Проповідь Предстоятеля в день пам’яті святого рівноапостольного князя Київського Володимира

Преосвященні владики, всечесні отці, дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сердечно вітаю всіх вас зі святом на честь визначної події нашої духовної та суспільної історії – з 1035-ю річницею Хрещення України-Руси. Сьогодні, коли ми вшановуємо і прославляємо рівноапостольного великого князя нашого Володимира Хрестителя в день його блаженного упокоєння, ми також згадуємо і головне діяння його славного правління – прийняття, за його повелінням, християнства киянами і всією давньою княжою державою Руси-України.

Хрещення, звершене понад тисячоліття тому, було не лише особистим визнанням віри Христової нашими предками. Це було не лише прийняття ними нового народження від води і духа в дніпровській купелі. Це також був підсумок десяти століть попереднього поступового поширення слова Божого в наших землях, підсумок зростання християнських громад та інституцій.

Від благословення і проповіді апостола Андрія Першозванного в Криму та Подніпров’ї народилися і в нашій землі, серед наших предків перші християни. Тому ми правдиво вшановуємо апостола Андрія як основоположника Церкви Української, бо він першим звершував тут проповідь та хрестив.

Отже не князь Володимир першим просвітив нашу землю світлом євангельського слова. Але він на фундаменті, закладеному численними попередниками довершив працю, остаточно утвердивши тут християнську віру.

Як для однієї людини хрещення стає новим народженням, вводить її до спільноти Христової Церкви, звершує в ній внутрішню таємничу переміну, так Хрещення України-Руси стало оновленням і новим народженням для всієї давньої нашої княжої Київської держави. Завдяки хрещенню розпочалося оновлення державних законів та суспільних звичаїв відповідно до Божих заповідей та євангельських настанов і вчення Церкви. Набули поширення храмове будівництво та монументальне мистецтво, книжне навчання і церковний спів. Як християнський народ, Русь-Україна увійшла в спільноту інших християнських народів Європи, саме тоді ствердивши нашу ідентичність. Ствердивши те, за що і нині ми боремося і що захищаємо від російського агресора – що ми є рівноправним європейським народом, духовно і культурно належимо до європейської цивілізації.

Цією урочистою Божественною літургією, яку ми звершили у великій Успенській соборній церкві Печерської Лаври, від повноти помісної Православної Церкви України ми сьогодні засвідчили свою подяку Богові за милість, явлену нашій Церкві, нашому народу і державі впродовж всього нашого історичного шляху. Ми дякуємо Господу за проповідників, яких Він надихав, посилаючи серед наших предків нести слово істини. Ми дякуємо за наших християнських правителів, за князів наших мученика Оскольда, за Володимира Великого і Ярослава Мудрого, за княгиню Ольгу, які самі пізнали Божий закон і євангельське вчення, і до цього пізнання відкрили шлях всій Київській державі – від цих пагорбів аж до країв північних і східних, до Новгорода і Приволжя, та до гір Карпатських і землі Волинської на заході.

Саме з Києва світло євангельського слова поширилося по всій Руси. Тут була, є і буде наша не лише державна, але і духовна столиця. Тут було утверджено першосвятительський престол, який і нині єднає Православну Церкву України.

Вчора ми підносили свої молитви у тисячолітньому храмі на честь Святої Софії – Іпостасної Божої Премудрості, ми провели черговий Помісний Собор нашої Церкви, ухвалили важливі рішення, які свідчать про утвердження Православної Церкви України, як справді помісної і автокефальної Церкви-Сестри, рівноправної з іншими автокефальними Церквами Вселенського Православ’я. А сьогодні, в день свята, ми молимося тут, у відродженому з руїн Успенському соборі Печерської великої Лаври, який нині має 950 років від часу свого першого будування. Ми молимось і працюємо серед тисячолітніх святинь, які нагадують нам про величне минуле, про наше глибоке духовне коріння, про наших славних попередників, про святих, які молитвою і подвигом тут самі догодили Богові і для нас показують спасительний приклад та шлях.

Цього року ми згадуємо 1040 років від народження і 950 років від упокоєння засновника великої Лаври Печерської, преподобного отця нашого Антонія. Уроджений в Любечі на Чернігівщині ще до Хрещення України-Руси, він зростав вже у християнській державі, з юності пізнавши науку євангельську і запалився ревністю до аскетичного побожного життя. На Святій Горі Афон преподобний Антоній навчився чернечого життя та уставу, набув досвід молитви і з благословенням старців повернувся до рідної землі, щоби тут стати засновником монастиря Печерського – цієї славної Лаври.

Життя та подвиг і всі досягнення преподобного Антонія та його послідовників і учнів – це одні з численних плодів Хрещення Києва і всієї України-Руси. Нині, в сучасних історичних умовах ми продовжуємо ту працю, яка була тоді започаткована. Зокрема ми працюємо, щоби Лаврі нашій повернути первісний дух аскетизму, служіння та побожного життя, вигнавши звідси злостивий дух «русского міра». Дух єретичного і оманливого вчення, яке виправдовує зло та беззаконня і заради якого російські агресори ведуть проти нашого народу війну.

Тисячу років тому світлу євангельської правди протистояло ідолопоклонство і язичництво. Нині так само темрява протистоїть світлу. Христовій правді протистоїть нове ідолопоклонство і язичництво – ложне вчення «русского міра», яке лише прикривається ризами християнства, але в сутності своїй відкидає його. І ми знаємо це не лише з роздумів – ми бачимо це з тих плодів, які вчення про «русскій мір» принесло на нашу мирну землю. Війна, геноцид, вбивства і руйнування – все це отруйні плоди, за якими ми пізнаємо справжню природу ідеології російської імперії зла, прикритої ризами благочестивих гасел.

І ми як Церква, як народ і як держава протистоїмо цьому злу і цій неправді. Ми захищаємо від російської агресії не лише українську землю і наших співгромадян, захищаємо не лише сьогодення. Ми змушені захищати від нападу і спроб поневолення і нашу історію, яку загарбники спотворюють на намагаються привласнити. Ми захищаємо і наше майбутнє та майбутнє для нових поколінь українського народу. Майбутнє вільне, а не у кайданах рабства під російським ярмом.

На фронті нас захищають наші мужні воїни, новітні герої, за яких ми сьогодні, як і завжди, підносили свої молитви. Завдяки їм та їхньому подвигу ми маємо можливість служити і працювати. Вони захищають Україну там, а наше завдання – боротися з агресором і захищати правду на всякому місці, де нам доручено, де ми Богом покликані працювати.

Дорогі учасники Помісного Собору Православної Церкви України, які представляють її повноту, дорогі брати і сестри!

Сердечно вітаю всіх вас зі святом на честь рівноапостольного князя Володимира, з річницею Хрещення України-Руси, із Днем української державності. Від усіх нас ми передаємо теплі сердечні вітання Його Всесвятості Вселенському Патріарху Варфоломію, Предстоятелю нашої Церкви-Матері, від якої український народ прийняв і світло євангельської проповіді, і устрій церковного життя. Від його Всесвятості ми отримали теплого листа з вітаннями на адресу Помісного Собору і з нагоди нашого нинішнього свята та у відповідь ми надсилаємо нашого соборного листа і дякуємо Вселенському Патріарху за молитву та за все, що було зроблене ним і продовжує звершуватися для блага і нашої Помісної Церкви, і всього Православ’я.

Як Предстоятель я також дякую всім вам та у вашій особі – повноті Православної Церкви України за молитви, за підтримку, за спільну працю. Разом ми досягли вже багатьох успіхів. Але багато ще потрібно зробити. Нам слід досягти перемоги, звільнити окуповані землі та звільнити душі від окупації «русскім міром». Нам слід утвердити справедливий мир і відновлювати зранену Україну. Завдання, які стоять перед нами, є великі. Але з Божою допомогою ми зможемо досягти успіхів у цій добрій праці, до продовження якої я закликаю всіх нас.

І нехай Господнє благословення буде на всіх, хто щиро бореться і працює для перемоги добра і правди! Амінь. Слава Господу нашому Ісусу Христу! І слава Україні!