Слово Предстоятеля в день пам’яті святого рівноапостольного князя Київського Володимира

Преосвященні владики, всечесні отці, дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сердечно вітаю духовенство і громаду Володимирського кафедрального патріаршого собору, всіх, хто нині тут з нагоди свята зібрався на молитву, а у вашій особі – повноту нашої помісної Української Православної Церкви з днем пам’яті святого рівноапостольного великого князя Володимира, з Днем Хрещення України-Руси!

Як відомо з історії, в молодості князь Володимир був язичником, беручи у вірі та житті приклад більшою мірою зі свого батька Святослава – запеклого язичника, ніж від своєї бабусі – християнки княгині Ольги. Взявши владу над Києвом, Володимир наказав на горі біля палацу зібрати ідолів різних богів, якім у той час поклонялися наші предки, та приносити їм жертви, в тому числі – людські. Для такої жертви за жеребом було обрано Утора, у хрещенні – Іоана, який був сином Тура, в хрещенні – Феодора.

Федір був варяг-дружинник, який в час служіння у Візантії став християнином і сина свого також виховав у християнській вірі. Дім їхній, за переданням, стояв там, де згодом була збудована Десятинна церква. Коли натовп язичників, підбурюваних жрецями, вимагав у Федора віддати сина в жертву ідолам, то він сміливо викривав марноту поклоніння цим бовванам, які не є богами, але самі створені руками людей. «Якщо боги ваші хочуть жертви, то нехай один з них прийде взяти її» – казав Федір до натовпу. Розлючені язичники вбили і сина, і його батька, які стали мучениками за християнську віру.

Дослідники вважають, що ця подія дуже вплинула на князя Володимира. Адже його батько Святослав насміхався з християнської віри, вважаючи, що вона, закликаючи до любові, милосердя і смирення, є виявом слабкості. Натомість князь побачив, як мужньо двоє християн оборонялися від розлюченого натовпу язичників та не боялися навіть смерті, бо твердо були переконані у правоті своєї віри в єдиного істинного Бога. Отже, завдяки подвигу варягів-християн Федора та Іоана, князь Володимир побачив, що християнська віра не є виявом слабкості, але навпаки – здатна давати тим, хто має її, велику духовну силу протистояти викликам зла, робить волю незламною, відганяє страх.

З нагоди свята на честь князя Володимира ми сьогодні чуємо в апостольському читанні слова святого Павла про власне навернення до правдивої віри. «Ви чули про мій попередній спосіб життя в юдействі, що я жорстоко гнав Церкву Божу та руйнував її» (Гал. 1:13) – свідчить апостол. Однак саме цього гонителя істини Бог покликав стати обраною посудиною віри, наставником в Євангелії для багатьох народів, одним з найбільш видатних християн усієї історії.

Так само і князь Володимир, запеклий язичник, розпусник та жорстокий правитель, під впливом віри перемінився докорінно, ставши стриманим, милосердним, відданим Євангелію володарем великої держави. У «Слові про закон і благодать» святий Іларіон, наш перший Київський митрополит-русич, вшановуючи рівноапостольного Володимира, підкреслює як заслугу князя те, що він не отримав настанову від когось з людей, але внутрішньо, роздумуючи над питаннями життя й віри, особисто прийшов до пізнання істини. Сам Господь таємничо наставив князя на шлях правди так, як наставив Він і апостола Павла, про що той свідчить у Посланні до Галатів: «Євангеліє, яке я благовістив, не є людське; бо я прийняв його і навчився не від людини, а через одкровення Ісуса Христа» (Гал. 1:11-12).

Яку настанову дає нам нині приклад рівноапостольного Володимира – нашого батька у вірі, Хрестителя України-Руси? Чому дотепер, хоча від часу упокоєння його минула понад тисяча років, він продовжує вшановуватися і прославлятися, як святий правитель, як наставник у вірі?

Найперше, він є свідченням для нас, що Бог не відкидає навіть найбільш запеклих грішників, гонителів та мучителів, але всякій людині, якщо вона прагне пізнати істину – відкриває шлях до неї. Бог навіть зло людини здатен премудрістю Своєю обертати до добрих наслідків. Жорстокість князя та його відданість язичництву, яка стала причиною смерті варягів Федора та Іоана, через свідчення віри цими мучениками обернулася в серці князя на спонукання до пошуку правди.

Тому якщо хтось нині є грішником і думає, що він вже не здатен змінитися – нехай погляне на князя Володимира, який з глибокої темряви прийшов до світла. Якщо комусь здається, що бути християнином, виявляти любов навіть до ворогів, плекати смирення та милосердя – це прояв слабкості, такі нехай згадають, що сильний і жорстокий князь, який мечем завоював собі престол правління, був глибоко вражений тією мужністю, яку християнська віра дала мученикам-варягам. І саме ця мужність мучеників посіяла в душі Володимира те зерно, яке згодом проросло і дало багатий плід віри.

Історія Володимира має надихати також християнських батьків свідчити віру дітям та онукам навіть тоді, коли вони, здається, зовсім не бажають слухати про Бога. Князь на початку свого життя був, попри настанови бабусі своєї Ольги, запеклим язичником. Але праця святої княгині, її свідчення не були марними, і хоча минув певний час – посіяне нею християнське зерно дало свої плоди, а приклад Ольги послужив доказом того, що слід обирати християнство, як віру найкращу, бо вона є вірою істинною.

Дорогі брати і сестри!

Сьогодні, попри всі виклики зла, спрямовані проти України та проти нашої Помісної Церкви, ми урочисто святкуємо День Хрещення нашого народу і держави, вшановуємо нашого хрещеного батька – князя Володимира, вшановуємо нашу українську державність, коріння якої нерозривно сплетені з тим вибором, який зробив наш рівноапостольний правитель і наші предки понад тисячоліття тому. Наша християнська православна віра в Бога допомагає нам нині непохитно захищатися від неправди «русского міра» так само, як мученики Федір та Іоан захищали істину від натовпу язичників.

І ми віримо, що з Божою допомогою ідоли цього новітнього язичництва, яке Москва хоче нав’язати всьому світу – впадуть, а правда – переможе. Як перемогла вона в душі князя Володимира. Про це багато разів свідчив з цього місця і наш спочилий Святійший Патріарх Філарет, який казав: «Там де правда – там Бог, а де Бог – там перемога».

Ми віримо, що правда у цій боротьбі не з «русскім міром», а з українським народом, з нашою автокефальною і помісною Українською Православною Церквою. Тому, попри важкий шлях, який доводиться нам долати, ми віримо в перемогу. І нехай молитовне заступництво батька нашого святого рівноапостольного князя Володимира і всіх святих землі української буде нам на допомогу! Амінь.