Прославляючи Діву Марію за Її милосердя і численні чудеса, ми відчуваємо нерозривний зв’язок між нами та Нею, нашою Заступницею та Ізбавительницею від бід, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Предстоятеля в день вшанування Манявської ікони Божої Матері «Ізбавительниця»

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Вітаю усіх вас, – наших вірних, ченців, духовенство та архієреїв – хто зібрався у цій святині, щоби нині спільною молитвою та звершенням Божественної літургії в прославленому Скиту Манявському особливо вшанувати Пресвяту Богородицю.

Чому ми вирушаємо в далеку дорогу – а більшість з нас прийшли та приїхали сюди з інших міст і сіл – щоби помолитися до Бога, звернутися до Його Пречистої Матері? Невже Господь і святі не чують нас там, де ми зазвичай живемо? Або можливо у певних особливих місцях Бог і Його угодники стають ближчими до нас?

Щоби відповісти на ці питання, ми маємо розуміти, що паломництво, подорож заради Бога – це стародавня практика, яка має біблійне коріння. Господь кликав у дорогу старозавітних праведників, і навіть цілий народ єврейський двічі кликав полишити місце його розселення у Єгипті, а потім у Вавилоні, щоби прийти в обіцяну землю.

З Одкровення ми знаємо, що Бог є Дух, Він – незміримий і всюдиприсутній. Тож немає якогось визначеного місця, про яке можна було би сказати, що тут чи там є нібито «більше Бога». Однак зі Священного Писання та всього досвіду життя Церкви ми знаємо, що за Божественним промислом певні обрані місця стають такими, де людина в особливий спосіб здатна наблизитися до Творця. Там, де Господь благоволить явити Себе через видіння, через примноження благодаті та через чудеса, через дії Його ангелів та святих – там людина в особливий спосіб відчуває наближення до Бога не в просторі, але в дусі.

Однак для того, щоби відчути це благодатне єднання, цю особливу божественну присутність, людина теж повинна потрудитися. Ми знаємо на прикладі притчі про сіяча, що зерно, посіяне при дорозі чи серед терня, не дає плоду, бо спокуси від диявола і турботи віку цього протидіють духовному зростанню. Тому, щоби наблизитися до Бога, людина повинна віддалитися від турбот світу цього, від суєти, від спокус і всього, що може вести нас до гріха.

Ми, дорогі брати і сестри, під час служіння літургії чуємо щоразу слова Херувимської пісні: «всяке нині життєве відкладімо піклування, щоби прийняти нам Царя всіх». Для того, щоби наблизитися до Бога, ми маємо віддалитися від суєти та спокус. Щоби почути голос Господній, який кличе нас – ми самі повинні стишитися і зосередити свою увагу.

Тому Бог в час старозавітній благоволив лише одне єдине місце у світі назвати Своїм домом – храм у Єрусалимі. І вірні для того, щоби взяти участь у храмовому служінні, повинні були подорожувати з усіх місць, де вони живуть, до цього єдиного храму. Навіть Сам Господь наш Ісус Христос робив так, приходячи на святкування до храму Єрусалимського.

Такою подорожжю, цим паломництвом, люди, які брали в них участь, отримували спонукання до внутрішньої переміни. Ця подорож ставала нагадуванням, що хоча ми і живемо у світі цьому, але насправді кожен з нас тут – лише подорожній, який має через це тимчасове життя прийти до дому нашого Небесного Отця.

Нині, в час Нового Завіту, коли за словом Спасителя наблизилося до нас Царство Небесне, вже не в єдиному місті Єрусалимі є дім Господній, але Бог благоволить освячувати зішестям благодаті Святого Духа всяке місце, де християни збираються на спільну молитву. Тому ніхто вже не має виправдання у неможливості прийти до храму, прийти на служіння, бо вони є десь дуже далеко, за горами й морями. Тепер храм, дім Божий, від нас є на відстані цілком досяжній.

Однак і в час новозавітній ми маємо засвідчені місця особливої Божої присутності, куди за можливості звершуємо паломництва. Це місця, де угодники Божі примножували свої молитви та подвиги. Це місця звершення особливих Божих чудес. Це місця, пов’язані з явленням Пречистої Богородиці, з пошануванням Її чудотворних ікон. Безперечно, що прийти до Бога і взяти участь у спільній молитві ми можемо і в тих храмах, до громад яких ми за місцем свого життя належимо. Але вирушаючи до святих місць із паломництвом, збираючись на соборні служби від різних міст і сіл нашого краю та навіть із закордоння, щоби спільно помолитися, – ми у такий спосіб не лише подорожуємо, але ми прагнемо віддалитися від суєти тимчасового життя, щоби зосередитися на житті духовному.

Вдома ми залишаємо свої справи, турботи, обов’язки та розваги, щоби у святих місцях, таких як ця Манявськаобитель, разом зосередитися на духовних наших потребах. Ми збираємося сюди, щоби, прославляючи Діву Марію за Її милосердя і численні чудеса, більш глибоко відчути той нерозривний зв’язок, який є між нами та Нею, нашою Заступницею, Ізбавительницею від бід, нашою Непереможною Воєводою у духовній боротьбі проти зла.

Тож, дорогі брати і сестри, в нинішній час тяжких випробувань, страждань і горя, які через війну терпить український народ, ми всі, хто зібрався тут, відклавши життєві піклування, піднесімо нашу спільну гарячу молитву до Господа Ісуса Христа за перемогу правди та справедливий мир для України. А у Його Пречистої Матері просімо визволення від нашестя жорстоких чужинців на нашу землю. Просімо нашу Заступницю простерти Свій Омофор-Покров над нашими воїнами-захисниками і Своїм материнським заступництвом покрити від усякого зла.

Пресвята Владичице Богородице, Ізбави нас від ворогів видимих і невидимих, захисти від супротивників, які хочуть знищити народ наш, і даруй перемогу та мир дітям Твоїм! Амінь.