Різдво Предтечі наблизило наше спасіння, адже стало провіщенням Різдва Христового, з яким воно нерозривно пов’язане, – Митрополит Епіфаній

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сьогодні ми вшановуємо Різдво Пророка і Предтечі Христового Іоана. Всіх вас вітаю з цим великим святом. І з особливою радістю я вітаю братію монастиря та його парафіян з освяченням цього прекрасного храму, яке нині звершилося.

Свято Різдва Іоана Хрестителя є незвичайним. Бо в ньому вшановується подія народження людини, яка стане Предтечею, тобто великим пророком і провісником приходу Самого Месії-Спасителя. Нині вшановується народження того, хто буде удостоєний надзвичайної честі хрестити Сина Божого і бачити одкровення Пресвятої Тройці в явленні всіх трьох Її Осіб: Отця, Який відкриває волю Свою через голос сповіщення, Сина, Який приймає хрещення, освячуючи води Йордану і все водне єство, і Духа Святого, Який сходить з небес у вигляді голуба.

Чому це свято незвичайне? Бо якщо міркувати з людської точки зору, то здаватиметься якраз навпаки – якраз день народження для кожної людини, для її рідних і близьких є найбільш поширеним з особистих свят. То що є надзвичайне у святкуванні дня народження?

Відповідаючи на це питання ми можемо подивитися у церковний календар. І там ми побачимо, що протягом року лише три спогади, три святкові події, які урочисто вшановуються, мають зв’язок з народженням – це прославлення Різдва Христового, Різдва Діви Марії Богородиці та Різдва Іоана Хрестителя.

Немає нікого іншого, навіть серед великих угодників Божих, чиє народження би вшановувалося і прославлялося. Бо всі дні пам’яті святих пов’язані не з початком, а із завершенням їхнього життя – це дні їхнього мирного упокоєння чи мученицької смерті, їхнього прославлення в лику святих чи віднайдення або перенесення їхніх мощей.

Так є тому, що насправді не народження людини в світ цей визначає її життя, але народження для вічності. Бо коли нова людина народжується на світ, то скажіть – чия це заслуга, її самої чи її батьків? Кожна розумна людна скаже, що це заслуга батьків, яких Бог благословляє народити нове життя. А дитина, немовля, завжди народжується немічною, безпорадною. Новонароджений потребує постійної опіки та догляду. І лише зростаючи протягом багатьох років дитина наповнюється досвідом та знаннями, розвивається тілесно і духовно.

А коли людина проживе життя, виявить свою волю і утвердиться у добрі, виконуючи заповіді Божі, коли через віру і добрі діла засвідчить відданість Творцю та єдність з Ним – тоді вона, хоча і відходить тимчасово від світу цього, але насправді народжується для вічності. І тому саме цей момент є підсумком її власного життя та досягнень. Тоді вже справді можна говорити про її чесноти або навпаки – про гріхи та пристрасті, можна зважити добрі та злі вчинки, за які належить їй прийняти чи винагороду, обіцяну Богом для праведників, чи покарання, призначене для грішників.

Тому ми і вшановуємо святих не в дні їхнього земного народження, але в дні, коли вони народилися для вічності. А нині ми святкуємо саме початок земного життя, Різдво Іоана Хрестителя. Бо в цій події ми в особливий спосіб прославляємо Бога, Який в особі великого пророка завершує приготування людства до прийняття Месії-Христа.

І в цьому є найперша та головна відмінність нинішнього свята від днів народження інших людей. Різдво Предтечі, як і Різдво Богородиці та Різдво Самого Христа, мають безпосередній стосунок до спасіння людства. В них виявляється особливе благовоління Боже. І тому вони відбуваються не за звичайним порядком, але як виняток і як чудо.

Господь Ісус Христос народжується непорочно, від Пречистої Діви і Духа Святого. А ті, кого Бог призначив послужити великій тайні спасіння, Приснодіва Марія та Іоан Предтеча, хоча і народжуються від земних батьків, однак в чудесний спосіб. Бо як ми знаємо, батьки їхні були неплідними і не мали дітей. І за природним порядком, досягши вже старшого віку, вони не мали і надії на батьківство. Однак благовоління Боже саме в цьому і полягало – Господь, бажаючи засвідчити особливе призначення Іоана і Марії, благословляє їхнім батькам народити дитину тоді, коли за людським міркуванням це вже було неможливим.

Про події, що передували Різдву Іоана Хрестителя, ми знаємо з Євангелія – як Бог послав до священника Захарії Свого вісника, архангела Гавриїла, сповістити майбутнє чудесне народження у нього сина, який стане пророком і приготує прихід Месії. Захарія не міг повірити в це, бо не сподівався вже мати дитину. І Бог через тимчасову німоту дав йому та іншим знак, що лише коли станеться воля Господня – Захарія знову зможе говорити.

Тому, дорогі брати і сестри, ми і називаємо нинішню подію не просто днем народження, але вживаємо слово «Різдво», яке застосується у церковній традиції найперше до Різдва Христового. Бо нині не просто ще одна, нехай і в майбутньому прославлена святістю людина народилася в світ – нині народився найбільший з пророків, служитель і Предтеча Самого Месії. Який не лише сучасникам своїм, але і нам, і всім людям на всі часи вказує на Господа Ісуса й каже: ось Агнець Божий, Який бере на Себе гріхи світу! Він закликає кожного з нас у душі своїй приготувати дорогу для Господа, Який приходить. Він закликає прийняти істинного Помазаника, Сина Божого, служіння і покликання Якого засвідчені волею Отця Небесного та явленням Святого Духа.

Бог особливим явленням вісника волі Своєї архангела Гавриїла засвідчив чудесне народження і велике служіння Іоана Хрестителя. Тому коли звершилося сповіщене і народився Предтеча – ми святкуємо, прославляючи Господа за це. Бо Різдво Предтечі наблизило наше спасіння, адже стало провіщенням Різдва Христового, з яким воно нерозривно пов’язане і духовно, і в земному часі.

На честь такої величної, виняткової та духовно важливої події і було нині звершене освячення цього храму.

Від давнього часу, відколи принесене сюди було світло євангельського благовістя і православної віри, Галицький край відзначається побожністю, що втілюється і у повсякденному житті, і у вихованні та культурі, і в численних покликаннях до священства і чернецтва місцевих уродженців. У давній час після руйнування монгольською ордою Києва Галицький край став на певний період центром православної Митрополії, яка після відновлення нашої Золотоверхої столиці знову з’єдналася в одну Митрополію Київську, Галицьку і всієї Руси. Тут набув великого розвитку братський рух, ставши на обороні Православ’я у складні часи церковних поділів та випробувань через гоніння від сильних світу цього.

І в історично недавній час Галицький край знову відіграв визначну роль в історії Української Церкви, бо саме тут розпочався масовий і невпинний рух за нашу церковну незалежність, за автокефалію Православної Української Церкви, за єднання всіх православних вірних України навколо власного прадавнього духовного центру – Золотоверхого Києва, нашого другого Єрусалиму. Служіння і праця багатьох уродженців цього славного краю, священиків та мирян, зробила і продовжує робити великий внесок у розбудову цілої нашої Помісної Церкви.

І нинішня подія освячення цього храму є ще однією цеглиною в цю розбудову. Бо як три з половиною десятиліття тому з цього краю розпочалося утвердження автокефалії Української Церкви, так і тепер тут пишеться нова сторінка Помісної Церкви – сторінка її єднання та остаточного звільнення від московського уярмлення.

Дякую всім вам, дорогі отці, улюблені у Христі брати і сестри, за вашу відданість Православній Церкві України, за вашу молитву і працю. П’ятсот днів Україна успішно чинить опір та дає відсіч великій навалі московської орди. Десятий рік ми боремося проти російської агресії за звільнення всіх наших людей і наших земель від кремлівської окупації. Понад три десятиліття ми торували шлях розбудови Української Церкви, вільної від чужого ярма, і понад століття ми виборювали автокефалію нашої Помісної Церкви, нарешті отримавши Томос і благословення від Вселенського Патріархату, від нашої Матері-Церкви.

Але насправді наша боротьба, боротьба українського народу за свою свободу, державність, за свою ідентичність триває понад три століття. За право бути самими собою і самим порядкувати у своєму домі наш народ заплатив і продовжує платити велику ціну. Але ми віримо, що з Божою допомогою і спільними зусиллями ми досягнемо перемоги у цій такій довгій війні. Щоби майбутні покоління українського народу жили в мирі, а російська імперія зла, ця тюрма народів і царство брехні – остаточно пішла в минуле.

І нехай цей храм, ця нова православна святиня на давній Галицькій землі, довіку буде місцем молитви до Бога, молитви за Україну, за її краще майбутнє та за спокій і вічне блаженне життя всіх, хто у боротьбі за віру і рідну Церкву, за правду і свободу рідного краю віддав своє життя.

Слава усім українським героям і Богу нашому слава на віки віків! Амінь.