В час, коли наш народ страждає від нашестя російської імперії зла, ми просимо нашу Владичицю Богородицю про захист і допомогу, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія
в день вшанування Вишгородської ікони Божої Матері

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сердечно вітаю всіх вас зі святом на честь Вишгородської ікони Божої Матері.

Сьогодні ми урочисто прославляємо Богородицю заради милості та чудес, які Вона виявляла і продовжує виявляти для тих, хто від давніх часів і донині підносить молитви перед Її чесним образом, який іменується нами Вишгородським. Названий він так за місцем первісного перебування і прославлення в княжій Київській державі, хоча пізніше, після фактичного викрадення князем Андрієм став називатися московськими історіографами Володимирським.

Як відомо, історія цього образу походить з Царгороду, звідки він був привезений як дар князю і поставлений у Вишгороді – цьому старовинному місті, яке було княжою резиденцією. Прототип цього образу, який отримав назву Елеуса, тобто Милуюча або Розчулення, Замилування, є одним з давніх прототипів богородичних ікон.

Передання стверджує, що першим іконописцем був апостол і євангелист Лука, який бачив Пречисту Діву особисто і художніми засобами відобразив Її пречистий лик. І далі, крізь століття, цей образ став відтворюватися у численних іконах, які збагачувалися різними додатковими деталями і символами, прикрашалися художньою майстерністю митців, але в основі своїй завжди залишаються пов’язаними з першообразом – з ликом Пречистої Богородиці.

Тип ікон «Елеуса» особливо привертає увагу до тієї ніжності й любові, які виявляє Діва Марія до Свого Сина – отрока Ісуса. Всі ікони цього типу, як і наша Вишгородська, показують взаємну любов і ніжність між Матір’ю і Її божественним Сином. Спаситель обіймає Пречисту Діву, а Вона – обіймає Його, дотулившись Своїм лицем до Його щоки.

У такий спосіб через зображення передається свідчення великої жертовної материнської любові Діви Марії. Вона руками своїми огортає Того, Хто саму людину сотворив з праху земного і хто силою Своєю спрямовує всесвіт. Але Божественне Дитя, залишаючись всемогутньою Особою Святої Тройці, являє Себе тут смиренним. Христос пригортається до Матері, як горнеться до своєї матері кожна любляча дитина.

І цей образ відразу відлунює в наших серцях усвідомленням взаємної любові, яку являють зображені на іконі. Ми знаємо, що Спаситель на Хресті усиновив Богородиці Свого учня апостола Іоана, а через нього – і всіх вірних. Тому ту милість та ніжність, ту милосердну любов Пречистої Діви, які так промовисто і розчулено передає нам Вишгородський образ, ми правдиво можемо віднести і до себе самих.

Огортаючи любов’ю Божественного Сина, Діва Марія з материнською любов’ю піклується і про всіх, хто звертається до Неї, потребуючи Її підтримки та заступництва. Тілом Вона не залишилася на землі, як ми знаємо з історії Її Успіння. Але через численні Свої образи, через ікони, які є, мабуть, маже у кожній християнській оселі, а тим більше у всякому храмі – Богородиця перебуває з нами.

Вона простягає над нами Свій поров, захищаючи від нападу ворогів видимих і невидимих, Вона потішає засмучених, зміцнює знесилених, подає полегшення тим, хто страждає. Як любляча мати поспішає все, що тільки може, зробити для добра своєї дитини, так і Пречиста Діва служить з милосердям і любов’ю вірним, яких Спаситель усиновив Їй.

Звернімо увагу, дорогі брати і сестри, що ікони Богородиці одну Її зображають дуже не часто, але як правило вони містять і зображення Спасителя в дитячому віці. А якщо Богородиця зображаться одна, то лише в молитві, в поклонінні чи в служінні – як відомі нам зображення Оранти-Нерушимої Стіни чи Покрова. Переважно ж зображення Пречистої вказує на Її головне служіння – на Богоматеринство. Вона виконала волю Господню, звіщену через Архангела Гавриїла, Вона від Духа Святого за людською природою дала воплочення Життєдавцю.

І кожен такий образ Матері з Божественним Дитям нагадує нам про це велике таїнство – про Боговтілення. Бог стає істинною Людиною, предвічний Син Божий народжується в часі від Духа Святого і Марії Діви, стаючи також навіки Сином Людським.

Третій Вселенський собор особливо ствердив і проголосив, що Діву Марію достойно і праведно іменувати і прославляти саме як Богородицю. Бо так ми визнаємо дійсність воплочення від Неї Сина Божого, істинного Бога. Тому, зібравшись і в цьому історичному місті, у Вишгороді, на соборну службу, вшановуючи Вишгородський образ Богородиці, ми також оновлюємо і поглиблюємо наше усвідомлення звершеного заради нас таїнства Боговтілення.

У старозавітний час на свідчення для людей у ковчег, названий найсвятішим, було покладено предмети, які безпосередньо являли силу і славу Божу: кам’яні скрижалі із заповідями, посудину з чудесною манною, яку споживали втікачі з неволі Єгипетської, йдучи через пустелю до землі обіцяної, та жезл Аарона, який розквітнув, вказуючи, що саме з його роду мають бути священнослужителі. Цей ковчег названо Самим Богом найсвятішим і вказано у Писанні, з яким особливим пошануванням слід було ставитися не лише до нього, але й до місця, де він перебуває.

З тлумачення святих отців ми знаємо, що той стародавній ковчег був прообразом Діви Марії. Бо якщо він містив святині, пов’язані з великими ділами Божими, то Пречиста Діва стала вмістилищем Самого Бога невмістимого. І якщо той ковчег був найбільш священним з усіх речей світу, був шанований благоговійним поклонінням, то наскільки вищою є Богородиця і наскільки більш гідною Вона є для шанування.

І ми звершуємо сьогодні це шанування, прославляючи Божу Матір за всі Її незліченні чудеса, за милість, яку вона завжди виявляє. В час, коли народ наш страждає від нашестя російської імперії зла, ми просимо нашу Владичицю про захист і допомогу.

Історія Вишгородського образу Богородиці тісно переплетена з випробовуваннями, які в історії від давнього часу і дотепер зазнавав наш український народ. Адже ця ікона була вкрадена фізично і вивезена без княжого дозволу з Вишгорода в північно-східні землі. Була вона вкрадена і за іменем, бо називати її стали Володимирською – за містом, в якому поставили її.

Князя, який викрав її, у московській історії названо «Боголюбським» і навіть визнано за святого. Але ми знаємо, ми не забули, як 1169 року саме цей князь навів на Київ численне військо і на початку Великого посту того року, в березні, піддав столицю нашу вогню, мечу і пограбуванню гірше, ніж чинили з Руссю її вороги печеніги та половці.

Так говорить про це літопис: «І грабували вони два дні весь город – Поділ, і Гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю. І не було помилування нікому і нізвідки: церкви горіли, християн вбивали, а інших в’язали, дружин вели в полон, силоміць розлучаючи з чоловіками їх, діти ридали, дивлячись на матерів своїх. І узяли вони майна множину, і церкви оголили від ікон, і книг, і риз, і дзвони з церков познімали … Запалений був навіть монастир Печерський святий Богородиці поганими, але Бог молитвами святої Богородиці оберіг його від такої біди. І був у Києві серед всіх людей стогін, і туга, і скорбота..»

Дорогі брати і сестри! Коли ми чуємо ці слова – хіба не здається, що крізь століття ми чуємо опис того, що чинили російські загарбники тут неподалік – в Бучі, в Бородянці, що чинили та продовжують чинити вони на окупованих землях України? Все це вже було в нашій історії – ті, хто носили ім’я християн, творили тут, на нашій землі, антихристові діла. І вождя свого, як тоді, так і тепер, прославили.

Адже патріарх російський кличе благословення і на тирана у Кремлі, і на ганебне його військо, яке щодня проливає кров невинних. Цей ієрарх назвав загарбницьку і диявольську війну «священною», а вбитим російським загарбникам він обіцяє відпущення гріхів та рай.

Але як на князя Андрія прийшло покарання і за численні злочини свої та жорстокість він був зраджений навіть найближчими і вбитий, так покарання прийде і на нинішнього тирана, чиї руки також у крові багатьох жертв.

Дорогі брати і сестри! Бачачи всю ту неправду і зло, які несе в собі вчення «русского міра», щотижня і навіть щодня все нові й нові православні громади в Україні скидають з себе московське ярмо. Так вирішила і вишгородська громада, виконавши канонічні вимоги Томосу та долучившись до родини Православної Церкви України. І ми віримо, що з Божою допомогою якнайбільше православних в Україні пізнають істину і звільняться з духовного вавилонського полону «русского міра». Нехай в цьому допомагає знання правдивої нашої історії – історії Церкви та історії народу. А серед інших історичних фактів також і знання справжньої історії нашої викраденої святині – Вишгородської ікони Богородиці.

У давній час князь міг викрасти ікону, яку в Московії привласнили, давши їй своє ім’я та святкуючи виключно ті чудеса, які сталися в їхній столиці. Але ми святкуємо сьогодні, щоби відновити історичну правду. Святкуємо з вірою, знаючи, що вороги можуть вкрасти речі матеріальні від нас, привласнити собі навіть наше ім’я та історію. Але Божої милості, Покрову і заступництва Богородиці ніхто не може у такий спосіб відібрати – Діва Марія завжди поруч з тими, хто закликає Її на допомогу.

Тому і ми сьогодні знову і знову, прославляючи любов, милість і жертовне милосердя Пречистої Діви, просимо: Пресвята Богородице, просвітли нас світлом Сина Твого, покрий нас від усякого зла і спаси нас! Амінь.