Входячи в Єрусалим, Христос йде на переможний бій зі злом і надихає нас боротися з ним у нашому житті, адже разом з Господом і ми станемо переможцями, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія
в день свята Входу Господнього в Єрусалим

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Вітаю всіх вас з великим святом на честь Входу Господнього в Єрусалим, з Вербною неділею!

Це свято ніби підсумовує, завершує пройдений нами духовний шлях сорока днів Великого посту та відкриває спогади Страсної седмиці про останні дні земного життя Спасителя перед Його смертю і погребінням. А у переддень сьогоднішнього свята ми також згадуємо іншу славну подію – воскрешення Господом Ісусом Христом праведного Лазаря, який помер і чотири дні лежав у гробі.

Хоча Спаситель протягом Свого земного служіння декілька раз воскрешав померлих – сина Наїнської вдови, дочку Яіра – але ніколи не звершував це явлення Своєї Божественної влади так видимо і підкреслено. Бо навіть знаючи, що Лазар захворів, Господь не поспішає до його дому, щоби зцілити, як Він зціляв безліч хворих, але лишається у місці, де Він був, і вирушає в дорогу лише після смерті Лазаря.

Господь ніби не поспішає, не зупиняє хворобу Свого друга і навіть Його смерть, але не тому, що Син Божий неуважний чи не може нічого вдіяти. Навпаки, Христос свідомо затримується на деякий час, щоби смерть і тління Лазаря, сморід з гробу якого було вже чути навіть назовні, стали явними і беззаперечними для людей.

Тож чим більш явною є дія та влада смерті, тим більш вражаючим є чудо, звершене Спасителем. Воно привертає до Христа серця багатьох з народу, і заради воскресіння Лазаря багато хто увірував, що цей Ісус є істинний Месія. Водночас саме воскресіння Лазаря стає ніби останньою краплею в чаші злоби начальників, які, довідавшись про чудо, змовляються вбити Ісуса. Формально вирок Йому вони виносять після сходу сонця в п’ятницю наступного тижня, але рішення своє вчинити вбивство не просто невинного, але чудотворця – начальники здійснюють саме тепер.

Пам’ятаєте, дорогі брати і сестри, притчу про безумного багача і Лазаря? Немилосердний багач, перебуваючи в муках, просить праотця Авраама послати Лазаря в дім до своїх братів, щоби воскреслий з мертвих своїм чудесним явленням спонукав їх полишити гріховне життя. Але Авраам заперечує, кажучи, що для них достатньо сказано Богом через Священне Писання. А якщо слів Писання вони не чують, то і чуду воскресіння – не повірять.

І ця притча збулася буквально, бо ті, хто мав відкрите серце, увірували в Христа, побачивши воскреслого Лазаря і навіть просто почувши про цю подію. А інші залишалися запеклими і стали виявляти ще більшу впертість у спротиві істині.

Про це все ми згадували вчора, а сьогодні ми продовжуємо вшанування подій євангельської історії, і згадуємо Вхід Господній у Єрусалим. Звершивши чудо воскрешення померлого, Христос входить у Святе Місто, як переможець. Він переміг владу смерті над одним Лазарем, але цим Він також провістив перемогу над самою смертю і загальне воскресіння для людства.

Про саме такий вхід Месії, – урочистий, який гідний Його царського звання, але водночас смиренний, бо звершується він верхи не на почесному коні, а на простому віслюкові – про такий вхід, як знак, сповістили пророки задовго до Різдва Христового. Щоби навіть за цією особливістю було видно, що не звичайний володар, яких чимало зі славою входили у врата Єрусалима за багато століть, але істинний Цар Слави, Месія-Христос входить у Свою столицю. Входить для того, щоби піднестися над народом не сівши на престол царський та одягнувши вінець золотий, але щоби піднесеним бути на хресті та вдягнути терновий вінець страждання.

Народ, чувши багато про Ісуса за понад три роки Його проповіді, знаючи про звершені Ним чудеса, а особливо про воскрешення з мертвих Лазаря – урочисто вітає Його як Месію, бере в руки віття пальм та віття дерев, за східним звичаєм виявляючи так свою радість. І лише Сам Христос знає, як Він і говорив перед цим не раз Своїм учням, що Він йде не для прийняття почестей, а на вільні страждання. Йде, щоби Себе, як Великий Архієрей Божий, принести в жертву за всіх людей.

Протягом усіх наступних днів ми, разом з повнотою Церкви Православної, будемо згадувати події страстей Христових. Однак починається цей тиждень – а слід звернути увагу, що якщо для нас цей день є завершенням попередньої седмиці, то для юдеїв це був перший день нового тижня – тож починається ця седмиця саме з урочистості Входу в Єрусалим. Щоби цим підкреслити, що не через слабкість або незнання про підступи ворогів Христос опиняється перед судилищем і страчується на хресті. Навпаки – знаючи все наперед та маючи силу і владу повелівати навіть смерті, Господь йде, як істинний Переможець. Бо Своїм смиренням перед волею Отця Небесного Христос перемагає не просто ворогів, але корінь зла – гординю, яка скинула з небес бунтівних ангелів та вигнала з раю наших прабатьків.

Згадуючи про все це, дорогі брати і сестри, ми сьогодні символічно долучаємося до тих людей, які щиро вітають Спасителя. Ми теж несемо віття дерев і прославляємо Христа. Бо Він йде на переможний бій зі злом, і цим надихає нас боротися зі злом у нашому житті, усвідомлюючи, що разом з Христом, з нашим Господом, і ми станемо переможцями.

У цей час, коли ворог, не шануючи святість посту, оскверняє кровопролиттям священні дні, коли російські агресори продовжують сіяти смерть на нашій землі, ми примножуємо свої молитви та зміцнюємося вірою. Вірою в перемогу, про яку свідчить нам Христос Цар. Ми віримо, що зло неодмінно буде подолане, кремлівська тиранія впаде безславно, як до неї падали безліч тиранів. А правда переможе і справедливий мир буде утверджений силою Христа Спасителя, Бога правди і миру, Якому слава навіки! Амінь.