Слово Предстоятеля в день пам’яті святителя Епіфанія Кіпрського

Преосвященні владики, всечесні отці, дорогі брати і сестри! Христос воскрес!

Дякую Вам, владико, за вітання та добрі побажання, висловлені від імені повноти нашої Помісної Церкви. Дякую також за спільну молитву усім вам, хто зібрався нині до цього кафедрального Михайлівського собору на Божественну літургію. А у вашій особі дякую всій великій родині Православної Церкви України: мирянам і ченцям, священникам та архієреям, нашим капеланам і волонтерам – всім, хто складає неподільне тіло нашої автокефальної Церкви.

Цей рік є особливим роком для всього християнського світу, адже він нагадує про подію, яка сталася сімнадцять століть тому – про Перший Вселенський собор. Тоді вперше в історії Церкви до одного місця зібралися для обговорення питань віри і християнського життя ієрархи, які представляли всі помісні частини єдиного церковного тіла.

Соборність була ознакою життя Церкви від початку – Господь Ісус Христос відкривав Своє вчення та давав настанови не окремим людям, але зібранню учнів-апостолів, яких Він обрав та покликав йти за Ним. Також Дух Святий у день П’ятидесятниці зійшов не на одного з апостолів, але на всіх учнів Христових, коли вони за заповіддю Спасителя разом були зібрані у Сіонській горниці в Єрусалимі. Самі апостоли, коли виникли перші суперечки в християнській громаді через різні погляди на роль для Церкви старозавітних законів і правил, важливих для юдейства, показали приклад, зібравшись на перший Собор у Єрусалимі та давши відповідне роз’яснення, записане у книзі Діянь.

Від того часу місцеві Церкви проводили свої собори, де вирішували різні питання щодо вчення, моралі, правил служіння і управління. Але у Нікеї у 325 році вперше в історії було скликано загальний Собор, Собор, який представляв всю Церкву, її повноту. І на ньому були ухвалені важливі рішення: засуджена єресь Арія, стверджений загальний для Церкви Символ віри, впорядковано важливі питання календаря і устрою.

Соборність Церкви є її істотною ознакою. Хоча кожна Помісна Церква має повноту благодатних дарів Святого Духа, як мали їх кожен з апостолів, прийнявши цей дар в день П’ятидесятниці – Помісні Церкви не є окремими Церквами за принципом якоїсь конфедерації чи союзу, але залишаються Єдиною, Святою, Соборною і Апостольською Церквою. Бо мають єдиного Главу – Христа, єдину віру і єдине вчення, отримані через Одкровення Боже, дане апостолам. А від них все це було передане повноті церковній та зберігається непорушно.

Бувши пристосованими до місцевих умов, до культури і традицій різних народів, всі Помісні Церкви разом з тим залишаються містично єдиним Тілом. Але єдність ця стверджена не через механізми управління чи зовнішньої організації, за подібністю до світських держав, але як саме церковна єдність, заснована на єднанні у Христі і через Христа, на єдності віри й таїнств.

В наш час різноманітних поділів єдність Церкви постійно піддається різним випробуванням та нападам. Одні вважають її непотрібною і неважливою, примножуючи різноманітні відгалуження і навіть секти. Є й ті, хто істинну єдність Соборної Церкви заміняє єдністю юрисдикції та зовнішніх форм, відкидаючи внутрішній зміст і віру, як щось другорядне – так чинять, зокрема, прихильники лжевчення «русского міра».

Вони готові виправдовувати і власні маніхейські єретичні погляди на світ, як на дуалістичний простір, в якому міфологізована «свята Русь» протидіє «царству зла». Вони готові виправдовувати злочини російської агресії, нечестиво іменуючи їх навіть «священною війною». І водночас вони розривають, шматують на догоду своєму лжевченню істинну єдність Церкви, відкидаючи спілкування з тими, хто не поділяє їхніх оманливих переконань. Вони вдираються в межі інших Церков, створюють там свої структури так, ніби лише вони одні – істинна Церква. Так «русскій мір» діє в Африці, так діє в Україні та в багатьох інших місцях.

Тому ювілей 1700-ліття Першого Вселенського собору повинен нагадати всім християнам про те, що Церква Христова – Єдина, Свята, Соборна і Апостольська. Єдність її – сутнісна і догматична ознака, пов’язана з єдністю істини, якою Церква живе і яку вона сповіщає.

Христос не одній людині, не одному з учнів відав всі благодатні дари – він віддав їх повноті Церкви. Зберігаючи це усвідомлення соборності ми зберігаємо правдиве розуміння того, чим є Церква і живемо в її повноті.

Тож сьогодні, зібравшись на богослужіння з нагоди дня пам’яті святителя Епіфанія Кіпрського, ми засвідчуємо сповіданням і священнодією, спільною Чашею Євхаристії, відданість цьому принципу соборності. Виконуючи 34-те Апостольське правило українській православний християнський люд має свого першого єпископа на Київській кафедрі, обраного соборним рішенням у Святій Софії шість з половиною років тому. Предстоятель Помісної Церкви є видимим вираженням єдності, виконуючи покладене на нього канонами і правилами церковне служіння. Виконує він його як у єдності з повнотою Помісної Церкви, так і в єдності з Православними Патріархами і Предстоятелями. І засвідчуючи в день тезоіменитства єдність з Предстоятелем – єдність у молитві й таїнствах, єдність у праці на благо Церкви, – ми всі разом свідчимо про себе, як про соборну Церкву, українську частину єдиного Церковного Тіла.

Тому користуючись нагодою хочу ще раз подякувати всім вам, дорогі брати і сестри, отці, владики, за ту підтримку, яку я від вас маю і постійно відчуваю в несенні хреста предстоятельства. За ці роки разом ми досягли багатьох успіхів, подолали багато викликів та відбили багато ворожих нападів на нашу Церкву. Впевнений, що зберігаючи істинну соборну єдність та порозуміння між собою, ми зможемо в майбутньому досягти ще більших успіхів в служінні Богу, Церкві Христовій та нашому побожному народу.

Дякуємо Господу за всі благодіяння, які Він дотепер подав нашій Церкві та просимо Бога благословити нашу подальшу спільну працю! Амінь.