Новини

Щоби пізнати волю Божу не слід очікувати особливих знамень і чудес, але необхідно звертатися до слів Священного Писання, – Митрополит Епіфаній

22 Жовтня 2023

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія
у двадцяту неділю після П’ятидесятниці

 

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сьогодні для настанови і повчання Церква подає нам читання притчі про багача і Лазаря. Притча ця має багато значень. Це і пророцтво про воскресіння праведного Лазаря, бо коли Спаситель справді вивів його з гробу, то запеклі серцем начальники народу і фарисеї навіть такому явному чуду не повірили.

Це і свідчення про винагороду і відплату за справи, добрі чи злі: кожна людина у вічності отримає плоди того, яким було її життя. Це і осудження нечутливості до біди та страждань ближніх: багач явно мав і нагоду, і можливість допомогти Лазарю, але був байдужим до його страждань.

Однак сьогодні хочу привернути нашу спільну увагу до слів, якими притча завершується. Коли померлий багач просить праотця Авраама послати Лазаря до його братів, щоби їх застерегти від грішного життя, то отримує відповідь: «У них є Мойсей і пророки; нехай слухають їх. Він же сказав: ні, отче Аврааме! Але коли хто з мертвих прийде до них, покаються. Тоді Авраам сказав йому: якщо Мойсея і пророків не слухають, то хоч би хто і з мертвих воскрес, не повірять» (Лк. 16:29-31).

В чому значення цих слів притчі? Вони підкреслюють надзвичайну важливість і необхідність для людини вивчати Священне Писання. Бо згадані тут Мойсей і пророки – це священні письменники книг Старого Завіту. Коли Спаситель словами Авраама з притчі вказує на Мойсея і пророків, то говорить не безпосередньо про них самих, як людей, але про біблійні книги, які ними були написані під натхненням Духа Святого.

Багач просить Авраама послати до його братів померлого Лазаря, щоби чудо воскресіння спонукало їх переглянути своє життя. Щоби вони, побачивши мертвого живим і почувши з його вуст настанови, змінили своє життя, не грішили так, як грішив цей, вже осуджений їхній брат. Щоби виправилися і через це уникнули пекельних мук.

Але праотець відмовляє багачу, справедливо вказуючи, що для отримання настанови в істині, для отримання знання, як розрізнити добро і зло, знання того, що слід робити, щоби виконати волю Божу, а чого уникати, щоби не бути покараними – для всього цього не слід очікувати якогось особливого знамення чи чуда. Все, що необхідно знати людині для перемоги над гріхом – вже відкрите. Через пророків Бог явив Свою волю, дав заповіді, навчив шляху життя, шляху праведності, а також дав застереження від гріхів та зла.

Отже, щоби пізнати волю Божу, людині не слід очікувати якихось особливих знамень і чудес, але необхідно звертатися до слів Одкровення, до Священного Писання, до Біблії. На сторінках Старого і Нового Завіту дано відповідь на питання, що слід робити людині, а чого уникати. В Писанні подано застереження від життя гріховного, наслідком якого буде пекло. Так само, як подано заохочення до життя праведного, до примноження жертовної любові і добра, бо плід такого життя – блаженна вічність із Богом.

Дорогі брати і сестри! Чи хтось із нас був свідком воскресіння померлої людини? Ми віримо у воскресіння мертвих, віримо, що Христос воістину воскрес, віримо Євангелію, яке свідчить нам про воскресіння Лазаря, праведної Тавифи, дочки Яіра та сина наїнської удови. Але нам особисто не доводилося бачити нікого, хто був мертвим – і воскрес. Бо це – виняткова, надзвичайна подія. І якби ми самі стали свідками такого чуда, то чи не вважали би це чимось справді неперевершеним і важливим?

Притча, яку ми нині чуємо, свідчить, що кожен з нас має можливість бути свідком чогось більшого, ніж воскресіння мертвого – ми можемо пізнавати волю Божу з книг Священного Писання через настанови Церкви, яка зберігає, проповідує і пояснює Божественне одкровення. Якби із гробниці піднявся померлий і став свідчити – чи не слухали би його зі страхом і уважністю? Але ми маємо можливість бути свідками того, що притча визначає як більше і важливіше, ніж слова воскреслої з мертвих людини – ми маємо слово Боже, утверджене воскресінням Господа Ісуса Христа.

Щоби почути це слово, не слід йти в далеку країну, не потрібно вивчати незнайому мову – слово Боже звіщається тут і зараз, мовою рідною і зрозумілою. Звіщається відкрито і для всіх. Жодні зовнішні обставини і ознаки не обмежують людину в тому, щоби мати доступ до цього пізнання. Ані вік, ані стать, ані стан суспільний і матеріальний, ані національна і культурна приналежність, ані будь-що інше з ознак світу цього, за якими розрізняються люди – не може перешкодити тим, хто бажає, пізнати волю Божу.

Для цього потрібне лише одне – відкрите серце. Потрібне бажання, почувши і пізнавши Божий закон – виконувати його. А хто не має відкритого серця, хто не бажає виконувати настанови Божі, то для таких, як справедливо каже притча, навіть якщо і мертвий воскресне на їхніх очах, то вони не повірять. Як не повірили книжники і фарисеї, коли Христос воскресив Лазаря, що чотири дні лежав у гробі, і навіть змовилися вбити і Спасителя, і Лазаря, якого Він воскресив.

Отже, дорогі брати і сестри, окрім інших важливих настанов, притча, яку ми нині чуємо, нагадує нам про життєву необхідність кожній людині вивчати слово Боже, читати книги Священного Писання, щоби виконати те, що задля нашого блага заповідає нам Господь. Не слід чекати моменту, коли якимись особливими знаменнями або чудесами Бог безпосередньо нам дасть настанову чи застереження. Все необхідне для нашого спасіння від пекельних мук вже подане нам, відкрите і сповіщене через Біблію, через Божественне одкровення. Тому ми не просто маємо можливість пізнати істину – ми маємо обов’язок робити це!

Господь зробив усе, щоби істина для нас була пізнаваною, щоби ніякі зовнішні перешкоди не завадили нам знати її та втілювати в житті. І лише особисто від кожного з нас залежить, користаємося ми цією можливістю чи марнуємо її, як життя своє марнував у багатстві безумний чоловік, успадкувавши за це осудження і пекельні страждання.

Дорогі брати і сестри!

Сьогодні у цій святині, в Успенському соборі української Лаври, ми маємо духовну радість вшанувати преподобного Меркурія Чернігівського, ігумена Бригинського. Його чесні мощі були віднайдені 12 років тому і вони постійно перебувають у чернігівському кафедральному соборі святої Катерини. Однак з нагоди річниці канонізації цього святого нашого часу його чесні мощі принесені до Лаври на поклоніння. Бо отець Меркурій був пострижений тут у чернецтво, тут ніс свої духовні подвиги.

Більшовики закрили Лавру, вигнали з цих стін молитву і богослужіння та думали, що перемогли. Але Бог явив на преподобному те, що уподібнює його до Лазаря з притчі: богоборці та гонителі тепер мають відплату разом з дияволом, якому вони за життя служили, чинячи зло. А преподобний Меркурій, який за життя багато постраждав, тепер прославлений. Душею він – серед святих у Царстві Божому. А тілом своїм, своїми чесними мощами – він знову прийшов до своєї обителі як свідок великих діл Божих. Як свідок сили Євангелія, сили Божественного одкровення, яке перемагає все.

Тож, маючи нагоду перед ракою з мощами преподобного піднести молитви до нього, ми в цей день усердно просимо його заступництва перед Господом, просимо захисту для наших мужніх воїнів, просимо перемоги для України, щоби російські агресори були вигнані з нашої землі та щоби був утверджений справедливий мир.

Так само ми просимо про перемогу і мир, про єдність Церкви і про благо для народу іншого нашого святого, пам’ять якого нині вперше урочисто вшановується — святителя Рафаїла, митрополита Київського.

Молитвами святителя Рафаїла, преподобного Меркурія, преподобних отців наших Печерських і всіх святих, Господи Ісусе Христе, помилуй український народ і всіх нас! Амінь.