Щоби пізнати таємниці Царства Божого, потрібно прикладати зусилля розуму, спрямовані на пізнання глибин Божественного одкровення, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у двадцять першу неділю після П’ятидесятниці

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сьогодні у недільному читанні з Євангелія ми чуємо такі слова Спасителя, звернені до учнів, а через них – і до усіх нас: «Вам дано розуміти таємниці Царства Божого, а іншим – у притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили і, слухаючи, не розуміли» (Лк 8:10). Давайте зупинимося на цих словах Христових більш детально.

Що таке притча? Це форма повчальної розповіді, яка через символічних дійових осіб та їхні вчинки передає нам певні думки, певне вчення. Притча використовує образи та дії, які є зрозумілими для слухачів, щоби через речі, що їх вони вже знають з власного досвіду, пояснити їм щось нове, незнане. Часом притча слугує також для викриття слухачів, коли вони через очевидність висновків з описаних у притчі подій змушені визнати певну істину, яку до цього не готові були сприйняти.

Господь наш Ісус Христос у Своїй проповіді часто користується притчами як формою пояснення євангельського вчення. Одні з них є дуже короткими, як, наприклад, причта про закваску чи про гірчичне зерно, до яких Спаситель уподібнює Царство Боже. Ці притчі вміщаються всього у кілька рядків тексту. Інші ж притчі є значно довшими, з багатьма дійовими особами та розвитком сюжету. Такими є притчі про блудного сина чи про немилосердного позичальника. Є притчі, зміст яких є відразу зрозумілим для слухачів. А є такі, яких не можуть зрозуміти навіть учні Христові, і тому вони просять свого Учителя дати роз’яснення сказаного.

Господь свідчить: «Закон і Пророки були до Іоана; з цього часу Царство Боже благовіститься, і кожен із зусиллям входить у нього» (Лк. 16:16). Зусилля, про які йдеться, полягають у діях людини для власного морального очищення, до чого нас усіх спонукає слово Боже. Але також йдеться тут і про зусилля духовно-інтелектуальні.

Щоби пізнати таємниці Царства Божого, потрібно прикладати зусилля розуму, спрямовані на пізнання глибин Божественного одкровення. Але також слід прикладати зусилля душі, щоби вона очищувалася, наповнювалася благодаттю для досягнення кращого сприйняття істини. Відтак, зусилля потрібні також і людині в цілому, щоби істину, яку ми пізнали, втілювати в наше життя.

Саме тому проповідь Євангелія, сповіщення волі Божої людям – це не лекції про філософські погляди, тим більше це не промови, спрямовані до того, аби просто зацікавити чи розважати слухачів.

І в ті давні часи земного життя Спасителя, як і нині, багато промовців говорили більшою мірою для того, щоби викликати прихильність аудиторії. Для цього вони використовували певні засоби, які розважають слухачів, тримають у фокусі їхню увагу, здаються їм приємними. Відтак подібні промовці часто підпадають під зворотний вплив аудиторії, а тому говорять не те, що справді необхідно сказати, але те, що буде приємним для слухачів та викликатиме їхню симпатію.

Спаситель же проповідував не для того, аби Його слова просто подобалися слухачам, але для того, щоби свідчити істину. Так Він говорить і на суді у Пілата: «Я для того народився і для того прийшов у світ, щоб свідчити про істину; кожен, хто від істини, слухається голосу Мого» (Ін. 18:37). А якщо кожен, хто від істини, слухає голос Христа, то що стається з противниками істини? Відповідь на це вже була промовлена на початку: «вони, дивлячись, не бачили і, слухаючи, не розуміли».

Господь прийшов у світ, щоби свідчити істину. Але істину цю не всі хочуть приймати навіть з вуст Самого Сина Божого. Відтак навіть Його, Божого Сина і Месію, противники істини критикують за сказане Ним. Таким противникам істини не подобається форма, в яку Христос зодягає Своє свідчення, а ще більше не подобається зміст сказаного. Водночас ті, хто має серце, відкрите до пізнання істини, не лише слухають слово Господнє, але і чують це слово. Вони не мають упередженості до Христа, як до проповідника – і тому завдяки своїй відкритості чуть в Його словах те, чого інші, запеклі серцем, не чують, хоча і слухають нібито ті ж самі слова.

І тут ми повертаємося назад, до притчі, як тієї форми, в яку Господь зодягає Своє одкровення. Чому Він використовує таку форму? Одна з відповідей на це питання полягає в тому, що так Христос дає можливість для всіх, хто справді хоче знати волю Божу, отримати розуміння істини у більш простий спосіб.

Ви, мабуть, пам’ятаєте, дорогі брати і сестри, як апостол Павло свідчив про себе у третій особі, кажучи, що знає людину, яка була піднята до раю і чула там слова невимовні, які людині неможливо переказати (2 Кор. 12:1-5). Отже, істину, яку відкриває Бог, Він міг би зодягнути і в такі невимовні слова, які чув апостол Павло. Але хто би міг тоді зрозуміти цю істину? Лише обрані праведники, пророки, які досягнули відповідного духовного очищення і єднання з Богом. А більшість людей не знала би істини, бо не могла би її зрозуміти.

Саме тому Спаситель, турбуючись про благо якнайбільшої кількості людей, проповідує, вживаючи не якісь незбагненні слова і образи, але свідчить істину через такі слова і образи, які практично всякій людині зрозумілі через її особистий життєвий досвід. Що чув і бачив апостол Павло, коли був у піднесенні – ми не знаємо, але ми легко можемо уявити собі сіяча із почутої сьогодні притчі, уявити також посіяне ним зерно та всі ті перешкоди, які виникають, аби воно добре проросло, укорінилося і дало великий плід.

Сила слова Божого, дорогі брати і сестри, полягає в тому, що воно не ховає істину за складними визначеннями і незрозумілими термінами, але відкривається просто і доступно всякій людині, яка справді хоче знати це слово і виконувати його. Христос проповідує так, щоби всяка людина, яка хоче зрозуміти істину та жити відповідно до неї – могла це зробити. І притчі – це одна з форм, за допомогою яких досягається це завдання.

Відтак нам слід усвідомлювати, що все необхідне для нашого спасіння – вже відкрите Господом і подане людям через Передання, через Писання і через істинну науку Церкви. Але лише від нас залежить, чи прикладемо ми наші власні зусилля, зусилля як розуму, так і душі, щоби осягнути скарби божественної мудрості. Чи навпаки – опинимося серед тих, хто слухає і не чує, дивиться і не бачить. Вибір за кожним з нас. Як і відповідальність за нього. Амінь.