Проповідь Предстоятеля в день відзначення відновлення Михайлівського собору

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Епіфанія в четверту неділю після Пасхи
та в день відзначення 24-ї річниці відновлення Свято-Михайлівського Золотоверхого собору

Дорогі брати і сестри! Христос Воскрес!

Цього недільного дня євангельське читання нагадує нам про зцілення Спасителем чоловіка, хворого на параліч. Тридцять вісім років тривала його недуга.

Знаючи, що і у сучасному світі подібні хвороби лікувати важко, а у світі античному, в умовах тогочасних медичних знань, параліч був фактично невиліковним, ми можемо краще зрозуміти глибину страждань цього чоловіка. І нині людина з інвалідністю має обмежені можливості для праці та отримання доходу для свого прожиття. А у ті давні часи подібна хвороба практично завжди прирікала тих, хто зазнав її, на життя убоге, жебрацьке.

Отже, ми можемо уявити той важкий життєвий стан, в якому довгий час перебував хворий. Бо і для сьогодення тридцять вісім років – це багато, а для античного світу це могла бути тривалість навіть всього життя, або більшої його частини.

І в цих важких умовах, викликаних такими зовнішніми обставинами, кожна з яких сама собою здається безнадійною, а всі разом можуть довести навіть до відчаю – хворий чоловік продовжує зберігати надію на Бога. Він знає, що Господь звершує чудо, посилаючи ангела збурювати воду в купальні, і той, хто входить у цю збурену воду першим – одужує. Тож він зберігає надію, що зможе отримати зцілення від своєї недуги, хоча всі зовнішні обставини стають ніби непереборною перешкодою для здійснення його бажання.

Господь знає душу і серце цього чоловіка, бачить його глибоку надію, тому і звертається до нього з питанням: чого він прагне? Ця обставина з євангельської розповіді теж важлива, дорогі брати і сестри.

Син Божий є всевідаючим, і Він знає про кожного з нас те, чого навіть і ми самі не знаємо – знає наше майбутнє, знає те, про що ми забули або про що не здогадуємося. Однак у Писанні ми не раз находимо приклади того, як Господь запитує людей про ті чи інші обставини. «Хто доторкнувся до Мене?», – питає Він, коли у натовпі до Його одягу торкнулася хвора жінка, яка мала надію на зцілення. «Що саме сталося в Єрусалимі?», – питає Христос Луку і Клеопу, Своїх апостолів, коли у іншому вигляді являється їм після воскресіння з мертвих на дорозі в Емаус. І ось нині Він запитує хворого: «Чи ти хочеш стати здоровим?»

Чому Господь запитує? Хіба Він не знає чогось і потребує пояснення? Ні, не тому, але у такий спосіб Спаситель дає можливість людині виявити її свободу, відкрити своє серце, засвідчити її власні думки та сподівання.

Ця істина важлива для нас, бо пояснює, чому і з якою метою ми молимося Богові. Адже в молитві ми не сповіщаємо Господу нічого нового, Йому про нас і наші потреби невідомого. Призначення молитви не в тому, щоби розповісти Богу про щось, не знане Йому, як ми це розповідаємо іншим людям. Сенс молитви полягає в тому, що ми відкриваємо Богові своє серце, свідчимо Йому про нашу любов, нашу віру, нашу надію саме на Нього. Тому Спаситель і вказує, що не багатослівність або пишномовність молитви мають значення для Нього, але щирість, правдивість того внутрішнього духовного почуття, яке в слова владають молільники – як митар, який у коротку молитву про милість вклав усе своє відчуття розкаяння за гріхи і сподівання на Боже милосердя.

Тому Христос, хоча знає, чого бажає хворий, Своїм питанням дає йому самому можливість відкрити серце та засвідчити надію. І як відповідь на це щире сподівання Господь подає хворому зцілення.

Тут маємо звернути увагу на ще один важливий момент: Бог звершує чудо не так, не в той спосіб, як сподівався сам хворий. Бо він мав надію на допомогу першим дістатися води, збуреної ангелом, і так стати здоровим. Однак Господь зціляє хворого безпосередньо і в одну мить.

Яку науку дає нам ця подія? Вона навчає нас того, що Бог діє не лише так, як ми очікуємо, але і неочікувано. Він може не давати нам те, чого ми просимо, не давати тут і зараз, знаючи, що насправді є для нас кращим і коли, в який час та в яких обставинах слід дати нам те, чого ми дійсно потребуємо. Дати в такий спосіб, який нам та іншим принесе більшу духовну користь, наблизить до вічного блаженного життя.

Приклад зцілення хворого на параліч чоловіка доводить нам, що ані здавалося би нездоланні зовнішні обставини, ані тривалий час безуспішних намагань змінити їх не повинні приводити нас у відчай, не повинні бути виправданням для зневіри. Як Іов багатостраждальний втратив все, але не зневірився, і тому духовно переміг диявола в його заздрості до праведника, так і кожен з нас, якими би складними не були випробування, скорботи, біди – в жодному разі не має ані права, ані підстав зневірюватися в Бозі. І тоді, заради сили, яку дає віра, неодмінно духовно переможе, отримає від Господа те, що справді потрібне і що приведе до блаженного життя вічного.

Читання про зцілення розслабленого в цей недільний день, коли ми продовжуємо святкувати Христове Воскресіння з мертвих, символічно нагадує нам не лише про вилікування хворого, але також дає свідчення про вилікування всього людства від влади зла та від смерті, вилікування самої людської природи. Довго чекало людство на визволення, на пришестя Месії, як паралізований довго сподівався на одужання – але все одно це очікування здійснилося, Бог виконав те, що обіцяв ще Адаму та Єві.

Тому і ми, дорогі брати і сестри, в яких би важких обставинах життя не перебували, і як довго вони би не тривали – ніколи не маємо втрачати надії на Бога. І Господь, Який знає найкраще, що і в який час слід зробити на благо нам – подасть те, чого справді потребуємо.

Сьогодні, дорогі брати і сестри, ми маємо особливе святкування, пов’язане з відновленням з руїни цього величного соборного храму на честь Архистратига Михаїла. Чверть століття тому, як знак відкинення попереднього державного безбожництва, як знак усвідомлення того зла, яке нашому народу було принесене більшовизмом і кремлівськими загарбниками, цей храм був відбудований. У 1937 році, коли його висадили в повітря заради побудови тут місця для уряду кривавої кремлівської тиранії, ніхто не міг би уявити, що трохи більше ніж за шість десятиліть цей храм знову постане на своєму історичному місці, а всесильна, задавалося би, сталінська імперія зла – впаде і буде проклята. Але як мертвий Лазар за словом Божим був викликаний з гробу, як сліпий від народження – став бачити, як хворі на проказу – очистилися, як паралізований протягом чотирьох десятиліть чоловік – знову став здоровим, так і храм цей, ніби вбитий безбожниками, воскрес.

Воскрес як символ нашої надії на перемогу правди і добра. Воскрес з руїн для того, щоби послужити у новітній історії українського народу в нашій спільній боротьбі за правду, за свободу, за гідність. Воскрес, щоби стати місцем правдивого вшанування всіх, хто за наш народ, за Україну, віддав найбільшу жертву любові – своє життя. Воскрес, щоби як і в буремні часи початку XVII століття, за святителя Іова Борецького, коли саму нашу національну і православну ідентичність супротивники хотіли стерти – бути осередком православної Української Церкви, центром її життя та управління, символом її відродження та незламності.

Сьогодні ми святкуємо 24-ту річницю відновлення Михайлівського Золотоверхого собору для того, щоби подякувати Богові за це чудо воскресіння з руїн і храму, і нашої Православної Церкви, і української держави. І в час тяжких страждань нашого народу, коли щодня на українські міста і села російські агресори, бажаючи довершити сатанинські діла своїх безбожних попередників більшовиків, чиїми дітьми вони є, кидають свою смертельну зброю, щоби знищити саме ім’я України, – у ці темні часи ми не втрачаємо надії на Бога. Ми віримо, що ніч мине і день знову засяє. Темрява і морок «русского міра» розвіються від сонця Божої правди. Кремлівський тиран з безчестям загине так само, як і його кумир Сталін, і пам’ять їх обох буде проклята навіки.

Архистратиг Михаїл, якому присвячений наш собор, є начальником воїнств небесних і помічником усіх, хто бореться зі злом. Тому в цей день свята ми особливо просимо його і всі воїнства херувимів і серафимів, які прославляють Господа: допоможіть воїнам нашим захистити Київ і всю Україну від нашестя жорстоких чужинців, подайте їм силу перемогти російських агресорів та справедливий мир утвердити! Нехай воїнство російське згине на українській землі, як воїнство гордовитого царя ассирійського Сеннахерима згинуло під стінами Єрусалима. І як паралізований зцілився, як храм цей відродився з руїни, так нехай після страждань та руїни війни для добра і правди відродиться наша Україна. Амінь.