Церква спонукає нас до навчання, до духовної обачливості й до послуху корисним настановам на шляху зростання, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія
в четверту неділю Великого посту

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Продовжуючи шлях Великого посту, цього недільного дня Православна Церква згадує пам’ять преподобного Іоана Ліствичника. Бувши сам особисто подвижником, від юності своєї відданим чернечому життю, Іоан особливу увагу приділив вивченню аскетичних подвигів інших монахів. Від більш досвідчених у молитві, покаянні та примноженні чеснот він переймав приклад християнського життя, але також дивився і на тих, хто чинив нерозумно і нерозсудливо, щоби уникати на власному шляху духовного зростання різних помилок та спокус.

Говорячи про себе преподобний Іоан засвідчив, що не застосовував він у житті своєму особливо виснажливих аскетичних практик. Дотримуючись посту в їжі, він не виснажував сили свої крайніми обмеженнями, але споживав дозволену їжу тією мірою, яка була необхідною для підтримання тіла в здатності до праці та служіння. Також не позбавляв він тіло і розум необхідних сну та відпочинку. Однак, маючи від Бога талант спостережливості і розсудливості, маючи глибокий розум, преподобний Іоан пильно слідкував за своїм власним духовним станом, поборював спокуси, робив висновки з тих чи інших помилок, не заспокоювався у досягнутому, але завжди бажав більшої досконалості в чеснотах.

Для кращого розуміння шляху духовних подвигів він переймав досвід інших ченців гори Синайської, спостерігаючи за ними та розпитуючи їх. Наповнивши так власну скарбницю духовної мудрості, преподобний Іоан з радістю ділився здобутими багатствами з іншими, хто просив у нього про пораду чи настанову.

Але, навіть досягнувши значного досвіду та бувши справжнім духовним наставником, він також не полишив пильності. І коли дехто звинуватив його у багатомовності в настановах, джерелом якої нібито є таємна гординя, Іоан, заради уникнення спокуси, дав обітницю мовчання і протягом року не розмовляв ні з ким, окрім Бога, звертаючись до Нього в молитві. Так неправдиве звинувачення було відкинуте і ті, хто висловив його, самі просили преподобного Іоана відкрити вуста і мовчанням своїм не позбавляти інших можливості почути глибокі корисні настанови.

Після чотирьох десятиліть усамітнених подвигів аскетичного життя преподобний Іоан здобув таку повагу від інших синайських монахів, що був обраний ігуменом монастиря. У керівництві обителлю святий виявив глибоку розсудливість, не лише даючи настанови іншим, але і сам першим показуючи приклад у молитві, праці та чеснотах.

Так проживши, наближаючись до завершення свого шляху, преподобний Іоан здобув щедрі плоди духовної праці, серед яких були прозорливість та дар чудотворення. Знаючи, якою багатою є скарбниця мудрості цього знаменитого синайського ігумена, наставник іншого монастиря, Раїфського, теж, на ім’я Іоан, просив преподобного записати у книзі настанови про те, чого слід прагнути, а чого уникати на шляху духовного вдосконалення. Не заради того, щоби показати свої пізнання і мудрість, але підкоряючись такому наполегливому проханню і приймаючи його як волю Божу та заради послуху, преподобний Іоан написав книгу настанов, яку назвав Ліствицею. Бо в ній у вигляді тридцяти ступенів духовного сходження він показав шлях від початкових чеснот до найвищих.

Образ ліствиці, чи духовних сходів, він взяв з видіння, яке мав патріарх Яків, побачивши уві сні сходини від землі до неба, про що розповідається у 28-й главі книги Буття. Число тридцяти сходинок він взяв за числом років земного життя спасителя до Його явлення народу.

Ліствиця є справді важливим духовним твором, який увібрав у себе досвід боротьби зі спокусами та плекання чеснот не лише особисто преподобного Іоана, але й інших видатних подвижників. Викладаючи свої настанови у вигляді сходинок, що ведуть від початкових ступенів до найвищого стану досконалого союзу трьох чеснот – віри, надії та любові – преподобний свої поради підкріплює посиланням на Священне Писання, згадує настанови інших святих подвижників та наводить життєві приклади, свідком яких був особисто. Хоча книга ця написана як керівництво для чернечого життя, але мова її – проста і доступна, і в настановах та наведених прикладах вона є корисною для всякого християнина. Адже до духовної досконалості покликані не лише священнослужителі чи монахи, але кожна людина, бо до всіх нас звертається Господь зі словами: «Будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий» (Мф. 5:48).

Церква, нагадуючи нам про життя і настанови преподобного Іоана Ліствичника саме в час Великого посту, тим самим спонукає нас бути пильними, навчатися на прикладі святих, як правильно працювати над викоріненням гріхів та зростанням у чеснотах. Через сам образ Ліствиці духовної, сходинок чеснот і подвигів, які ведуть від земного життя до небесного, від тлінного світу піднімають нас до Всевишнього Бога, ми отримуємо спонукання переглянути власне життя. Бо ми, як християни, покликані не лише не залишатися на місці чи просто йти вперед, долаючи відведений нам час життя, але покликані підніматися сходинками від землі до небес.

На цьому шляху, здобувши певний ступінь утвердження в добрих справах, утвердившись в певних чеснотах, ми не маємо заспокоюватися досягнутим, але пам’ятати, що шлях свій слід продовжувати, не зупиняючись на початкових кроках чи навіть на половині дороги. Також образ сходження від землі до неба нагадує нам і про спокуси, які чатують на подвижника. Адже біси не втомлюються у боротьбі та прагнуть, якщо можливо, навіть і тих, хто піднявся до найвищих щаблів – скинути у прірву гріха. Тому заспокоєння на шляху може бути досягнуте лише тоді, коли весь він подоланий, і коли людина вже увійшла в обитель Отця Небесного. А до того, навіть здобувши багато чеснот і утвердившись в них, слід не втрачати пильності та остерігатися підступів диявола.

Дорогі брати і сестри! Серед християн, особливо в новий час, чимало є тих, хто вважає, що вони самі собою, своїм власним розумінням та покладаючись лише на власний досвід, можуть пройти складним шляхом духовного розвитку. Ліствиця преподобного Іоана нагадує всім нам, що такі міркування – небезпечні та оманливі. Без духовної настанови, без навчання на добрих прикладах і застереження через приклади помилок, насправді неможливо правильно пройти християнським шляхом. Тому, нагадуючи сьогодні про життя та працю преподобного Іоана, про його книгу «Ліствиця», Церква спонукає і нас до навчання, до духовної обачливості, до послуху корисним настановам на шляху зростання. На тому шляху, який кожен з нас торує, прагнучи крок за кроком піднятися від життя тимчасового до блаженного життя вічного. Амінь.