплювати, зцілювати і вести людей до спасіння.
І разом із тим, у цей відповідальний момент, вважаю своїм обов’язком скласти щиру подяку тим, через кого Господь вів мене до цього дня.

Насамперед висловлюю глибоку вдячність моїм батькам, які дали мені життя, виховали у вірі, прищепили любов до Бога і Церкви. Саме в родині я вперше навчився молитви, пізнав благоговіння перед храмом Божим і зробив перші кроки на шляху до служіння, бо дивлячись на свого батька – протоієрея Ігоря, ще з дитинства в мені зародилось єдине бажання – служити Господу, бути священником. Нехай Господь упокоїть його в оселях праведників, а мамі воздасть здоров’ям за всі труди, любов і самопожертви, які вона принесла заради мого виховання. Також підношу в цю мить молитву за спочилих прадіда і дідів – протоієреїв Миколая, Іоана та Михаїла. З глибокою вдячністю їх згадую, вони своїм життям засвідчили живу віру та відданість Богові в часи богоборчого режиму. Також щиро дякую своїй бабусі, яка навчила мене перших слів молитви, які я до цього часу тримаю в серці. Як їх правнук і онук, дякую за цей спадок, що надихає мене йти дорогою служіння Богу та зберігати їхню світлу пам’ять у серці.

У цю хвилюючу мить доземну подяку дозвольте висловити Вам, Блаженніший владико і отче. За час мого перебування поряд з Вами я отримував від Вас неоціненні уроки та настанови, які неодмінно невдовзі знову знадобляться мені. В майбутньому єпископському служінні мене завжди надихатиме Ваш непохитний приклад.
З особливою вдячністю згадую владику-намісника архієпископа Агапіта та братію Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря, у стінах якого я народився як чернець та священник. Рідна обитель стала для мене школою духовного життя. Нехай Господь благословить намісника, усіх отців і братів за їхню любов, приклад і підтримку.

Також щиро дякую настоятелю, кліру і парафіянам храму Різдва Христового міста Києва, в якому мені довелося трудитися під час навчання в духовній академії. Там я навчився нести відповідальність за довірене служіння. Цей досвід став важливою частиною мого духовного становлення, і за це я вдячний протоієрею Миколаю, духовенству і всій громаді. З глибокою повагою звертаюсь до Вас, дорогий отче Миколаю: Ви своїм життям, словом і прикладом укріплювали мене на шляху мого становлення як священника та ченця. Обраний нині на єпископське служіння, з вдячністю визнаю, що багато в чому завдячую саме Вашим молитвам, підтримці та батьківській турботі, які провадили мене цим шляхом.

Зі смиренням приймаю цей виклик, пам’ятаючи слова Господа: «Не ви Мене вибрали, але Я вас вибрав» (Ін. 15:16). І тому не на свої сили покладаюся, але на благодать Божу, яка «немічне лікує і виснажене доповнює».
Щиро прошу вас, Ваше Блаженство, богомудрі архіпастирі: не залишайте мене без своїх святих молитов, наставництва і допомоги. Прошу і вас, всечесні отці та всі вірні — моліться за мене, щоб Господь дарував мені дух мудрості і розуму, дух поради і сили, дух знання і Господнього страху (Іс. 11:2), щоб я міг достойно проходити це служіння і бути працівником бездоганним, що вірно навчає науки і правди (2 Тим. 2:15).Амінь».

Завершився чин наречення уставним многоліттям.

Пресслужба Київської Митрополії
Української Православної Церкви (ПЦУ)