Новини

Церква хоча і покликана бути сучасною й відповідати на виклики, які ставить сучасне життя, водночас повинна непорушно стояти на камені віри та вченні апостолів, – Митрополит Епіфаній

12 Липня 2022

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія

в день пам’яті святих первоверховних апостолів Петра і Павла

 

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сердечно вітаю всіх зі святом апостолів Петра і Павла! Ці апостоли мають різну історію навернення до Христа і служіння Церкві. Однак обидва вони іменуються Первоверховними тому, що серед інших апостолів вони найбільше потрудилися у проповіді Євангелія.

Апостол Петро, як бачимо з Писання, мав найбільш гарячу віру, тому саме він першим серед апостолів сповідував, що Спаситель є Сином Божим і обіцяним Месією-Христом. Апостол Павло, який до навернення іменувався Савлом, не був ані з числа 12 перших апостолів, ані з числа 70 наступних, але на початку був навіть противником Церкви і гонителем вірних. Однак на дорозі до Дамаску, куди він прямував, щоби і в цьому місті гнати християн, Савлу з’явився Сам Господь і навернув його до істини. Відтоді Савл перетворився на обраного благовісника, таємничо бувши навчений безпосередньо Спасителем істин віри. Апостолом Павлом було засновано багато місцевих Церков у Малій Азії та Європі, він є письменником 14 послань, які складають частину Нового Завіту, а два соборних Послання написав апостол Петро.

Обидва апостоли постраждали в Римі в час, коли за імператора Нерона було підняте перше велике гоніння на християн. Апостола Петра було розіп’ято на хресті. Апостол Павло, який як уродженець міста Тарс мав привілей римського громадянства, був страчений через відсічення голови мечем.

Від того часу пам’ять про цих двох апостолів, кожен з яких багато потрудився зокрема для Церкви в Римі, особливо шанувалася в місті їхньої мученицької смерті. А коли період язичницьких гонінь на християн завершився – на їхню честь був освячений храм і встановлене спільне святкування, день якого якраз нині нами і вшановується.

Це спільне святкування нагадує нам про ще одне, широко шановане Церквою, а саме – на честь Трьох Святителів: Василія Великого, Григорія Богослова та Іоана Золотоустого. Вселенські вчителі та видатні ієрархи мають спільний день пам’яті для того, щоби підкреслити єдність їхньої віри, проповіді, праці. Так само апостолів Петра і Павла ми сьогодні разом вшановуємо, щоби підкреслити, що вони були єдиними у проповіді Євангелія, у виконанні волі Божої, у праці на ниві Христовій.

Хоча Петро був одним з перших покликаний до апостольства, а Павло навернувся лише тоді, коли час земного життя Спасителя завершився – вони обидва мають однакове достоїнство апостолів, тобто посланців Христових. Хоча Петро тричі відрікся від Сина Божого, а Павло був гонителем християн та навіть схвалював їхнє вбивство – Господь милостиво прийняв їхнє розкаяння і зробив їх обраними сосудами благодаті та великими світильниками благовістя.

Про єдність служіння та праці всіх апостолів, зокрема і його та Петра, апостол Павло говорить у своєму Першому Посланні до Коринфян, кажучи: «Від домашніх Хлоїних стало мені відомо про вас, браття мої, що між вами є суперечки. Я кажу про те, що у вас говорять: я – Павлів; я – Аполлосів; я – Кифин; а я – Христів. Хіба ж розділився Христос? Хіба Павло розіп’явся за вас? Чи в ім’я Павлове ви хрестилися?» (1 Кор. 1:11-13). Так каже апостол Павло про себе, про Петра-Кифу та про інших служителів-проповідників, і продовжує: «Хто такий Павло? Хто Аполлос? Вони тільки служителі, через яких ви увірували, i‚ до того ж‚ як кожному дав Господь. Я насадив, Аполлос поливав, а зростив Бог; а тому i хто насаджує‚ i хто поливає є ніщо, а все Бог, Який вирощує» (1 Кор. 3:5-7).

Отже, святкуючи сьогодні спільну пам’ять апостолів Петра і Павла, які найбільше потрудилися у благовісті Христовому, а завтра продовжуючи святкування прославленням Собору 12 апостолів, ми тим самим підкреслюємо їхню єдність у вірі, в проповіді, в праці для Церкви.

Сама Церква, як ми всі знаємо, у Символі віри описується чотирма ознаками, серед яких є визначення «Апостольська». Церква називається Апостольською тому, що зберігає і проповідує те саме вчення Євангелія, яке ученики Христові отримали безпосередньо від Господа. Зовнішньо Церква зростає, а її вчення збагачується скарбами богословського пізнання та аскетичних подвигів. Але внутрішньо, сутнісно, Церква лишається тією самою, що і в час служіння апостолів.

Цей зв’язок є і джерелом правдивого богопізнання, і мірилом, зразком, з яким звіряємо християнське життя. Бо апостоли не від себе самих проповідували, навчали не власної філософії, але звіщали тільки те, що пізнали від Сина Божого з волі Отця Небесного, і в чому просвічені були дією Духа Святого, Який зійшов на них. Саме тому, як раніше ми вже згадували, апостол Павло підкреслює, що не може Церква Христова поділитися на послідовників Петра, Павла чи ще когось з апостолів чи ієрархів, але за своєю природою завжди залишається Церквою Єдиною, бо єдиним є її Глава – Господь Ісус Христос.

Тому нікого з апостолів Православна Церква не виділяє, як главу Церкви чи начальника над іншими апостолами, але слідує у цьому питанні вченню Євангелія, самих апостолів та святих отців. Відтак ми розрізняємо Христа, як єдиного і вічного Главу Церкви, і поставлених Ним служителів, апостолів та ієрархів, які разом, хоча і кожен як особистість у свій спосіб, служили і служать Христу і Його Церкві.

Вчення апостолів є не лише джерелом пізнання істин Євангелія, Христового благовістя, яке було записане апостолами під натхненням Духа Святого. Апостольське вчення також є мірилом правильності нашого християнського життя. У посланнях апостольських ми знаходимо багато практичних настанов у вірі та побожному житті, багато відповідей на питання про християнське вчення, а також про те, чого християни мають прагнути, а від чого віддалятися. Отже, коли ми свідчимо, що наша Церква є Апостольською, ми тим самим нагадуємо і собі самим, а також сповіщаємо іншим, що всякий, хто бажає правдиво належати до Церкви, повинен дотримуватися вчення і настанов апостолів. Все, до чого вони закликають – маємо приймати і виконувати, а від чого застерігають і що забороняють – від такого віддалятися.

Саме тому Церква хоча і покликана бути завжди сучасною, тобто відповідати на ті виклики, на ті питання, які ставить перед нею сучасне життя, водночас повинна непорушно стояти на камені віри та вчення апостолів. В силу цього ніхто, навіть найбільше зібрання церковне, не може запровадити якогось нового вчення, яке суперечить вченню апостолів, або відмінити те, що апостоли ствердили. А коли щось подібне якась частина християн приймає за істину, то вони, у тій мірі, в які відходять від правди, сповіщеної через апостолів, віддаляються і від правдивої віри.

Дорогі брати і сестри!

Знаючи, яке значення має для Церкви служіння і праця апостолів, їхнє вчення та проповідь, ми маємо не лише вшановувати їхню пам’ять, як світські люди вшановують героїв минулого. Найкраще вшанування для апостолів Петра і Павла буде полягати від нас в тому, що ми будемо навчатися від них віри та доброго християнського життя, брати з них приклад, будемо відданими Богу так, як були віддані вони. І тоді ми, як і вони, пізнаємо істину, сповнимося благодаттю Святого Духа і після завершення земного життя матимемо вічність разом з ними та всіма святими у Небесному Царстві.

Нехай молитви і заступництво апостолів Петра і Павла допомагають нам на цьому шляху! Святі апостоли Петре і Павле, моліть Бога за нас!

Амінь.