Новини

Справжня, щира, глибока віра і неможливе робить можливим, а невірство – перешкоджає нам отримати дари від Бога, – Митрополит Епіфаній

21 Серпня 2022

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія

в десяту неділю після П’ятидесятниці

 

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Цього недільного дня ми чуємо з Євангелія розповідь про зцілення Спасителем біснуватого отрока. Сталася ця подія відразу після того, як Господь з трьома Своїми учениками спустився з гори після Преображення, про що і читаємо у 17-ій главі Євангелія від Матфея. Багато уроків ми можемо почерпнути для себе з почутих нині слів Писання, але зупинимося лише на тому, якою є сила віри та чим є шкідливим невір’я.

Мабуть саме в той час, коли Спаситель з трьома апостолами перебував на горі, до інших Його учеників батько привів свого сина, який страждав від дії бісів. Але хоча ще раніше Господь дав апостолам силу і владу навіть над нечистими духами, і вони корилися їм в ім’я Ісуса (Лк. 10:17), однак саме в цьому випадку ученики не змогли допомогти. Тож батько звертається з проханням безпосередньо до Спасителя і Господь зціляє юнака.

Ученики на самоті спитали Христа: «Чому ми не змогли вигнати його? Ісус же сказав їм: через невір’я ваше. Бо істинно кажу вам: якщо ви матимете віру як зерно гірчичне і скажете горі цій: перейди звідси туди, і вона перейде; і не буде нічого неможливого для вас» (Мф. 17:19-20). Отже, справжня, щира, глибока віра і неможливе робить можливим. А невірство – перешкоджає нам отримати дари від Бога.

В чому сила віри? Справжня віра не має нічого спільного з фантазіями, з мрійництвом чи маренням, але засновується на любові та довірі до Бога. Її сила полягає в тому зв’язку, який через неї встановлюється між нами і Господом – нашим Творцем. «Віра ж є здійснення очікуваного і впевненість у невидимому. – пише апостол Павло у Посланні до Євреїв і наголошує – А без віри догодити Богові неможливо, бо треба, щоб той, хто приходить до Бога, вірував, що Він є, i тим, хто шукає Його, дає винагороду» (Євр. 11:1,6).

Віра – це місток, завдяки якому долаємо прірву гріха, яка лежить між нами і Богом. Віра – це двері, які ми відкриваємо для Спасителя, коли Він стукає, щоби увійти в наше життя. Віра є актом, виявом, дією нашої волі, є нашою відповіддю на одкровення Боже, на свідчення про Божу правду.

Господь сотворив нас вільними. Кожна людина має внутрішню свободу, якої ніхто і ніщо не можуть нас позбавити – лише ми самі, коли чинимо гріх, то зрікаємося цієї свободи і стаємо рабами зла.

Тож коли Господь відкриває нам Себе, коли сповіщає істину, коли являє чудеса, коли закликає нас до життя праведного заради спасіння і вічного блаженного буття – Він не примушує нас прийняти все це, але з любов’ю спонукає, щоби ми зробили правильний вибір. І цей вибір – послухати Бога чи ні, довіритися Його слову і дії чи піддатися сумніву – і є вибором між вірою і невірством.

Уявімо собі життєву подію: людина прийшла на огляд до лікаря, і той, дослідивши, побачив у неї ознаки важкої, навіть смертельної хвороби. Відтак, лікар каже: ось у вас я виявив важку хворобу, яка потребує негайного і складного лікування. Але якщо ми зробимо все вчасно – ви цілком здатні одужати. Якщо ж чекати ще, то наслідки будуть непоправними. Що робитиме така людина, особливо якщо сама в собі вона ще не відчуває ознак такої важкої хвороби? Повірить лікарю і почне лікування? Чи відкине його досвід, знання і бажання допомогти, бо не відчуває болю чи інших ознак небезпеки?

Мудра людина довіриться кваліфікованому, досвідченому лікарю. А нерозумна скаже, що раз вона сама нічого не відчуває, то і небезпеки ніякої нема.

В цьому прикладі, дорогі брати і сестри, ми кажемо про речі людські. Лікарі теж люди, а тому можуть і помилятися, і попри добрий намір не досягати успіху в лікуванні. Коли ж ми говоримо про Бога, то ми знаємо, що Він – всевідаючий, благий і люблячий. Він не помиляється і не бажає нам чогось гіршого, але лише правдивого добра. Тож коли ми у земних справах звикли довіряти спеціалістам, тим, хто має більші знання та досвід – то хіба не слід у найвищій мірі довіряти Богові?

Так, справді, ми не все знаємо і не все розуміємо. Але нашу недосконалість Господь може і бажає виправити так само, як люблячі батьки виправляють недосконалість в своїх дітях. Дитячий досвід та знання не здатні охопити всього того, що важливе для ухвалення рішень. Батьки мають значно більші досвід та знання і тому спонукають дітей до кращого навіть тоді, коли самим дітям це здається неприємним. Ми – діти Божі, а Господь благоволить бути для нас Небесним Отцем. Тож коли Він сповіщає нам істину, коли дає закони, коли вказує на вірний життєвий шлях та застерігає від помилок, то благом для нас буде повірити Йому. Повірити навіть тоді, коли це на перший погляд здається нам складним або непотрібним.

Коли виявляємо віру, то вона стає тим нерозривним зв’язком, через який в нас, немічних, виявляється сила Божа. Чи може людина одним словом перенести гору? Всякий скаже – ні, неможливо! Але для Бога, який сотворив не лише гори, а весь світ, чи неможливим є перемістити гору? Для Нього все можливе. І тому, коли Спаситель говорить: «Якщо ви матимете віру як зерно гірчичне і скажете горі цій: перейди звідси туди, і вона перейде; і не буде нічого неможливого для вас» (Мф. 17:20), то цим самим Він свідчить, що віра, яку виявляє людина, відкриває для неї дію сили Божої, і саме цією силою вона стає здатною творити чудеса.

І тому Господь Ісус Христос не раз повторює чудесно зціленим: «Віра твоя спасла тебе!» Не сам собою сліпий став зрячим, крива – випросталася, розслаблений – піднявся й пішов, прокажений – очистився від хвороби. Але сила віри їхньої, віри їхніх ближніх перекинула місток над прірвою, що лежить між Творцем і людиною, і завдяки цьому сталося чудо.

Не від нас залежить – звершиться чудо чи ні, бо Господь з усього, про що ми просимо, подає лише те, що справді нам на користь, маючи на увазі не лише цей момент буття, але нашу вічність. Однак тільки від нас залежить – виявити віру чи перебувати в сумнівах щодо Бога. Будемо довіряти слову Божому, будемо довіряти Господнім настановам і діяти так, як Отець Небесний вчить нас – отримаємо те, чого справді потребуємо. А якщо будемо мати сумніви, виявляти маловірство чи й невір’я – то і не побачимо нічого від Бога, як не побачив чудес ані Ірод, ані начальники народу з Пилатом. Вони питали Христа про знамення і чудеса, але не через віру свою, а навпаки – від гордовитості, тому нічого і не отримали.

Віра – це наші відкриті очі. Світло сонячне і світ навколо нас існує незалежно від того, бачимо ми їх чи ні. Але ми самі можемо побачити їх, лише відкривши очі. Хто ж відкидає віру, той подібний до людини, яка тримає очі закритими і вимагає: «доведи мені, що є сонце, є небо, є земля і все інше – тоді я відкрию очі, а доки не доведеш – триматиму їх і далі заплющеними».

Тож окрім власне визнання того, що віра є важливою і потрібною, треба зберігати і примножувати її, виявляючи в ділах. Бо як життя тіла засвідчується рухом і діяльністю, так і жива віра засвідчується добрими, богоугодними справами.

Бажаю всім нам, дорогі брати і сестри, не лише мати таку правдиву віру, але і примножувати, стверджувати її в самих собі та сприяти тому, щоби від нашої віри і завдяки свідченню наших добрих справ істинна віра запалювалася і в серцях ближніх наших.

Амінь.