UA/ENG Виступ Предстоятеля ПЦУ на консультації Конференції Європейських Церков про справедливий мир

Ваше Високопреосвященство митрополит Никита, Президент Конференції Європейських Церков!

Преподобний пастор Франк Дітер Фішбах, Генеральний секретар КЄЦ!

Дорогі брати і сестри у Христі, шановні учасники цієї важливої зустрічі.

Перш за все користуючись нагодою я хочу ще раз особисто подякувати Церквам–членам Конференції за рішення прийняти Православну Церкву України до її складу. Ми пройшли складний і довгий шлях до членства, ми високо цінуємо ті нові можливості для екуменічної співпраці з родиною європейських Церков, які для нас відкрилися завдяки КЄЦ. Ми бажаємо поглиблювати цю співпрацю як на багатосторонній основі, так і через двосторонню взаємодію з усіма зацікавленими.

Також хочу подякувати всім Церквам, які щиро відгукнулися на виклики, пов’язані з російською агресією проти України. Ми цінуємо гуманітарну допомогу, яку ви надали та продовжуєте надавати. Ми дякуємо за допомогу, яку надано українським біженцям, дякуємо за сприяння у задоволенні їхніх духовних потреб. І, безперечно, наша незмінна подяка за молитву про перемогу правди та встановлення справедливого миру для України.

Знаю, що це є спільна думка всіх, хто тут є з України – ми просимо вас продовжувати цю молитву про перемогу правди і справедливий мир. Бо ця молитва і ваше християнське свідчення є вагомим та надзвичайно важливим внеском в перемогу добра.

Понад тисячу днів триває повномасштабна гібридна агресія Росії проти України. І одним з визначних її аспектів є інструменталізація  кремлівською диктатурою російської релігійної спільноти, залучення як самої РПЦ, так і її союзників у всьому світі для схвалення і богословського виправдання війни.

Всі ми є свідками того, що не лише Московська патріархія та її глава Кирил Гундяєв публічно проголошують російську агресію «священною війною». До виправдання війни долучені всі основні релігійні центри Росії, через які кремлівська тиранія, як це вже було в роки «холодної війни», прагне впливати на позицію і рішення Церков у світі, на рішення міжнародних і екуменічних організацій, зокрема таких, як Всесвітня Рада Церков.

Чи сталося це несподівано і такого не можна було очікувати? Чи сталося це лише внаслідок нинішнього тиску на Церкву в Росії з боку влади?

Всі, хто неупереджено досліджують релігійну ситуацію в Росії не можуть заперечити того, що система контролю за позицією та діяльністю РПЦ, яка існувала в Радянському Союзі, не лише не зникла після 1991 року, але навпаки – вона трансформувалася у більш глибоку взаємодію на основі спільної домінуючої ідеології «русского міра». Вже в середині 1990-х років покійний Патріарх РПЦ Алексій публічно свідчив, що збереження єдності структури РПЦ на пострадянському просторі свідомо розглядається як платформа для реінтеграції нових незалежних держав, таких як Україна, з Росією.

Вам добре відомо, що після поразки Третього Рейху німецькі Церкви разом з народом пройшли шлях денацифікації, надали свідому негативну оцінку фактам минулої систематичної підтримки нацистському режиму з боку так званих «німецьких християн». Натомість Російська Православна Церква системно проігнорувала численні свідчення її співпраці зі спецслужбами. Прикриваючись іменами і подвигами мучеників ХХ століття, які постраждали від комуністичних гонінь, РПЦ системно проігнорувала всі спроби закликати її до очищення від спадку співпраці з радянською компартією.

Саме тому повернення влади в руки вихованців системи КГБ, яке сталося після призначення Путіна, мало наслідком також повернення і поглиблення тієї системи спільної праці Кремля і Московської патріархії, яка існувала в СРСР. Адже залишилися недоторканними всі особи та інституції, які були створені в радянський час та перебували під владою спецслужб. Яскравим прикладом цього є Відділ зовнішніх церковних зв’язків на чолі з митрополитом Гундяєвим, який пізніше став главою всієї РПЦ.

Отже, коли ми говоримо про нинішню Московську патріархію, ми повинні розуміти, що вона після 24 лютого 2022 року не змінила свою природу, перетворившись з релігійного центру на кремлівський департамент з релігійних питань. Вона і була цим урядовим департаментом, а вторгнення лише зірвало з неї маску.

Всі ці факти мають безпосередній стосунок до ситуації, яка є в Україні. Починаючи з часів Московського царства і аж дотепер Кремль і РПЦ розглядають церковний контроль над Україною як один з ключових елементів свого впливу на наш народ. Після отримання посади Патріарха РПЦ в 2009 році Кирил Гундяєв і його команда дуже активно включилися в путінський проект реінтеграції України, системно виконуючи в ньому роль «м’якої сили».

На багатьох прикладах ми бачимо, як послідовно Москва підривала всі зусилля, спрямовані на хоча би мінімальне зближення між українськими православними. Я особисто брав участь у зустрічі комісій УПЦ КП та УПЦ МП в Київській лаврі у жовтні 2009 року, коли було підписано спільну конструктивну заяву та визначені цілком реальні для втілення майбутні кроки. Протягом всього лише тижня після зустрічі Московська патріархія демонстративно зруйнувала всі можливості продовжити цей процес.

До початку 2014 року, доки був живим блаженної пам’яті митрополит Володимир, він в міру можливого сприяв діалогу та заохочував його. Митрополит Онуфрій відразу ж заблокував будь-які спроби продовжити діалог – не лише формальні та публічні, але навіть приватні, неофіційні. За ці 10 років на жодне з багатьох наших звернень, які регулярно спрямовуються до нього і до очолюваної ним юрисдикції, митрополитом Онуфрієм не було дано якоїсь конструктивної відповіді. Це стосується і могозвернення розпочати діалог без попередніх умов, яке було зроблене мною 15 серпня цього року – воно теж залишилося без відповіді. Текст цього звернення в перекладі англійською мовою ви можете прочитати.

Але це не означає, що діалогу і взаємодії зовсім нема. Діалог триває на рівні мирян та на рівні священиків. Його плодом є неперервний процес виходу громад з російської церковної юрисдикції та їхнього єднання з Православною Церквою України. Понад 2 тисячі громад вже завершили цей процес.

Користуючись нагодою цього виступу, як Предстоятель Православної Церкви України я хочу поновити зроблений 15 серпня заклик домитрополита Онуфрія і всіх, хто належить до очолюваної ним юрисдикції, розпочати конструктивний діалог без висунення попередніх умов.

Ми справді хочемо мати такий діалог і я не можу погодитися з тими, хто наполегливо хоче покласти на Православну Церкву України провину в тому, що митрополит Онуфрій блокує його початок.

Нашу Церкву критики і опоненти також систематично звинувачують в тому, що інциденти в окремих громадах є причиною відсутності діалогу. Насправді ж ситуація є цілком протилежною. Бо причиною таких інцидентів якраз є свідоме блокування митрополитом Онуфрієм і його ієрархами будь-якого діалогу та провокування ними конфлікту в громадах.

Все це дуже нагадує російську тактику, коли те, що Україна опирається кремлівській гібридній агресії,Москва оголошує причиною своїх нападів. Москва постійно вдає з себе жертву агресії, яка нібито лише вимушена захищатися.

Однією з ознак конструктивності діалогу слід визнавати те, на якому рівні сторони готові його вести. Ми пропонуємо вести діалог у форматі, який передбачає еквівалентність відповідальності його учасників з обох сторін. Адже не може бути так, що з нашої сторони учасниками будуть офіційно уповноважені від Предстоятеля і Синоду особи, а з боку юрисдикції митрополита Онуфрія – ніким офіційно не уповноважені миряни чи парафіяльні священики, позиція яких в будь який момент може бути оголошена їхньою особистою думкою і які не мають жодного впливу на ухвалення Синодом митрополита Онуфрія рішень. Діалог має вести до результатів, а не нагадувати смоківницю, яка за пишним листям ховала відсутність плодів.

Також слід цілком ясно розуміти, зокрема і враховуючи сказане на початку виступу, що російська державно-церковна система не є зараз і не буде в майбутньому нейтральним спостерігачем. Вона зараз втручається і буде надалі втручатися в церковні справи в Україні для того, щоби зберігати і розширювати свій деструктивний вплив.

Лише за останні місяці всі ви були і є свідками того, як було публічно визнано, що Росія втручається в державні справи Грузії, Молдови, Румунії, як вона системно намагається збільшити свій прямий політичний вплив в цих незалежних державах. Невже хтось настільки наївний щоби стверджувати, що в питаннях нинішнього стану Православної Церкви в Україні та її майбутнього Кремль є лише стороннім пасивним спостерігачем?

Можливо хтось щиро цього не розуміє або вдає таке нерозуміння. Ми зі свого боку абсолютно чітко розуміємо ворожий інтерес Кремля та його агресивні наміри. Тому ми протидіємо їм і будемо це робитинадалі. І в цій боротьбі ми закликаємо до конструктивної співпраці всіх, хто поділяє розуміння тієї небезпеки, яку ідеологія «русского міра» та її агресивне втілення на практиці несуть Європі та християнству на нашому континенті.

Дякую за увагу і нехай Бог благословить всі добрі зусилля, спрямовані на досягнення справедливого миру.

***

Your Eminence Metropolitan Nikita, President ofthe Conference of European Churches!

Reverend Pastor Frank Dieter Fischbach, Secretary General of the CEC!

Beloved in Christ brothers and sisters, esteemedparticipants of this significant assembly.

First of all, I would like to take this opportunityto thank the member churches of the Conferenceonce again for their decision to admit theOrthodox Church of Ukraine to its ranks. Wehave passed a complicated and long way tobecoming a member, and we highly appreciatethe new opportunities for ecumenical cooperationwith the family of European Churches that haveopened up for us owing to the CEC. We wish toenhance this cooperation both on a multilateralbasis and through bilateral engagement with allstakeholders.

I would also like to express my gratitude to allthe churches that have responded to thechallenges posed by Russia’s aggression againstUkraine. We appreciate the humanitarianassistance you have provided and continue todeliver. We are grateful for the aid provided toUkrainian refugees, and for the support inmeeting their spiritual needs. And, of course, weare constantly grateful for your prayers for thetriumph of the truth and the achievement of justpeace for Ukraine.

I am sure that this is a common view of all thosewho are here from Ukraine – we are asking youto continue this prayer for the victory of the truthand a just peace. Because this prayer and yourChristian testimony is a significant and essentialcontribution to the victory of the Good.

For more than a thousand days, Russia’s full-scalehybrid aggression against Ukraine has beenunderway. And one of its key aspects is theKremlin dictatorship’s instrumentalization of theRussian religious community, involving theRussian Orthodox Church and its worldwideallies in approving and theologically justifyingthe war.

We are all witnesses to the fact that it is not onlythe Moscow Patriarchate and its head, KirillGundyaev, who publicly declare Russianaggression a ‘holy war’. All the principalreligious centers of Russia are engaged injustifying the war, through which the Kremlintyranny, as it did during the Cold War, is trying toinfluence the position and decisions of theChurches in the world, the resolutions ofinternational and ecumenical organisations, including the World Council of Churches.
Has this happened unexpectedly and could nothave been expected? Or has it happened only as a result of the current pressure on the Church inRussia by the authorities?

Anyone who examines the religious situation inRussia impartially cannot deny that the controlsystem over the ROC’s position and activities thatexisted in the Soviet Union not only remained ineffect after 1991, but on the contrary, they were transformed into a deeper cooperation based onthe shared prevailing ideology of the ‘Russianworld’. The late Patriarch Alexy of the RussianOrthodox Church publicly testified as early as themid-1990s that the preservation of the unity ofthe ROC structure in the post-Soviet space wasconsciously seen as a basis for the reintegrationof newly independent states, such as Ukraine, with Russia.

You are well aware that after the Third Reich had been defeated, the German Churches, togetherwith the people, went through the process ofdenazification, and gave a deliberate negativeassessment of the facts of the previous systematicsupport of the Nazi regime by the so-called‘German Christians’. In contrast, the RussianOrthodox Church has systematically ignored thenumerous indications of its collaboration with thesecret services. By hiding behind the names andexploits of the martyrs of the twentieth centurywho suffered from communist persecution, theRussian Orthodox Church has systematicallyignored all efforts to call on it to purge itself ofthe consequences of its collaboration with theSoviet Communist Party.

That is why the return of power to the hands ofthe KGB (state security committee), which tookplace after Putin’s election, also entailed thereturn and deepening of the system of joint workbetween the Kremlin and the MoscowPatriarchate that existed in the USSR. Allindividuals and institutions that were createdduring the Soviet era and were under the controlof the special services remained untouchable. A vivid example of this is the Department forExternal Church Relations, headed byMetropolitan Gundyaev, who eventually becamethe primate of the entire Russian OrthodoxChurch.

So, when we refer to the current MoscowPatriarchate, we ought to understand that after 24 February 2022, it did not change its nature, transforming from a religious center into theKremlin’s department for religious affairs. It hadalready been this government department, and theinvasion only tore off its disguise.
All these facts are relevant to the situation inUkraine. From the times of the Moscow Tsardomto the present day, the Kremlin and the RussianOrthodox Church have considered church controlover Ukraine as one of the key elements of theirinfluence on our people. Upon becoming thePatriarch of the Russian Orthodox Church in2009, Kirill Gundyaev and his team activelyengaged in Putin’s project of reintegratingUkraine, systematically performing the role of‘soft power’ in this project.

Numerous examples demonstrate how Moscowhas consistently undermined all efforts directedtowards at least minimal reconciliation betweenthe Ukrainian Orthodox. I was personallyinvolved in a meeting of the UOC-KP and UOC-MP commissions at Kyiv Lavra in October 2009, when a joint constructive statement was signedand quite realistic further steps were identified. Just a week after the meeting, the MoscowPatriarchate demonstratively ruined allopportunities to continue this process.

Prior to the beginning of 2014, whileMetropolitan Volodymyr of the blessed memorywas alive, he facilitated and encouraged thedialogue to the fullest extent possible. Metropolitan Onufriy immediately blocked anyattempts to continue the dialogue – not onlyformal and public but even private and unofficial. During these 10 years, Metropolitan Onufriy hasnot given any constructive response to any of ourmultiple appeals that have been regularly sent tohim and to the jurisdiction he oversees. This alsorelates to my address to start a dialogue withoutany preconditions, which I submitted on 15 August this year – it also remained unanswered. You may read the text of this address in Englishtranslation here.

But this does not mean that there is no dialogueand interaction at all. The dialogue is ongoing atthe level of the laity and the level of the clergy. Its outcome is the ongoing process ofcommunities leaving Russian church jurisdictionand uniting with the Orthodox Church ofUkraine. More than 2,000 communities havealready completed this process.
I would like to take this opportunity to reiteratethe appeal I made on August 15 to MetropolitanOnufriy and all those who belong to thejurisdiction he leads to begin a constructivedialogue without preconditions.

We truly want to have such a dialogue, and I cannot agree with those who insist on blamingthe Orthodox Church of Ukraine for the fact thatMetropolitan Onufriy is blocking its beginning.
Our Church is also regularly accused by its criticsand opponents of being the reason for the lack ofdialogue due to the incidents in certaincommunities. In fact, the situation is quite theopposite. The incidents are caused by thedeliberate blocking of any dialogue byMetropolitan Onufriy and his hierarchs and theirinstigation of conflict in the communities.
This is very similar to Russian tactics, where thefact that Ukraine is resisting the Kremlin’s hybridaggression is declared by Moscow as the reasonfor its attacks. Moscow constantly plays thevictim of aggression, which is allegedly onlyforced to defend itself.

One of the signs of a meaningful dialogue is theextent to which the parties are ready to engage init. We suggest that the dialogue be conducted in a format that provides for equivalent responsibilityof its participants on both sides. For it cannot bethat on our side the participants will be personsofficially authorized by the Primate and theSynod, and on the side of Metropolitan Onufriy’sjurisdiction – unofficially authorized laymen orparish priests, whose position can at any time beannounced as their personal opinion and whohave no influence on the decisions made by theSynod of Metropolitan Onufriy. The dialogueshould lead to the results, and not resemble a figtree that hides the absence of fruit behind lushfoliage.

It should also be made quite clear, in particular, and taking into account what was said at thebeginning of the speech, that the Russian church-state system is not now and will not be a neutralobserver in the future. It is currently interferingand will continue to interfere in church affairs inUkraine in order to preserve and expand itsdestructive influence.
In recent months alone, you have all witnessedthe public acknowledgment that Russia isinterfering in the state affairs of Georgia, Moldova, and Romania, and its systematicattempts to expand its direct political influence inthese independent states. Would anyone be naiveenough to believe that the Kremlin is merely a passive observer in the current state of theOrthodox Church in Ukraine and its future?

Probably, some people sincerely do notunderstand this or pretend to misunderstand it. We, on our part, are absolutely clear about theKremlin’s hostile interest and aggressiveintentions. That is why we are opposing them andwill continue to do so. And in this struggle, wecall for constructive partnership with all thosewho share the understanding of the threat that theideology of the Russian world and its aggressiveimplementation in reality bring to Europe andChristianity on our continent.

Thank you for your attention and may God blessall good efforts to achieve a just peace!