UA/GR Слово старця-митрополита Халкидонського Еммануїла з нагоди урочистого святкування річниці Хрещення України-Руси

Слово старця-митрополита Халкидонського Еммануїла, представника Вселенського Патріарха Варфоломія, з нагоди урочистого святкування річниці Хрещення України-Руси 15 липня 2024 р.

Блаженніший Митрополите Київський та всієї України, кир Епіфаніє, високопреосвященні та преосвященні брати архієреї, благочестивіший клір та любий Божий народе мученицької та багатостраждальної України!

Сьогоднішня Божественна літургія стала ще однією нагодою набути чергового досвіду спасенного послання та стати свідками піклування Триєдиного Бога щодо всього творіння, а також вкотре підтвердити  спільну православну віру і непорушний духовний звʼязок Константинопольської Церкви-Матері з її дочкою – Церквою України, наші та ваші, ієрархів обох Церков, братські почуття поваги і любови у Господі.

Особливе значення має присутність мого смирення як представника Його Всесвятості Архієпископа Константинополя – Нового Риму та Вселенського Патріарха, а також як смиренного пастиря Богоспасенної єпархії Халкидону. Ми святкуємо через день після храмового вшанування пам’яті преподобних та богоносних отців, що у Халкидоні зібралися. Халкидонський собор, Четвертий Вселенський собор з богословського погляду має особливо актуальне та вирішальне значення для вас в Україні, як і для всіх християн, оскільки своїми догматами Церква Христова викристалізувала у Святому Дусі істину, дала визначення щодо Втіленого Сина та Слова Божого задля звільнення від будь-якого єретичного тлумачення чи умислу. Догмати не є винаходом чи відкриттям людини. Догматами Церкви, її основними поняттями, є саме життя. Це істина, яка передує рішенням. Святі Отці спершу набули її як досвід пізнання, а потім записали та передали нам, щоб у цій священній істині ми могли спастися з милості Божої. Тому і догмати, записані та сформульовані цим Собором та іншими Вселенськими Соборами спасають, оскільки вчать нас, як нам правильно вірити у дусі та істині у Господа нашого Ісуса Христа, Спасителя нашого. Будь-які зміни переданих догматів віддаляють нас від спасіння не стільки через те, що ми просто не слухаємося голосу наших Отців, але через те, що ці зміни ведуть нас поза ковчег істини, поза тіло Господа, яким є Церква.

Ваше Блаженство, Халкидон і його Вселенський Собор відомі своїм богослів’ям, але вони також відомі своїми ієроканонічними справами, які були і є безпосередньо пов’язаними з історією нашої Священної Церкви. Два його Правила, Канони  9-й  та 17-й , так як їх прожила до Собору Церква, так як вони були прийняті у молитві до Утішителя–Паракліта, і головне те, як освячене було їхнє застосування у щоденній неперервній практиці упродовж століть, і для нас послужили приводом вашого оновлення як вирішення для вашого повернення, відходу від  болючих старих станів та відновлення вас у єдності Тіла Господнього і відповідно спасіння вашого у ньому. Ці два Правила, які можна знайти в усіх  канонічних збірках, які прийняті всіма, незалежно  від численних особистих тлумачень, є тими, які наділяють Архієпископа Константинопольського  обов’язком  приймати будь-кого, хто просить захисту, коли ті відчувають,  що  внаслідок остаточного рішення в межах церковної юрисдикції, до якої вони належать, ці особи зазнають несправедливості. Прийняттям рішення, хоча не завжди прихильного, Архієпископом Константинопольським надається остаточне та невідворотнє вирішення для завершення певної ситуації.  І це називається невідворотнім обов’язком, оскільки це обов’язок брати на себе такі питання та здійснювати неупереджено  справедливість у страсі Божому щодо тих засмучених, але в усьому іншому любих братів.

З явленого в досвіді тлумачення Священних канонів та всього щоденного життя Церкви випливає правильна еклезіологія, яка і є тією основою, на якій стоїть Православне Богослов’я. Якщо не застосовувати правильних догматів на основі здорових знань про еклезіологію та практики, тоді вона позбавлена спасительного духа та не дає плодів у Христі Ісусі саме тому, що Господь відкрив вічну та позачасову Церкву у часі та місці.

Отож, шануючи сьогодні памʼять святого рівноапостольного великого князя Володимира, який був ініціатором великої та священної справи навернення предків ваших на християнство та долучення до Великої Церкви, ми згадуємо зі зворушенням Хрещення  ваше в ім’я Отця, Сина та Святого Духа.

Ми вкотре разом за повним правом відзначаємо ваше хрещення, разом з учорашньою Неділею Всіх Святих Отців Церкви-Матері Константинопольської, яка хрестила і знову хрестила, народжувала та відроджувала через свій особливий обов’язок дітей України, чи  радше своїх дітей в Україні, яким з турботою та молитвою надала статус Автокефалії, не для відчуження та неправильно витлумаченої самостійності, але для більш діяльного життя та праці Помісної Церкви, як це було вчинено у минулому щодо багатьох інших Сестер–Церков. Це ваш особливий обов’язок, святі брати та очільники богословських факультетів, залишатися завжди в межах успадкованих догматів, але водночас і в здоровій та істинній еклезіології, позбавленій нових додавань, щоб ви могли передати її новим поколінням, навчаючи людей так, щоби існувала надія і на майбутнє!

Ось з такими своїми кількома щирими думками та з почуттями братерської любови маю сьогодні виключне право та обов’язок передати Вам, Ваше Блаженство, та святим архієреям братній цілунок Його Всесвятості Вселенського Патріарха кир кир Варфоломія, нашого істинного та спільного благодійника, його вітання з нагоди сьогоднішньої річниці вашої, батьківські побажання та його Патріарше благословіння кліру і народу, а також усій святій Українській Церкві і його найщиріші молитви про мир у вашому регіоні, але мир у правді та справедливості, той мир і Батьківщину, за які проливають кров тисячі ваших дітей.

Многії літа, Блаженніший святий Київський!

* * *

Μακαριώτατε Μητροπολῖτα Κιέβου καί πάσης Οὐκρανίας κύριε Ἐπιφάνιε,

Σεβασμιώτατοι καί Θεοφιλέστατοι ἀδελφοί ἀρχιερεῖς,

Εὐλαβέστατοι κληρικοί καί λαέ τοῦ Θεοῦ ἠγαπημένετῆς μαρτυρικῆς καί πολυπάθου Οὐκρανίας,

Μίαν ἀκόμη εὐκαιρίαν ἀπετέλεσε καί ἡ σημερινή Θεία Λειτουργία, ὥστε νά  ἐπαναβιώσωμεν τό σωτήριον μήνυμα καί γεγονός τῆς Οἰκονομίας τοῦ ἐν Τριάδι Θεοῦ πρός ὅληντήν κτίσιν ἀλλά καί νά ἐπαναβεβαιώσωμεν τήν κοινήν Ὀρθόδοξον πίστιν καί τούς ἀκαταλύτους πνευματικούς δεσμούς τῆς Μητρός Ἐκκλησίας Κωνσταντινουπόλεως μετάκαί αὐτῆς τῆς ἐν Οὐκρανίᾳ θυγατρός αὐτῆς Ἐκκλησίας καί τά ἀδελφικά μεταξύ ὑμῶν καί ἡμῶν αἰσθήματα τιμῆς καί ἐν Κυρίῳ ἀγάπης τῶν ἱεραρχῶν ἀμφοτέρων.

Καί εἶναι περισσότερον ἐπίκαιρος ἡ παρουσία τῆς ἐλαχιστότητός μου, τοῦτο μέν ὡς ἐκπροσώπου τῆς Αὐτοῦ Θειοτάτης Παναγιότητος τοῦ ἈρχιεπισκόπουΚωνσταντινουπόλεως – Νέας Ρώμης καί Οἰκουμενικοῦ Πατριάρχου, τοῦτο δέ ὡς ταπεινοῦ Ποιμενάρχου τῆς Θεοσώστου Ἐπαρχίας Χαλκηδόνος, μίαν ἡμέραν μετά τόνπανηγυρικόν ἑορτασμόν τῆς μνήμης τῶν Ἁγίων καί Θεοφόρων Πατέρων τῶν ἐν Χαλκηδόνι συνελθόντων. Ἡ Σύνοδος αὗτη τῆς Χαλκηδόνος, ἡ Ἁγία Τετάρτη Οἰκουμενική Σύνοδος, ἔχει ἀπό θεολογικῆς πλευρᾶς τήνκαιρίαν καί καταλυτικήν σημασίαν δι’ ὑμᾶς τούς ἐν Οὐκρανίᾳ, ὅσον καί διά πάντα Χριστιανόν, καθώς ἐπί τῶνδογμάτων της ἡ Ἐκκλησία τοῦ Χριστοῦ ἀπεκρυστάλλωσενἐν Ἁγίῳ Πνεύματι τήν Ἀλήθειαν, ὀρθοτόμησε περί τοῦ Σαρκωθέντος Υἱοῦ καί Λόγου τοῦ Θεοῦ καί ἀπηλλάγηπάσης αἱρετικῆς κακοδοξίας καί ἐπιβουλῆς. Τό δόγμα δένεἶναι ἀνθρώπινος ἐπινόησις ἤ ἐφεύρεσις. Τό δόγμα τῆςἘκκλησίας, οἱ Ὄροι της, εἶναι ἡ ἴδια ἡ Ζωή. Εἶναι ἡἈλήθεια, ἡ ὁποία προϋπάρχει τῶν ἀποφάσεων, καί ἁπλῶς οἱ Ἅγιοι Πατέρες τήν ἐβίωσαν πρῶτον καί ἐν συνεχείᾳ τήνκατέγραψαν καί τήν παρέδωκαν εἰς ἡμᾶς, ὥστε ἐν αὐτῇ τῇἱερᾷ Ἀληθείᾳ νά σωζώμεθα ὑπό τοῦ θείου ἐλέους. Διάτοῦτο καί τά δόγματα, τά καταγραφέντα καί διατυπωθέντα ὑπό τῆς Συνόδου ταύτης, ὅπως καί ὑπό τῶν λοιπῶν Οἰκουμενικῶν Συνόδων, σῴζουν, διότι μᾶς διδάσκουν πῶςνά πιστεύωμεν ὀρθῶς, ἐν πνεύματι καί Ἀληθείᾳ, εἰς τόν Κύριον ἡμῶν Ἰησοῦν Χριστόν, τόν Σωτῆρα ἡμῶν. Πᾶσα ἀλλοίωσις τοῦ παραδοθέντος δόγματος δέν ἀναιρεῖ τήνσωτηρίαν μας, ἐπειδή ἁπλῶς δέν ὑπακούομεν εἰς τήν φωνήντῶν Πατέρων, ἀλλ’ ἐπειδή μᾶς ὁδηγεῖ ἔξω τῆς κιβωτοῦ τῆςἈληθείας, ἔξω τοῦ Κυριακοῦ Σώματος.

Ὅμως, ἐάν ἡ Χαλκηδών καί ἡ Σύνοδός της εἶναι ἐξάκουστος διά τήν θεολογίαν της, ἄλλο τόσον εἶναι ἐξάκουστος καί διά τό ἱεροκανονικόν της ἔργον, τοῦ ὁποίουἡ ἐπίδρασις ἦτο καί εἶναι ἄμεσος εἰς τήν ἱστορίαν καί τῆςὙμετέρας Ἁγιωτάτης Ἐκκλησίας, Μακαριώτατε! Οἱ δύο Κανόνες της, 9ος καί 17ος, ἔτσι ὅπως τούς ἐβίωνε πρό τῆς Συνόδου αὐτῆς ἡ Ἐκκλησία, ἔτσι ὅπως τούς ἐθέσπισεν ἐντῇ ἐπικλήσει τοῦ Παρακλήτου καί κυρίως ἔτσι ὅπωςκαθηγίασε τήν ἐφαρμογήν των ἐν τῇ καθ’ ἡμέραν πράξει τηςαἰῶνες τώρα ἀδιακόπως, ἀπετέλεσαν καί δι’ ὑμᾶς πάντας τήν ἀφορμήν τοῦ ἀναβαπτισμοῦ σας, τήν λύσιν διά τήνἐπιστροφήν σας ἐξ ὀδυνηρῶν παλαιῶν καταστάσεων καί τήν ἀποκατάστασίν σας εἰς τήν ἑνότητα τοῦ Κυριακοῦ Σώματος καί ἄρα τήν σωτηρίαν σας ἐν αὐτῷ. Οἱ δύο οὗτοι Κανόνες, οἱ εὑρισκόμενοι ἐντός πασῶν τῶν Κανονικῶν Συλλογῶν, οἱ ἀποδεκτοί ἐκ Δυσμῶν καί Ἑῴας, ἀνεξαρτήτως ἐπί μέρους προσωπικῶν ἑρμηνειῶν, εἶναι ἐκεῖνοι οἱ ὁποῖοι δίδουν εἰς τόν Ἀρχιεπίσκοπον τῆς Κωνσταντινουπόλεως τήν εὐθύνην νά δέχηται ἐκκλήτους προσφυγάς ἐκ παντός προσώπου τό ὁποῖον αἰσθάνεται ὅτιδιά τῆς τελεσιδίκου ἀποφάσεως ἐντός τῶν ὁρίων τῆς ἐκκλησιαστικῆς δικαιοδοσίας, ὅπου ἀνήκει, ἀδικεῖται. Διάτῆς κρίσεως, ὄχι πάντοτε εὐμενοῦς, τοῦ Κωνσταντινουπόλεως δίδεται ἡ ὁριστική καί ἀμετάκλητοςλύσις καί τό πέρας εἰς τοιαύτας περιπτώσεις. Καί τήνὀνομάζομεν ἔκκλητον εὐθύνην, διότι εἶναι χρέος καί εὐθύνηνά ἀναλαμβάνῃ κανείς τά τοιαῦτα ζητήματα καί νά ἀπονέμῃἐν φόβῳ Θεοῦ καί ἀπροσωπολήπτως τήν δικαιοσύνην ἐπ’ αὐτῶν εἰς τυχόν λύπην ἀγαπητῶν κατά τά λοιπά ἀδελφῶν.

Καί ἐκ τῆς βιωματικῆς ἑρμηνείας τῶν Ἱερῶν Κανόνωνκαί συνόλου τῆς ζωῆς τῆς Ἐκκλησίας ἐν τῇ καθημερινότητιπροκύπτει ἡ ὀρθή ἐκκλησιολογία, ἡ ὁποία καί εἶναι ἡ βάσιςἐπί τῆς ὁποίας ἑδράζεται ἡ Ὀρθόδοξος Θεολογία. Ὀρθόνδόγμα μή ἑδραζόμενον ἐπί τῆς ὑγιοῦς περί ἐκκλησιολογίας θεωρίας καί πράξεως στερεῖται τοῦ σωτηρίου πνεύματος καί δέν ἀποδίδει καρπούς ἐν Χριστῷ Ἰησοῦ, ἀκριβῶς διότι ὁ Κύριος ἀπεκάλυψε τήν αἰωνίαν καί ἄχρονον Ἐκκλησίαν ἐνχρόνῳ καί τόπω. Συνεπῶς, ἑορτάζοντες σήμερον τήν μνήμηντοῦ Ἰσαποστόλου Βασιλέως Ἁγίου Βλαδιμήρου, τοῦπρωτεργάτου τοῦ μεγάλου καί ἱεροῦ ἔργου τοῦ ὑπό τῆς Μεγάλης Ἐκκλησίας ἐκχριστιανισμοῦ ἐνταῦθα, μιμνησκόμεθα μετά συγκινήσεως τοῦ Βαπτίσματος ὑμῶν εἰςτό Ὄνομα τοῦ Πατρός καί τοῦ Υἱοῦ καί τοῦ Ἁγίου Πνεύματος. Ἐν ταυτῷ δέ συμπανηγυρίζομεν πάλιν καί πολλάκις καί ὅλως δικαίως τόν ἀναβαπτισμόν ὑμῶν, ἐπί τοῖς μεθεόρτοις τῆς χθεσινῆς Κυριακῆς τῶν Ἁγίων Πατέρων, καί πάλιν ὑπό τῆς Μητρός Ἐκκλησίας Κωνσταντινουπόλεως, τῆς βαπτισάσης καί ἀναβαπτισάσης, τῆς γεννησάσης καί ἀναγεννησάσης διά τῶν μοναδικῶνεὐ θυνῶν τοῦ Κωνσταντινουπόλεως τά ἐν Οὐκρανίᾳ, ἤμᾶλλον καί τά ἐν Οὐκρανίᾳ, τέκνα της, εἰς τά ὁποῖα καί μετά σκέψιν καί προσευχήν ἀπέδωσε καί τό καθεστώς τῆς Αὐτοκεφαλίας, οὐχί πρός ἀπομόνωσιν καί κακῶς νοουμένηναὐτάρκειαν, ἀλλά διά τήν λειτουργικοτέραν ζωήν καί δραστηριότητα τῆς κατά τόπον Ἐκκλησίας ταύτης, ὡςἄλλωστε ἔπραξε καί κατά τό παρελθόν μέ πολλάς ἀδελφάςὑμῶν Ἐκκλησίας. Εἶναι καθῆκον ἰδικόν σας, ἅγιοι ἀδελφοίκαί οἱ τῶν Θεολογικῶν Σχολῶν ἰθύνοντες, νά μένητεπάντοτε ἐντροχιασμένοι οὐχί μόνον εἰς τά παραδεδομένα ἅγια δόγματα ἀλλά συγχρόνως εἰς τήν ὑγιᾶ καί ἀληθῆἐκκλησιολογίαν, μακράν νεωτεριστικῶν καί καινοφανῶνπροσμίξεων, ὥστε νά κληροδοτήσητε αὐτήν καί εἰς τάςνεωτέρας γενεάς «διδάσκοντες οὕτω τούς ἀνθρώπους», ὥστενά ὑπάρχῃ ἡ ἐλπίς καί εἰς τό μέλλον!

Μέ αὐτάς τάς ὀλίγας ἀλλά καρδιακάς σκέψεις καί τάαἰσθήματα ἀδελφικῆς στοργῆς καί ἀγάπης, ἔχω τόπρονόμιον καί τήν εὐθύνην νά μεταφέρω σήμερον εἰς Ὑμᾶς, Μακαριώτατε καί ἅγιοι ἀρχιερεῖς, τόν ἐν φιλήματι ἁγίῳἀδελφικόν ἀσπασμόν τοῦ Παναγιωτάτου καί Οἰκουμενικοῦ Πατριάρχου κ.κ. Βαρθολομαίου, τοῦ ἀληθινοῦ καί κοινοῦμας Εὐεργέτου, τά συγχαρητήριά Του διά τήν σημερινήνἐπέτειον ὑμῶν, τήν Πατρικήν εὐχήν καί τήν Πατριαρχική νεὐλογίαν Του πρός κλῆρον καί λαόν καί πρός ὅλην τήν καθ’ Οὐκρανίαν Ἁγιωτάτην Ἐκκλησίαν καί τάς ὁλοθέρμους τῶνπροσευχῶν Του διά εἰρήνην εἰς τήν περιοχήν σας, εἰρήνηνὅμως ἐν ἀληθείᾳ καί δικαιοσύνῃ, ὑπέρ τῆς ὁποίας καί ὑπέρτῶν βωμῶν καί ἑστιῶν δίδουν τό αἷμα τούς χιλιάδες τέκνωνσας.

Εἰς πολλά ἔτη, Μακαριώτατε ἅγιε Κιέβου!