Святий Макарій все своє життя і духовне служіння провів, бувши вірним православній Київській Митрополії, і ніколи не належав до російської церковної юрисдикції, – Митрополит Епіфаній

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сьогодні ми зібралися у цьому Михайлівському кафедральному гарнізонному соборі на спільне урочисте богослужіння найперше для того, щоби разом прославити святого преподобномученка Макарія, піднісши молитву біля його чесних мощей. Адже і його життєвий подвиг служіння Православній Церкві, і його мучеництво, і подальша доля його святих мощей та їхнього вшанування – все це нагадує нам про нашу правдиву історію, з якої ми маємо робити вірні висновки та виносити правильні уроки.

Святий Макарій народився та зростав на Поліссі, в давньому українському місті Овручі. Тут він відчув покликання до чернечого життя, склав обітниці та прийняв постриг, а згодом – і рукоположення у священний сан для служіння в Овруцькій обителі.

Народившись на початку 17 століття, Макарій зростав у час, коли Православна Церква та український народ змушені були виборювати саме своє право на існування. Після проголошення Берестейської унії польська королівська влада неправдиво заявила, що в межах її володінь нібито всі православні вже підкорилися римському престолу, тож ніякої Православної Церкви тут більше нібито вже не існує. Відтак на чверть століття наша Київська Митрополія була полишена без предстоятеля, більшість єпархій – без єпископів, бо королі, які привласнили собі право затвердження всіх ієрархів у державі, не давали дозволу ставити на кафедри православних єпископів. Всіх вірних силою держави та примусом затверджених нею послідовників унії примушували до єднання з папським престолом. Тому служіння для православного духовенства в цей час було особливо обтяженим численними обмеженнями.

Однак у таких умовах отець Макарій виявляв ревність у чернечому житті та священнослужінні, а тому був поставлений очолювати православний монастир поблизу м. Пінська у Білорусі, а згодом повернувся і очолив рідний йому монастир у Овручі. Однак монастир цей внаслідок польського військового нападу був розорений. Тож отець Макарій був призначений керувати монастирем у Каневі, де 7 вересня 1678 року він зазнав мученицької смерті, бувши страчений турецькими нападниками, від яких загинуло також багато мешканців міста. Згодом його чесні мощі були знайдені та перенесені до Переяслава, бо за умовами мирної угоди землі України були поділені по Дніпру між Московським царством і Польським королівством. Вже у часи більшовицького панування цю святиню виставили як експонат у антирелігійному музеї, але потім, в роки німецької окупації, мощі знову були віддані Церкві та знаходилися у Троїцькому храмі. Коли ж у час хрущовських гонінь храм Троїцький був закритий і висаджений в повітря, то мощі перенесли до єдиного діючого в Черкасах храму Різдва Богородиці. Де вони спочивали до наших днів, коли блаженної пам’яті покійний владика Софроній, який збудував цей кафедральний собор, переніс їх сюди.

Отже, святий Макарій все своє життя і духовне служіння провів, бувши вірним православній Київській Митрополії, і ніколи не належав до російської церковної юрисдикції. Він жив та служив Богу і Церкві у важкий час історії нашого народу, коли землі наші ділили між собою три сусідні великі держави – московська, польська і турецька, наслідком чого були численні війни та насильство. Але навіть у таких зовнішньо важких умовах, зазнаючи утисків за свою вірність Православній Церкві, отець Макарій ревно працював на ниві Божій, бувши відданим навіть до  мученицької смерті. У чому він правдиво уподібнився до іншого великого Макарія, Митрополита Київського і всієї Руси та священномученика. І навіть після смерті та прославлення в лику святих архімандрит Макарій зазнав переслідувань і знущань, бо мощі його були зневажені безбожними більшовиками.

Однак нині ми маємо духовну радість прославити отця Макарія та вшанувати його молитвою біля чесних його мощей в лоні рідної йому і нам Церкви. Прославити рідною йому і нам мовою. Прославити у цьому величному соборі, який за волею громади звільнився від зверхності російського патріархату.

Всі ми бачимо, що «русскій мір» є лжевченням, яке виправдовує агресію проти нашої держави, називаючи вустами московського церковного начальника Гундяєва цю диявольську війну «священною» та брехливо благословляючи всі ті злочини, які російське військо чинить проти нашого народу. Але ми також є свідками, що російське панування – як церковне, так і світське – подібне до біблійного образу ідола на глиняних ногах. Це панування багатьом видається величним і грізним, але насправді воно слабке і обов’язково впаде. Впаде тому, що російська імперія зла заснована на кровопролитті, на неправді та на гордині. А все це речі богопротивні. Тому ми віримо, що Бог допоможе нашому народу і всім вільним народам світу спільними зусиллями зупинити це зло «русского міра», зупинити російську агресію та встановити справедливий мир.

І в помічники та заступники за наш народ і за наших мужніх воїнів-захисників ми нині закликаємо святого Макарія. Він сам жив у часи, коли український народ багато страждав від нашестя чужинців та насильства. Тому, як святий з нашого роду, він особливо добре знає, що мир для нас є великим благом. І тому нині, в день мученицької смерті святого ми з глибини сердець наших просимо: преподобномучениче отче наш Макарію, моли Бога за нас, за рідну нашу Україну і мир для неї, за єдність та утвердження Церкви Православної, за воїнство українське та за його перемогу над чужинцями!

Сьогодні ми також з вдячністю згадуємо пам’ять спочилого митрополита Софронія, будівничого цього собору. Ми віримо, що він духовно радіє тому, що Україна звільняється від омани «русского міра», і що в цьому храмі, який він збудував, звучить щира молитва за Україну, за український народ і за перемогу над агресором. Нехай Господь упокоїть душу владики Софронія в оселях праведних!

Ще раз вітаючи всіх вас, дорогі брати і сестри, зі святом, бажаю, щоби за прикладом святого Макарія і ми, не зважаючи на всі зовнішні обставини та виклики, не боячись труднощів та не маючи страху навіть перед смертю, були до кінця земного шляху вірними нашій рідній Православній Церкві Українській та служили добру нашого рідного українського народу. Нехай Господь нас благословить на цьому шляху, а святий Макарій буде за нас завжди молитовником і заступником! Амінь.