Новини

Церква є в першу чергу божественною, а не людською інституцією і Єдиний, хто кличе і збирає нас у це зібрання – Бог, – Митрополит Епіфаній

23 Січня 2022

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія

в неділю після Богоявлення

 

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Цього недільного дня ми чуємо з Послання апостола Павла до Ефесян слова про різноманітність дарів благодаті Святого Духа, які подаються кожному віруючому, кожному християнину. Вони є різними, як різними є люди, що їх отримують. Але всі ці дари мають єдине джерело – Бога.

Загалом 4-та глава цього Послання, частина з якої нині, в неділю після Богоявлення, читається за Божественною літургією, присвячена заклику до збереження єдності християн. Єдності у двох аспектах: з Богом та між собою. «Одне тіло й один дух, як ви й покликані в одній надії покликання вашого; – пише апостол – один Господь, одна віра, одне хрещення, один Бог i Отець усіх, Який над усіма, i через усіх, і в усіх нас» (Еф. 4:4-6).

Дивлячись на суперечки, поділи, лжевчення, з якими в наш час стикається Церква, ми справедливо можемо поставити питання: чи справді існує Єдина Церква? Розділення і суперечки – це ознака лише нинішніх часів чи так було завжди?

Відповіді на ці питання ми знаходимо у Божественному Одкровенні та вченні Церкви. І для того, щоби їх зрозуміти, слід нагадати про основоположні істини.

Бог сотворив людину як духовно-тілесну істоту, яка водночас має єднання і зі Всевишнім, і з матеріальним світом. І хоча людство примножилося, воно залишається єдиним за своєю природою. Саме тому за певною сукупністю ознак ми можемо як виокремити людину серед всього іншого творіння, так і визначити приналежність конкретної особи до роду людського.

На жаль суперечки, незгода, ненависть та інші гріхи й пристрасті віддаляють людей і від Бога, і одне від одного. Не лише між чужими, незнайомими людьми виникає ніби прірва відчуження, але і між близькими: в одному народі, серед мешканців одного селища, у родині, між співпрацівниками, навіть між одновірцями. Все це – не природне явище для людини та є наслідком дії гріха.

Мабуть, нам важко відразу усвідомити це, бо і ми самі, і всі покоління до нас жили і, на жаль, продовжать жити в умовах, коли гріх розділяє людство. Тому, беручи до уваги як особистий життєвий досвід, так і знання минулого, ми могли би переконатися, що поділи були, є і будуть. І як би нам не хотілося, щоби хоча б у Церкві їх можна було уникнути – насправді навіть і в Церкві неможливо тут, на землі, досягнути повною мірою бажаного стану єдності. Бо доки діє в людях гріх – а він буде діяти, як ми знаємо, аж до Другого пришестя Спасителя, коли Господь остаточно переможе його владу над світом і людиною – тож, доки діє гріх, будуть існувати і поділи.

Так є не лише загалом у світі, але, на жаль, і в Церкві, при чому від самих початків її буття. Про наявність розділень серед вірних багато разів пишуть апостоли у своїх Посланнях, застерігаючи християн від спокуси поділів і марних суперечок. Це, безперечно, сумний факт, але його знання дозволяє нам не впадати у відчай, коли ми бачимо подібні явища навколо нас і у нашому власному християнському середовищі.

Як вже було сказано раніше, людина сотворена як духовно-тілесна істота. Саме слово «Церква», як нам відомо, означає «зібрання покликаних», і саме це поняття свідчить про дві речі: про існування Того, Хто скликає Церкву, і про множинність тих, хто збирається до неї.

Наведені вище слова апостола Павла, як і багато інших свідчень Писання, вказують нам на ту беззаперечну істину, що збирає, скликає Церкву Господь наш Ісус Христос. Саме тому ми можемо ствердно відповісти на питання «чи справді існує Єдина Церква?» Вона є єдиною саме тому, що єдиний її Глава і Засновник – Христос Спаситель. Немає двох чи більше «христів», як немає двох чи багатьох богів – один Господь, одна істина, Ним звіщена, одна віра і одне хрещення, як нове народження від води і Духа в ім’я Триєдиного Бога.

Якби єдність Церкви залежала лише від людей, то справді важко було би уявити собі її збереження, бо різноманітність думок, частина з яких навіюється гріховними пристрастями, стає джерелом суперечок і незгоди, які підспудно розпалюються єдиним справжнім нашим ворогом – дияволом. Але істина полягає в тому, що Церква є в першу чергу божественною, а не людською інституцією. Не ми самі себе покликали до неї, і не інші люди, але існує Єдиний, хто кличе і збирає нас у це зібрання – Бог. «Не ви Мене обрали, – говорить Спаситель ученикам – але Я вас обрав і настановив вас, щоб ви йшли і приносили плід, і щоб плід ваш залишився» (Ін. 15:16).

Ця фундаментальна істина підкреслюється і словами, які ми сьогодні чуємо з 4-ї глави Послання апостола Павла до Ефесян, а саме словами про Христа, Який зійшов з небес до людини, і навіть до пекла зійшов, прийнявши смерть, щоби воскреснути Самому і з собою воскресити людство та повернути нам єднання з Богом. Цю істину нам, християнам, слід добре усвідомлювати: не мудрець, не пророк, не один з праведників, але Сам Син Божий зійшов з небес, Сам Творець воплотився і став людиною, щоби звершити визволення людини і світу від влади зла. І визволення це, довершене Ним у Самому собі, через зібрання покликаних, яким є Церква, Господь подає всім, хто вірує в Нього.

Отже, Церква заснована Самим Христом як Його таємниче тіло, в якому Він є Глава, а всі вірні – члени, частини тіла. Церква подібна до бенкету чи весільного свята з євангельських притч – Владика приготував його і кличе всіх, хто лише здатен почути запрошення, прийти на свято, однак умовою перебування у зібранні є і власне приготування запрошених. Покликання до зібрання залежить від Христа, а от не зганьбити цього покликання, не виявитися на святі у негідному одязі – залежить від кожного особисто.

Тому з одного боку єдність Церкви за її природою не залежить від людини – вона залишається Єдиною, Святою, Соборною і Апостольською і в часи гонінь та відступництва, і в часи навали єретиків, і в часи суперечок та розділень. З іншого боку від кожного члена Церкви особисто залежить – чи зберігає він або вона єдність з Церквою, чи навпаки – через гріхи, спокуси, захоплення лжевченням або з якихось інших причин відступає від цієї єдності.

Розуміючи все це, ми з одного боку маємо велику радість і натхнення в тому, що Церкву не можуть здолати врата пекла (Мф. 16:18), що вона довіку залишатиметься, як зібрання вірних навколо Христа і на чолі з Ним. Які б випробування і спокуси ззовні чи з самого християнського середовища не виникали би, Церква зберігає свою природну єдність і святість, бо походять вони не від людей, а від Бога – Святого і Єдиного.

Водночас з іншого боку наука Божественного Одкровення про Церкву є для кожного з нас попередженням і застереженням уникати гріхів, розділень, лжевчень – всього того, що може нас самих віддаляти від єдності з Христом. Наша належність до Церкви не є чимось, що можна отримати раз і назавжди, не турбуючись про те, щоби прикладати для її збереження власні зусилля. Навпаки – те, що ми є членами Церкви, як нагадує нам сьогодні апостол Павло, є дар від Бога. Але такий дар, за належне використання якого кожен особисто дасть відповідь перед Господарем, коли прийде час звіту.

Таланти, які подає Христос, є не однаковими, як не однаковими є види служіння в християнській громаді, як не однаковими є люди, які їх приймають. І міра талантів не однакова – комусь їх дається п’ять, комусь три, а комусь один. Але всякий талант, всякий дар, всяке покликання, коли вони походять від Бога, є безцінними, а їхнє належне вживання і примноження – ніколи не залишаться без винагороди.

Тому, дорогі брати і сестри, в тій мірі, в якій це залежить від кожного з нас, маємо дбати про свій власний живий зв’язок з Церквою, щоби не перетворюватися на християн лише за назвою, а за життям – на поган і невірних. Маємо дбати також і про те, щоби таланти, отримані нами, та наше власне покликання, якими б вони не були, – примножувати, гідно звершуючи шлях християнського життя.

І тоді на нас справдяться слова Писання, і ми особисто теж, як свідчить апостол Павло, «прийдемо до єдности віри й пізнання Сина Божого, в мужа досконалого, до міри зростання в нас повноти Христової» (Еф. 4:13). Тому закликаю всіх нас апостольськими словами з Послання до Ефесян, «щоб ми не були більше дітьми, які вагаються і захоплюються всяким вітром учення за людським лукавством i підступами хитрого зваблювання, а істинною любов’ю всі зростали в Того, Який є глава Христос» (Еф. 4:14-15).

Амінь.